20 років на службі миру.

На порозі XXI ст. геополітична ситуація в світі кардинально змінилася. Замість великих глобальних конфліктів прикладу “холодна війна”, в останні роки зросла напруженість в окремих регіонах світу і, як результат, підвищилась роль та значимість миротворчої діяльності як засобу мирного врегулювання міжнародних конфліктів.

В останні роки миротворча діяльність стала головним методом, завдяки чому йде розбудова глобальної та регіональної системи безпеки. Все це певною мірою впливає на розвиток зовнішньої, воєнної політики країн, в тому числі України.

Починаючи з часів Т. Гоббса, безпека (як національна, так і міжнародна) завжди вважалась основою державності, базовим інструментом колективного захисту людини і нації в складному, а часто і відверто ворожому оточенні.

З метою забезпечення та зміцнення зовнішньої безпеки членів світового співтовариства, насамперед в особі держав, створюється система міжнародної безпеки. Вона грунтується на системі зобов'язань, гарантій і можливостей її суб'єктів. Серед різних систем міжнародної безпеки доцільно виділити:
 глобальні (прикладом такої системи був біполярний світ з системою протистоянь і стримувань, які існували з боку СРСР і США);
 регіональні, які спираються на конкретні інститути в певному регіоні (в Європі реальною основою регіональної системи безпеки можуть стати три інститути - ЄС, ОБСЄ, НАТО, хоча вони мають різний потенціал, відрізняються складом учасників і головними цілями та напрямами діяльності);
 субрегіональні, де основна зацікавленість у спільному забезпеченні військової безпеки змінюється потребою розвивати економічні зв'язки (наприклад, Вишеградська група, Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське економічне співробітництво, Балтійське співробітництво тощо);
 двохсторонні домовленості, які охоплюють військово-політичні та економічні проблеми і виступають нижчим базовим рівнем системи безпеки в Європі.

Для молодої української держави створення адекватної системи національної безпеки і входження повноправним суб'єктом в існуючі системи міжнародної безпеки було і є одним з найголовніших пріоритетів, що гарантують її виживання і розвиток. Створення і розвиток української держави співпали в часі з драматичними змінами біполярного світу, що утворився після закінчення Другої світової війни, процесами формування принципово нових підходів і структур глобальної і євроатлантичної безпеки, процесів, які ще дуже далекі від свого завершення.

У сучасних умовах зовнішньополітичний курс Української держави визначається як багатовекторний, що в практичній площині часто розуміють спрощено. Представники різних політичних сил намагаються оприлюднити свої погляди щодо зовнішньополітичних пріоритетів і пріоритетів безпеки України відповідно до власних ідеологічних уподобань. Найбільш гострі дискусії розгортаються між тими, хто орієнтований на пріоритетний розвиток партнерства з Росією і тими, хто головним завданням вважає включення України в євроатлантичні структури. Орієнтації політичної думки лише на два вектори віддзеркалюють стереотип біполярності світу, обтяжений уявленими про його конфронтаційну побудову.

Геополітичний простір нині розділений дещо іншими внутрішніми лініями - напруженістю між сферою, де панує закон і міжнародне право, де пріоритетними є права людини, і сферою, яка характеризується беззаконням, численними локальними конфліктами, гіпертрофією сил кримінального ґатунку, тероризмом - всім тим, що несе загрозу безпеці, стабільності і розвитку людської цивілізації.

Отже, саме в цьому сенсі можна говорити про основну вісь конфронтації в сучасному світі. Протидія деструктивним силам є найважливішим пріоритетом кожної держави, згідно з яким вибудовується і подальша система її зовнішньополітичних орієнтацій, ведуться пошуки партнерів і союзників. Відповідно до такої позиції формуються різні вектори зовнішньої політики і політики безпеки України.

Згідно із Законом України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” № 2411-VІ від 1 липня 2010 року Україна як європейська позаблокова держава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур.

Основними засадами зовнішньої політики України є:
 забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;
 сприяння міжнародному миру і безпеці у світі, участь у всеосяжному політичному діалозі для підвищення взаємної довіри держав, подолання традиційних і нових загроз безпеці.

Положення даного Закону, які підкреслили дотримання Україною політики позаблоковості та неучасті України у військово-політичних союзах, зміни, внесені в Закон України "Про основи національної безпеки України" N 964-IV від 19 червня 2003 року стосовно перегляду євроатлантичного курсу викликали певну дискусію в українському суспільстві.

