Незважаючи на те, що міжнародні норми щодо ведення збройної боротьби відомі з давніх часів, серед них було мало таких, які обмежували використання певних воєнних засобів, і менше норм, які захищали жертви війни. Договірне оформлення правил ведення війни започатковано в б0-х роках дев'яностого століття, коли відбулися дві міжнародні конференції, на яких розглянули два конкретних питання і уклали дві угоди щодо права війни. Першу багатосторонню конвенцію про захист поранених та хворих під час війни було підписано лише у 1864р. у Женеві, Женевська конвенція 1864 року встановила декілька важливих норм гуманітарного права.
Допомога повинна надаватися усім пораненим воїнам - не тільки своїм, але й ворога. Медичні усганови, які використовуються для надання допомоги пораненим, та їх персонал користуються протекцією незалежно від того, до якої сторони належать. Був встановлений знак для означення медичних установ, транспорту та персоналу - червоний хрест на білому тлі (конференція позичила цю емблему у державного прапора Швейцарії, змінивши розташування кольорів: замість білого хреста на червоному полі - червоний хресг на білому полі). У подальшому мусульманські країни вибрали за такий знак червоний півмісяць. Петербурзька декларація 1968 р. проголосила принцип, згідно з яким воюючі не користуються необмеженим правом у виборі засобів для завдання шкоди противнику, та вказала на наявність меж, "у яких потреби війни повинні зупинитися перед вимогою людинолюбства'. Цей принцип набув подальшого розвитку у відомій “декларації Мантеса", яка увійшла до преамбули Гаазької конвенції 1899 р. та ІУ Гаазької конвенції 1907р.: "населення та воюючі залишаються під охороною та дією засад міжнародного права, оскільки вони витікають із звичаїв, які всгановилися між освіченими народами..".
Принцип, що зберігає своє значення і сьогодні. Після кошмару Другої світової війни, міжнародне співтовариство у 1945 році в Статуті Організації Об'єднаних Націй по суті поставило війну поза законом і оголосило протиправним використання державами воєнних засобів, що є можливим лише для самооборони або ж для організації колективної безпеки за уповноваженням ради Безпеки 00Н. Члени 00Н у своїх міжнародних відносинах повинні утримуватись від погроз або застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності держав або ж інших заходів, несумісних із завданням Організації Об'єднаних Націй (стаття 2(4) Статуту 00Н). З прийняттям статуту ООН розпочався новий етап розвитку міжнародного права, яке стало правом миру. Були прийняті, зокрема, Женевські конвенції 1949р., а у 1977р. й два додаткові протоколи до них. Ці конвенції вперше охопили усі основні категорії жертв війни: поранених і хворих у діючих арміях (1 конвенція); поранених, хворих та осіб із складу збройних сил, які зазнали аварії на морі; військовополонених (ІІ конвенція); цивільне населення (ІУ конвенція). Право війни не вимагає від воєначальника дотримуватися норм, які він не може поважати. Воно вимагає виконати завдання шляхом співставлення воєнних і гуманітарних факторів, які є визначальними у момент прийняття рішення.
Вимоги, що диктуються воєнною необхідністю, слід виконувати, не виходячи за рамки принципу достатності з точки зору досягнення мети операції, що планується. Воєнна необхідність, з одного боку, і міркування гуманітарного характеру щодо жертв воєнних дій - з іншого - це іноді різноспрямовані вектори, що стримують один одного. З одного боку, ставиться вимога перемогти і, як наслідок, виникає прагнення використати будь-які засоби для досягнення перемоги, з іншого боку, і це обнадіює, є усвідомлення, що людське життя цінне, що катувати не гуманно, що війна - це ненормальний стан і ведеться вона не задля зруйнування цивілізації, а для досягнення кращого миру. Межа між "війною" та "збройним конфліктом" досить умовна. Кожна війна - це насамперед збройний конфлікт. Але не кожний збройний конфлікт можна назвати війною. І справа тут не тільки у масштабах воєнного протистояння. Війна має деякі ознаки, які не властиві збройним конфліктам.
По-перше, для війни властива така ознака, як формальний акт оголошення. Але оскільки сам факт оголошення війни першим розглядається як агресія, що тягне за собою міжнародно-правову відповідальність, бажання уникнути такої відповідальності та полегшити порушення норм міжнародного та нвціонального права підштовхує деякі держави на розв'язання воєн, які не оголошені формально, та навіть при збереженні дипломатичних відносин.
По-друге термін "війна", який випливає з міжнародно-правовнх актів, вживається при збройному зіткненні між суверенними державами; у випадку боротьби нації або народу за свою незалежність вживається термін "збройний конфлікт" Міжнародне право не містить абсолютної заборони застосування збройної сили. Протиправним є застосування збройної сили будь-яким способом, несумісний з цілями 00Н. Воєнні дії в порядку здійснення права на самозахист, а також вжиті згідно з рішенням Ради Безпеки 00Н, збройна боротьба проти національного чи соціального гноблення є законними діями і регламентуються відповідними міжнародно-правовими нормами.
Війна - це такі взаємовідносини держав, за яких між ними ведуться воєнні дії та повністю припиняються усі правовідносини мирного часу.
Війни можуть бути справедливі, якщо ведуться задля самооборони від агресії, у порядку реалізації рішення Ради Безпеки 00Н про збройні санкції проти агресора, при збройній боротьбі народу проти колонізаторів, при здійсненні свого права на самовизначення.
Неправомірні війни - агресія або колоніальне збройне насилля. Збройні сили сторін, що воюють поділяються на комбатантів і некомбатантів. Комбатанти - це особи, які входять до складу регулярних збройних сил, беруть участь у воєнних діях зі зброєю в руках. Вони мають право застосувати зброю і, природно, самі можуть бути піддані знищенню. В разі полонення на них розповсюджується режим військового полону. Він покликаний забезпечити не тільки збереження життя військовополоненого, але й захист його елементарних людських прав. Мета цього режиму - заборонити військовополоненому брати подальшу участь у воєнних діях. Позбавлення військовополоненого волі повинно носити попереджувальний, а не каральний характер.
Немає коментарів:
Дописати коментар