25 лютого ми відмітили 140 річницю від дня народження геніальної української поетеси, письменниці та громадської діяча – Лесі Українки. Про геніальну українку написано та сказано досить багато. Однак, кожного разу, коли ми звертаємось до творчості Лесі Українки ми знову і знову відкриваємо для себе нові цікаві сторінки з її життя, які постійно нагадають нам, як треба любити і жити заради рідної Батьківщини та її народу.
Коли читаєш м’які і розслаблюючі чи холодно резонерські твори українців – чоловіків і порівнювати їх з цими бадьорими, сильними і сміливими, і разом з тим, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі спадає на думку, що хвора, слабка дівчина – чи не єдиний чоловік у всій Україні!
Іван Франко
В творчості видатної української поетеси Л.Українки є одна відмінна риса, яка вражала її сучасників і викликає глибоку повагу нашого покоління.
Ця риса - несхильна воля до боротьби за соціальне та національне звільнення Батьківщини. Поетеса високо оцінила пил борців за краще майбутнє людства, а вище за все вона ставила героїчну рішимість піти до кінця до великої мети звільнення і не здаватись не за якими обставинами. Справжній герой Л.Українки - гордий та свідомий борець, готовий загинути, але ніколи не визнаваючи себе покореним.
"Вбий - не здамся!" - таким був життєвий та творчий, девіз Л. Українки. Вона ненавиділа боягузливе погоджування, уступки та компроміси дійсних та таємних зрадників революційного діла, звертаючи в своїх творах увагу на необхідність виборювання національних та соціальних свобод українського народу.
Поетеса призивала своїх сучасників, передових людей Батьківіцини бути смілими, рішучими та принциповими борцями за краще майбутнє і ніколи, не при яких обставинах не випускати з рук зброї.
Л. Українка почала свою літературну діяльність у 80-ті роки XIX сторіччя, в епоху жорсткої реакції, але разом з тим у видатний час пробудження робочого класу в Росії та України.
В ту пору царський уряд за допомогою спеціальних розпоряджень обмежувало поширення українського печатного слова на всій території України. Це завдавало вражаючого удару по творчості українських літераторів і витравлювало з їх творів навіть натяки на волелюбні думки.
Наряду з цим в українській літературі цієї епохи лунали мотиви розчарування та сумління, заклики до відмовлення від високих демократичних ідеалів 60-х років.
Під впливом поезії Шевченка і Франка Л. Українка сміливо пішла проти течії в українській літературі. Поетеса гнівно осуджувала нитиків та маловірів, які. тільки оплакували участь Батьківщини призиваючи розбити кайдани, а не чикати поки вони спадугь самі.
Л.Українка йшла в першому ряді українських письменників. У роки, передували першій російській революції, вона пропагувала марксистські праці, писала популярні статі для робочих, стояла близько до соціал-демократичного руху. Вона розуміла, що боротьба .передових художників слова з реакційними є лише часткове відображення велетенської класової боротьби між експлуататорами та трудовим народом. Тому у віршах, літературно-критичних і публіцистичних статтях Л.Українка викривала дійсну сутність антинародних, реакційних течій в літературі та мистецтві, призиваючи своїх соратників разити бойовою зброєю слова літературних та політичних ворогів.