Проте пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес – це законодавчо визначений зовнішньополітичний курс України у сфері міжнародної безпеки.

Сьогодні основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу (ст.8 Закону України "Про основи національної безпеки України").

Пріоритетність відносин з європейським світом визначається національними інтересами України, яка прагне інтегруватися в європейські структури не за будь-яку ціну, а з урахуванням усіх можливих наслідків для українського народу. З іншого боку, на Заході існує чітке розуміння того, що Україна посідає виключно важливе місце в Європі. У визначальних документах НАТО і виступах провідних політиків євроатлантичної спільноти постійно підкреслюється, що Україна відіграє і буде відігравати ключову роль в системі європейської безпеки. Таким чином вибір Україною стратегічного курсу на інтеграцію в європейські економічні і політичні структури, включаючи структури безпеки, далеко не випадковий і визначається як національними інтересами України, так і пріоритетами самої європейської спільноти.

Стратегічний курс України на інтеграцію до європейських і євроатлантичних структур ніяким чином не знижує важливості "східного вектора" політики України, в тому числі і в сфері безпеки. Разом з цим, визнаючи факт, що Росія повинна відігравати важливу роль в архітектурі європейської безпеки, Україна у своїх відносинах з євроатлантичними структурами твердо стоїть на тому, що жодна країна, в тому числі і Росія, не повинна мати права вето в регіоні, тільки внаслідок своєї сили і могутності.

Відносини з Російською Федерацією Україна будує як рівноправний партнер. Ми прагнемо спільними зусиллями досягти вищого рівня співробітництва. Саме це і відповідає стратегічним інтересам обох країн, як суверенних, незалежних держав.

Не менш важливими з точки зору національної та міжнародної безпеки є для України її відносини з країнами СНД, хоча треба зазначити, що існуючі механізми кооперації в рамках СНД ще дуже далекі від досконалості. Різними є і стратегічні цілі учасників цієї структури. Для України та деяких інших республік головна притягальна сила СНД полягала в створенні рівноправного економічного об'єднання суверенних держав без будь-яких наднаціональних структур. Саме тому Україна постійно наголошує на своєму статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому співробітництві.

Сучасний світ характеризується прискореною динамікою розвитку. Він змінюється на наших очах. Вимальовуються нові домінанти економічного, соціально-політичного, культурного розвитку людства, які визначатимуть риси майбутнього. На світову арену виходять нові держави та їх угруповання, що прагнуть утвердитися в геополітичному просторі планети, у зв'язку з чим складається нова конфігурація міжнародних взаємин, міжнародної безпеки.

Пріоритетним завданням України є органічне входження в європейську та світову спільноти, вихід у багатовимірний світ складних міжнародних відносин і нових структур безпеки глобального і регіонального рівня. Україні потрібно знайти власне місце в цьому просторі, яке відповідало б її потенціалу великої європейської держави і гарантувало б її стабільність і розвиток.

Найвизначнішим надбанням кожної держави є мир. Сьогодні це відоме твердження актуальне як ніколи. Забезпечення миру є тяжкою, повсякденною та відповідальною справою, що потребує значних зусиль всієї міжнародної спільноти. Питанням забезпечення миру в окремих державах, регіонах і навіть в усьому світі приділялось багато уваги вченими, державними діячами, окремими державами, міжнародними організаціями в усі часи. Сьогодні, коли засоби ведення війни є потужними як ніколи, питання забезпечення миру в світі залишається у низці пріоритетних завдань, що вирішуються людством.

29 травня відзнається Міжнародний День миротворців Організації Об’єднаних Націй. Міжнародний День миротворців ООН було проголошено з метою відзначення учасників триваючих та минулих операцій ООН з підтримання миру та вшанування пам'яті загиблих миротворців.

Відповідна резолюція була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 2002 року, її співавторами стали понад 50 країн, у тому числі майже всі країни - члени Європейського Союзу, США, РФ, Китай, Японія, Канада, а також найбільші країни-контрибутори контингентів до миротворчих операцій ООН - Бангладеш, Пакистан, Нігерія, Індія, Гана, Йорданія тощо.

29 травня було обрано не випадково. Саме цього дня 1948 року Рада Безпеки ООН за участі України, яка тоді була її непостійним членом, схвалила рішення про розгортання першої миротворчої операції – Органу ООН зі спостереження за перемир’ям. До речі, згадана операція на Близькому Сході діє до цього часу і є не лише першою, але й найбільш тривалою. Отже, цю дату можна вважати “днем народження” миротворчої діяльності ООН.

