У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова “Про охорону соціалістичної власності”, згідно з якою за “присвоєння” навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.
В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5-7 млн. люду. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.
Повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже з грудня 1931 р. Навесні 1932 р., коли закінчилися їстівні припаси, заготовлені переважно на присадибних ділянках, в багатьох районах України почався повальний голод. Його жертвами стали десятки тисяч селян. Друкується багато документів приймальні голови ВУЦВК, куди голодуючі зверталися за порятунком. Ці свідчення важко читати. Однак найбільше вражає документ, в якому розповідається про матір, яка зарізала малолітнього сина, щоб його м'ясо обміняти на яйця і прогодувати інших своїх дітей.
15 квітня 1932р. завідуючий приймальною інформував Лозовський райком партії про стан артілі “Червоний Жовтень”: у колгоспі 70 дворів, 260 їдців, хліба вистачило тільки до 1 лютого, колгоспники вживають як їжу винятково буряк, через що хворіють, було чотири випадки голодної смерті, хворих – 50 чоловік. 25 квітня в Решетилівський райком партії надійшла інформація за скаргою групи громадян хутора Степового Піщанської сільради: план хлібозаготівель виконано, проте вони залишилися зовсім без хліба, нема й картоплі, люди пухнуть з голоду. 25 квітня в приймальну надійшов лист з артілі “Жовтень” Дворічанського району: в громадському господарстві було 300 коней, а залишилося 5, селяни кидають артіль і розбігаються. Ті, хто залишився, пухнуть з голоду. Тоді ж група колгоспників артілі “Трактор” Сумського району написала: в хлібозаготівлі взяли все зерно, колгоспники не мають хліба й картоплі, без фуражу залишилася худоба. Балтійський моряк, який побував у відпустці в селі Петрушки біля Києва, писав: непрацездатним хліб не видають, запаси його, в тому числі страховий фонд, передано в хлібозаготівлі, є випадки голодної смерті. 14 травня приймальня одержала листа від жителя Остерського району такого змісту: “Я хочу жити, але не можу, вмираю з голоду. Як у нас в селі Крихаєві, так і по цілому району Остерському справжня голодовка: пуд муки ржаної 100 крб., пуд картоплі – 20 крб., і то ніде не купиш і багато випадків: дядько купив пуд, дав 100 крб., а від нього міліція відібрала…
Сталін сліпо вірив у дієвість обов’язкових постанов, незалежно від того, чи відповідають вони реальним інтересам і відносинам. Він думав, що проблему жнив 1932р. можна розв’язати прийняттям закону, в якому були б передбачені заходи проти виявлених раніше хиб. У постанові РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 5 липня 1932р. “Про збиральну кампанію 1932 року” висуваласяя 1932р. “Про збиральну кампанію 1932 року” висувалася вимога запроваджувати скиртування: своєчасно скошений і заскиртований хліб не міг тривалий час зберігатися в полі. З метою заохочення колгоспників дозволялося вже при обмолоті видавати аванси в рахунок натуральної частини доходів в обсязі 10-15% фактично обмолоченого хліба. Це був певний крок уперед від ”залишкового” принципу оплати трудоднів: раніше хліб на трудодні видавали тільки взимку, після виконання заготівельного плану. 1932р. було заскиртоване більше скошеного хліба, ніж у попередні роки. Втрати від обсипання зменшилися. Зате тривале зберігання хліба в полі викликало масове розмноження гризунів. На засіданні Раднаркому УРСР 11 листопада 1932р. вказувалося, що поширення польових мишей набуває розмірів стихійного лиха. Щоб не вмерти з голоду колгоспники ціною надлюдської праці розкрили мишачі нори на площі 120 гектарів. У результаті вдалося одержати 17 центнерів доброякісного зерна. В кожній норі було від 2 до 6кг пшениці.
В 1932р. втрати врожаю позначилися вже не тільки на життєвому рівні колгоспників, а й на хлібозаготівлях. До першого листопада від селянського сектора України надійшло лише 136 млн пудів хліба. Мляво відбувалися заготівлі і в інших регіонах країни. Централізовані ресурси хліба та інших видів продовольства швидко танули. Це викликало скорочення і без того низьких норм видачі продуктів за картками для робітників та службовців. Різко зменшився хлібний експорт, що призвело до майже десятикратного збільшення дефіциту зовнішньоторговельного балансу порівняно з 1929 роком. Зростання короткострокової заборгованості обумовило появу на західних валютних ринках чорної біржі радянських векселів. Прострочення платежів загрожувала непередбаченими наслідками, і з поточних рахунків іноді доводилося розплачуватися валютою, одержаною від продажу національних художніх цінностей. Саме тоді з головних музеїв країни назавжди пішли за кордон сотні творів великих художників.
Є безліч фактів, які незаперечно доводять злочинний характер діяльності надзвичайних комісій надісланих Сталіним у листопаді 1932р. до Харкова, Ростова-на-Дону і Саратова із завданням взяти хліб за будь-яку ціну. Надзвичайну комісію на Україні очолив Молотов.
Комісія Молотова не приймала власних постанов, а діяла від імені партійно-державного керівництва республіки. Діяльність її розпочалася з прийняттям постанов ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада 1932р., майже ідентичних за змістом і під однаковою назвою – “Про заходи по посиленню хлібозаготівель”. Постановами передбачалося, що в артілях, де під час жнив допускали авансування колгоспників понад встановлену норму (15% від фактичного обмолоту), мають організувати повернення незаконно розданого хліба. Вводилася практика натуральних штрафів (м’ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами – на випадок відсутності запасів зерна) колгоспників та одноосібників-боржників по хлібозаготівлях.
Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівля заносились на “чорну дошку”. Статут “чорної дошки” означав фактичну блокаду: селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю. Велике село Гаврилівка загинуло майже повністю. Лише з 15 грудня 1932р. було дозволено продавати гас, сірники та інші промтовари у селах, за винятком 82 районів 5 областей, які найбільше заборгували по хлібозаготівлях.
Незважаючи на загалом добрий урожай 1932 р., сільське господарство виявилося неспроможним забезпечити потреби промисловості й експорту в зерні навіть ціною зниження селянського споживання до злиденного рівня. Втрати під час збирання цього врожаю вперше позначилися на хлібозаготівлях. Потік зерна, який у попередні роки надходив на елеватори і державні зсипні пункти, перетворився на тоненьку цівочку. Від червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібних господарств України вдалося витиснути лише 132 млн. пуд. хліба. Як і до утворення колгоспного ладу, в країні вибухнула хлібозаготівельна криза. Різниця полягала лише в тому, що у 1928 р. в країні хліб був, а криза обумовлювалася небажанням селян везти його на ринок. Тепер же запаси товарного колгоспного хліба розтанули у втратах.
Провал продрозкладки 1932 р. призвів до істотного скорочення централізованих ресурсів продовольства. Відповідно зменшилися пайкове постачання робітників і службовців, хлібний експорт. Виник дефіцит зовнішньоторговельного балансу, що призвело до появи великої короткострокової (вексельної) заборгованості іноземним фірмам за імпортовані товари. Це загрожувало державним банкрутством.
Партійно-державна верхівка країни в обстановці, що склалася, прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації наявних запасів зерна в хлібовиробній смузі…
Немає коментарів:
Дописати коментар