Зовнішній вигляд військовослужбовця.

Статути вказують на те, як військовослужбовець повинен бути одягнений, як віддавати честь, як стояти, сидіти, питати, відповідати і т.д. Так, наприклад, в Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України говориться, що військовослужбовець повинен дотримуватися правил військової ввічливості і відданню честі, завжди бути по формі чисто і акуратно одягненим. На розкритті цих уставних вимог слід зупинитися більш детально.

Суть краси воєнної форми одягу полягає в тому, що вона разом з іншими факторами зовнішньої культури (краса поведінки, особиста гігієна, фізичне вдосконалення) дозволяють виявити красу військовослужбовців, викликати у них почуття задоволення і гордості за свою належність до Збройних Сил України.

Однак слід сказати, що краса форми ще не вирішує сама за себе проблему зразкового зовнішнього виду. Необхідно суворо дотримуватися встановлених правил і порядку її ношення, а також правил санітарної гігієни, тобто охайності, чистоти одягу та взуття. Слід відмітити, що ці вимоги і якості виконують не тільки утилітарну роль, але і являють собою данню поваги до товаришів по службі, до всіх громадян країни, до прийнятих в нашому суспільстві і армії правил спілкування між людьми.

На жаль, у звільненні, під час відпустки іноді можна зустріти людину в військовій формі, яка своїм виглядом нічого, крім антипатії, викликати не може у оточуючих. Зім’ята шинель, несвіжий підкомірчик, чоботи чи черевики давно не бачили щітку, – на військовій людині нестерпні. Все це є свідченням низької культури військовослужбовця.

Зовнішній вигляд людини не може бути нейтральним. Він у тій чи іншій мірі впливає на людей, які нас оточують, до того ж напрямок цього впливу може бути різноманітним. Воїн завжди чисто і охайно одягнений, підтягнутий і молодцюватий, позитивно впливає на людей, викликає в них добрі емоції і, навпаки, людина розпущена, неохайна, яка не слідкує за собою, нічого, крім гидливості і огиди викликати не може.

Військовослужбовець без певної виправки, як правило, некмітливий, йому завжди все заважає. Він спотикається, за все чіпляється, путається в ногах і заважає іншим. Про яку красу тут можна говорити?!

Тому, не можна не погодитися з думками великого педагога О.С. Макаренка, стверджуючого, що зовнішність має велике значення для людини, що важко уявити собі людину неохайною, брудною, щоб він міг слідкувати за своїми вчинками.

В той же час військовослужбовець з відмінною стройовою виправкою, одягнений чисто і по формі, на якому все блищить, завжди зібраний, рухомий, спритний, і ці його якості як найкраще сприяють розкриттю усіх творчих можливостей людини, а, відповідно, і рішенню задач бойової підготовки, укріпленню боєздатності і боєготовності військ.

Таким чином, слід підкреслити, що форма одягу воїна багато в чому зобов’язує. Справа честі кожного з них – берегти честь свого мундиру, практичними ділами примножувати славу Збройних Сил України.

В цій області поведінка військовослужбовця навіть в його вияву обмежується певними рамками, вихід за межи яких є не тільки порушенням законів військової необхідності, але також і втратою певних естетичних якостей.

Поведінка військовослужбовця за межами розташування частини. Вона обумовлюється, з одного боку, уставними вимогами, а з другого, – загальноприйнятими в даному суспільстві правилами і нормами поведінки. Безумовно, між тими і іншими великої різниці немає, бо, як вже говорилося, в основі їх лежить єдиний початок. Але не враховувати цих особливостей не можна. Це і природно, бо одна справа, коли солдат (матрос) віддає честь офіцерові і, зовсім інша, коли він вітає знайому дівчину. Одна справа, коли військовослужбовець розмовляє з старшим по званню, інша – коли він веде бесіду з своїм знайомим. Перенесення зовнішніх форм і манер поведінки, які передбачені військовим уставом, на відношення з громадським населенням далеко не завжди виглядало б гарно. Чіткі і лаконічні відповіді військовослужбовців “так точно”, “ніяк не можна” в своєму оточені і в відповідних обставинах естетично виразні, але вони не завжди потрібні в розмові з своєю знайомою.

Поведінка воїнів поза межами розташування частини, охоплює велике число життєвих явищ, які характеризуються не тільки деякими загальними сторонами, але й певними відмінностями, котрі також необхідно враховувати. Одна справа – правила і манери поведінки військовослужбовців в громадських місцях: на вулиці, в театрі, в кіно, на майданах, в їдальнях, в громадському транспорті, тобто всюди, де їм треба стикатися з великою кількістю людей і трішки інша справа, правили і манери поведінки військовослужбовців в більш вузькому колі, наприклад, в сім’ї.

Формою привітання серед військовослужбовців є віддавання військової честі. Всі військовослужбовці повинні при зустрічі або упередженні віддавати один одному честь. Підлеглі або молодші по званню віддають честь першими. Честь віддається молодцювато, з поворотом голови в бік того, кому вона віддається.

Віддавання військової честі не є формальним актом. Віддаючи честь начальнику або старшому, військовослужбовець тим самим віддає дань глибокої поваги військовому званню, схиляється перед заслугами старшого товариша по зброї і висловлює готовність виконати будь-який його наказ по захисту інтересів Батьківщини.

Підтримуючи роль і значення віддавання військової честі, видатний військовий діяч і педагог кінця ХІХ – початку ХХ ст. генерал М. Драгомиров писав: “…віддавання честі по-військовому є не іграшка і втіха мілкого чийогось любочестя, але зовнішнє проявлення того, що людина належить до великого товариства, призначення якому поважати душу свою за други своя”.