Миротворча діяльність на початку XXI сторіччя являє собою складний багатогранний процес, який пов’язаний із цілим рядом політичних, економічних, соціальних та інших проблем, та зачіпає національні інтереси значної частини держав світу. Ця діяльність дозволяє вирішувати такі питання, які не в змозі самостійно вирішити жодна держава світу.

Ставши незалежною державою, Україна не знаходиться осторонь від світових процесів, а участь нашої держави у миротворчій діяльності є одним із елементів забезпечення її національної та воєнної безпеки, як європейської країни.

Україна за двадцять років незалежності зробила вагомий внесок у справу збереження миру в європейському регіоні та у світі в цілому. Зміцнення сучасної безпеки не можливе без тісного військового співробітництва з іншими державами в галузі міжнародної миротворчої діяльності.

Як не парадоксально це звучить, але сьогодні забезпечення миру в світі практично покладено на плечі військових. Зараз є очевидним, що участь Збройних Сил України в миротворчій діяльності на світовій арені не є примхою зовнішньої політики. Це нагальна вимога часу, що обумовлена об’єктивними причинами європейського та світового розвитку.

Сьогодні питаннями забезпечення та підтримання миру в світі займаються міжнародні організації, регіональні організації, воєнно-політичні блоки та багатонаціональні коаліції, окремі держави і приватні особи. Найбільш визначну роль відіграють міжнародні та регіональні організації, які являють собою об’єднання держав на загальних принципах і дозволяють використовувати широкі можливості щодо вироблення рішень та практичного втілення міжнародної миротворчої діяльності. Сьогоднішня структура міжнародних організацій, їх роль в миротворчій діяльності закріпилася історично, протягом десятків років об’єднавчих зусиль, конструктивного діалогу та впровадження в життя цілої низки рішень.

Сучасна миротворча діяльність у світі почала свій відлік з початку створення Організації Об’єднаних Націй (ООН) в 1945 році. Згідно з статтями VI та VII Статуту ООН Рада Безпеки несе відповідальність за збереження міжнародного миру та безпеки.

У 1965 році був створений Департамент миротворчих операцій ООН. З того часу поняття “миротворчість” набуло конкретного змісту і значення. За більш ніж півстоліття свого існування ООН постійно брала участь у розв’язанні чисельних конфліктів у різних регіонах світу. Миротворчі операції різного призначення проводилися за ініціативою та під керівництвом ООН силами міжнародних миротворчих контингентів під назвою “миротворчих сил”, які розташовувалися між конфліктуючими сторонами або ворогуючими угрупованнями всередині держав. Це сприяло врятуванню життя багатьох тисяч людей і створенню умов для мирного врегулювання конфліктів шляхом переговорів.

Участь у заходах з підтримання міжнародного миру і безпеки є одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики України з моменту набуття нею незалежності. Це було ще раз підтверджено у квітні 2012 року у виступі Президента України Віктора Януковича на засіданні РНБО, присвяченої обговоренню створення дієвої системи національної безпеки та перспектив розвитку Збройних Сил України.

Зокрема, було зазначено, що Україна “…є і залишатиметься активним учасником миротворчої діяльності під егідою ООН. Це одна з тих реальних і конкретних справ, якими Україна підтверджує свою відповідальність за виконання функцій члена Ради Безпеки”.

Характер, умови та форми участі України в міжнародній миротворчій діяльності визначаються Конституцією та законодавством України, її міжнародними зобов’язаннями та угодами, а також рішеннями Ради Безпеки ООН, керівними документами ОБСЄ та загальноприйнятими нормами міжнародного права.

Напрями миротворчої політики України, визначені у Воєнній доктрині нашої держави, Стратегії міжнародної миротворчої діяльності України, затвердженій Указом Президента України № 435/2009 від 15 червня 2009 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 2009 року «Про Стратегію міжнародної миротворчої діяльності України».

Позиція нашої держави щодо миротворчої діяльності як на європейському, так і на інших континентах базується на відповідних документах ООН та ОБСЄ, а також Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору.

Наприкінці 1994 року Україна приєдналася до Програми “Партнерство заради миру”. Одним із найважливіших напрямів військового співробітництва в рамках цієї Програми є участь підрозділів Збройних Сил України в операціях з підтримання миру.

Для реалізації завдань миротворчої діяльності Збройних Сил України сформовано відповідну законодавчу і нормативно-правову базу. Її основу становлять Закони України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав", "Про ратифікацію Угоди між державами-учасницями Північноатлантичного договору та іншими державами, які беруть участь у програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їхніх збройних сил та Додаткового протоколу до цієї Угоди", "Про ратифікацію Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій" та інші.

У Законах України "Про оборону України" та "Про Збройні Сили України" для Міністерства оборони України завдання щодо забезпечення виконання рішень про участь підрозділів Збройних Сил України в міжнародних миротворчих операціях віднесено до його функцій, участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях визначена як функція Збройних Сил України.

Загалом миротворча діяльність в Україні здійснюється відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 2009 року "Про Стратегію міжнародної миротворчої діяльності України".

Згідно з чинним законодавством, Україна бере участь у міжнародних миротворчих операціях:
 Організації Об`єднаних Націй, рішення на проведення яких прийнято Радою Безпеки ООН;
 Організації з безпеки і співробітництва в Європі чи інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки згідно з положеннями глави VIII Статуту ООН;
 багатонаціональних сил, що створюються за згодою Ради Безпеки ООН, дії та заходи яких здійснюються під загальним контролем Ради Безпеки ООН.

Участь України в міжнародних миротворчих операціях здійснюється шляхом надання миротворчого контингенту, миротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів та послуг у розпорядження відповідних органів, які визначаються рішенням про проведення такої операції.

Наказом Міністра оборони України від 28.06.2001 № 224 затверджено Концепцію організації міжнародного співробітництва в Збройних Силах України, яка стосується, зокрема, участі контингентів Збройних Сил України в міжнародних миротворчих, гуманітарних та пошуково-рятувальних операціях.

Існує також низка інших нормативних актів як державних, так і Міністерства оборони України, які тією чи іншою мірою стосуються участі Збройних Сил України в миротворчій діяльності. Зазначені законодавчі та інші нормативно-правові акти встановлюють правові, організаційні й фінансові засади участі України в міжнародній миротворчій діяльності, загальні принципи та порядок формування військового й цивільного миротворчого персоналу, організацію їх підготовки та забезпечення для участі в операціях з підтримання чи відновлення миру.

Правова й організаційна процедури підготовки контингентів Збройних Сил України до участі в міжнародних миротворчих операціях передбачають тісну координацію діяльності центральних органів виконавчої влади України та органів військового управління, їх взаємодію з органами управління ООН, НАТО, ОБСЄ та інших міжнародних організацій і чітко визначений порядок комплектування миротворчих контингентів, їх всебічної підготовки й організації відправлення до місця проведення міжнародних миротворчих операцій.

Підготовку миротворчих контингентів Збройних Сил України координує Генеральний штаб Збройних Сил України через свій структурний підрозділ – Центр військового співробітництва і верифікації.

Форми та способи застосування контингентів Збройних Сил України в складі міжнародних миротворчих сил відповідають основним положенням оперативного мистецтва і тактики Збройних Сил України. Водночас вони враховують специфіку міжнародних миротворчих операцій та умови їх проведення, питання взаємодії з підрозділами збройних сил інших держав. Багатонаціональний характер міжнародних миротворчих операцій, особливості їх проведення, а також складність комплектування і підготовки відповідних військових контингентів, управління ними та забезпечення їх під час виконання завдань сприяють утворенню фактично нового напряму військового мистецтва

До керівних документів з підготовки та проведення Збройними Силами України операцій (бойових дій) введено спеціальний розділ “Миротворчі операції”, в якому визначено такі основні форми застосування військ (сил):
 операції по сприянню миру (Peace Support Operations) здійснюються на основі глави VI Статуту ООН при обов’язковій згоді конфліктуючих сторін. Їх основним змістом є вирішення конфліктів, головним чином, шляхом мирного врегулювання (посередництво, переговори, надання різноманітних видів допомоги) або превентивного розгортання військ для недопущення конфлікту;
 операції з підтримання миру (Peacekeeping Operations) мають ту ж правову основу, що і попередні. Цей тип операції передбачає роз’єднання ворогуючих сторін, контроль за дотриманням перемир’я або припинення вогню. Це найбільш поширений тип міжнародних миротворчих операцій;
 операції по встановленню миру (Peace Enforcement Operations) проводяться на підставі глави VII Статуту ООН і не передбачають обов’язкової згоди всіх конфліктуючих сторін. Під час їх проведення можуть вживатися примусові заходи з використанням військової сили. Подібні операції частіше проводяться для припинення конфліктів, що відбуваються переважно у вигляді громадянських та міжетнічних війн;
 операції по відбудові миру (Peace Building Operations) включають заходи із використанням як військових, так і невійськових засобів і спрямовані на відновлення життєдіяльності найважливіших елементів інфраструктури та цивільних інститутів країни у післяконфліктний період;
 пошуково-рятувальні операції (Search and Rescue Operations) проводяться з метою пошуку і порятунку людей, що потерпають на суші та на воді. Здійснення пошуково-рятувальних операцій не потребує спеціального мандату. Керівництво пошуково-рятувальними операціями може здійснювати як військова, так і цивільна особа;
 гуманітарні операції (Humanitarian Operations) проводяться з метою захисту та рятування життя жертв конфлікту або стихійного лиха, надання їм допомоги, полегшення страждань населення, особливо за умов, коли місцева влада не в змозі або не намагається налагодити нормальне забезпечення населення. Гуманітарні операції не потребують спеціального мандату. Керівництво гуманітарними операціями, як правило, здійснюють цивільні особи.

Весь миротворчий військовий персонал умовно можливо розділити на чотири категорії, які використовувалися ООН окремо або сумісно:
 військові спостерігачі;
 офіцери багатонаціональних штабів;
 військові поліцейські;
 національні підрозділи.

Після оголошення незалежності Україна вважає участь у міжнародних миротворчих операціях важливою складовою своєї зовнішньої політики та згідно з відповідними Постановами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та керуючись статтею 2 Закону України “Про Збройні Сили України”, з 3 липня 1992 року бере участь у миротворчій діяльності силами військових підрозділів.

Для нас цього року відзначення Міжнародного дня миротворців ООН є особливим тому, що співпадає з 20-ю річницею миротворчої діяльності України. Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ “Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії”. І саме цей день, згідно Указу Президента України від 15.06.2002 р. № 555/2002, враховуючи вагомий внесок українських миротворців у підтримання стабільності у різних регіонах планети, було установлено як День миротворця,

Міжнародний день миротворців встановлено в Україні згідно з Указом Президента України «Про Міжнародний день миротворців» від 30 квітня 2003 р. № 374/2003 після офіційного звернення Асоціації миротворців України до Президента України «…ураховуючи вагомий внесок миротворців у підтримання стабільності у різних регіонах планети та підтримуючи рішення Генеральної Асамблеї ООН…». Із встановленням в Україні Міжнародного дня миротворців було відмінено День миротворця.

Починаючи з 1992 року більше 37 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях.

З цього часу 50 військовослужбовців Збройних Сил України загинули і і понад 100 зазнали поранень ході міжнародних миротворчих операцій.

За зразкове виконання миротворчих завдань тисячі наших військових були нагороджені медалями ООН. Більше 200 військовослужбовців, що проходили службу у миротворчих підрозділах ЗС України, нагороджено державними нагородами, ще більше – понад 10 тисяч – відзнаками Міністерства оборони України.

Збройні Сили України брали участь у таких міжнародних миротворчих операціях: 

 Сили ООН по охороні (СООНО-UNPROFOR) , 1992—1995 роки, загальна чисельність особового складу - 1303, втрати - 15 військовослужбовців.

Сили Виконання Угоди (IFOR), Сили Стабілізації (SFOR) у Боснії і Герцеговині, 1995 – 1999 роки, загальна чисельність особового складу - 400, втрати - 2 військовослужбовця.

Місія ООН у Східній Славонії (ПАООНСС), 1996 – 1998 роки, загальна чисельність особового складу - 511, втрат немає.

Місія ООН в Анголі, 1996 – 1999 роки, загальна чисельність особового складу - 216, втрати – 1 військовослужбовець.

Міжнародні сили з підтримки миру в Косово – КФОР, 1999 – 2003 роки, загальна чисельність особового складу - 149, втрати – 4 військовослужбовеця.

Місія ООН превентивного розгортання в Македонії (МООНПРМ/UNPREDER), 1995 – 1999 роки, загальна чисельність особового складу - 1, втрат немає.

Місія ОБСЄ з верифікації у Косово, 1998—2001роки, загальна чисельність особового складу - 23, втрат немає.

Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА), 1997 рік, загальна чисельність особового складу - 8, втрат немає.

Місія ООН у Таджикистані, 1994 – 2000 роки, загальна чисельність особового складу - 21, втрат немає.

Спеціальна Місія ООН в Афганістані, 2000 – 2001 роки, загальна чисельність особового складу - 1, втрат немає.

Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія, 1996 – 2002 роки, загальна чисельність особового складу - 2, втрат немає.

Гуманітарна місія в Державі Кувейт, 2003 рік, загальна чисельність особового складу - 448, втрат немає.

Місія ООН у Сьєрра-Леоне, 2001 – 2005, загальна чисельність особового складу - 530, втрати – 6 військовослужбовців.

Місія ОБСЄ у Грузії, 1999 – 2005 роки, загальна чисельність особового складу - 5, втрат немає.

Українська миротворча місія в Іраку, 2005 – 2008 роки, загальна чисельність особового складу - 1690, втрати – 18 військовослужбовців.

Тимчасові сили ООН у Лівані, 2000 – 2006 роки, загальна чисельність особового складу - 650, втрат немає.

Місія ООН в Ефіопії та Еритреї 2004 – 2008 роки, загальна чисельність особового складу - 7, втрат немає.

Місія ООН у Грузії, 2008 – 2009 роки, загальна чисельність особового складу - 5, втрат немає.

Місія ООН зі стабілізації у Демократичній Республіці Конго (МООНСДРК) , з 2000 року, втрат немає.

Місія ООН у Ліберії, з 2003 року, загальна чисельність особового складу - 275, втрати – 1 військовослужбовець.

Миротворча місія України в Кот-д'Івуар, з 2011 року, загальна чисельність особового складу - 56, втрат немає.

Всього на сьогоднішній день у миротворчих операціях ООН беруть участь 564 українських військовослужбовці у 3 країнах. Загалом українські миротворці гідно представляють нашу державу в 11 міжнародних миротворчих операціях ООН, НАТО та ЄС у 8 країнах світу.

22 грудня 2011 року Верховна Рада ухвалила закон про направлення українського миротворчого контингенту у Конго. Особовий склад 18 вертолітного загону в складі миротворчої місії вже знаходиться на місці призначення і з 16 березня дня розпочав виконання своїх обов’язків.

В 1997-1999 роках в Конго точилась запекла громадянська війна. Відтоді в країні час від часу виникають міжплеменні криваві сутички. Завдання українського миротворчого контингенту у Конго полягатимуть у веденні повітряної розвідки, спостереження, проведенні заходів стримування та вогневої підтримки наземних сил, забезпеченні дій військ Місії ООН, у тому числі пошуково-рятувальних операцій та супроводженні доставки гуманітарних вантажів.

Слід зауважити, що і в цій, і інших місіях головним завданням Уряду України є збереження життя і здоровя українських миротворців. «Безпека українських миротворців – головне питання для Міністерства оборони України» - наголосив Міністр Оборони України Дмитро Саламатін під час інспектування українського миротворчого контингенту у Косово в березні цього року.

Висновок.
Досвід участі у спільних миротворчих операціях та виконання підрозділами та окремими військовослужбовцями Збройних Сил України миротворчих завдань дозволяє дійти таких висновків щодо основних тенденцій сучасного миротворчого процесу:
зміщення акцентів у миротворчій діяльності до операцій щодо примушення до миру;
передача повноважень з врегулювання регіональних кризів від ООН до воєнно-політичного союзу або держави-лідера;
створення коаліційних угруповань військ (сил) з метою розв'язання миротворчих завдань;
вплив миротворчої діяльності на трансформацію положень воєнних доктрин з метою уточнення завдань збройних сил, в тому числі, за їх участю у проведенні операцій з підтримки миру;
 миротворчість виступає каталізатором розвитку співробітництва держав у воєнній сфері.

Участь Збройних Сил України в міжнародних миротворчих операціях є доцільною та корисною, оскільки дає можливість ознайомитися з досвідом інших держав в галузі оборонного планування та реформування збройних сил; набути досвіду спільних дій при плануванні, організації, реалізації та всебічному забезпеченні миротворчих операцій; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України; сприяти підвищенню рівня національної безпеки України через зміцнення миру та стабільності в Європі.

Интернет реклама УБС

Прихильники