Тернистий шлях до волі.

Тернистий шлях здобуття українським народом власної держави в серпні 1991 року знайшов своє втілення в Акті проголошення незалежності. В цьому історичному документі закріплено незалежність України і створення самостійної української держави, яка отримала офіційну назву “Україна”. Відбулося торжество історичної справедливості, здійснення одвічної і найбільшої мрії усіх поколінь українського народу.


Кожна держава прагне виявити себе і свою сутність у національних символах, якими є герб, прапор і гімн. 28 червня 1996 року була прийнята Конститу­ція України, де в статті 20 визначено: "Державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України". Проблема походження державної символіки не тільки політична, вона сягає народних традицій, що закла­далися з глибини історичних віків аж до наших днів.

Мета цієї лекції - прослідкувати, як історично склалася державна та військова символіка України, навчити особовий склад Збройних Сил України пи­шатися і поважати національні символи нашої дер­жави.

Державний герб України: історія походження

Український національний символ - тризуб - сягає корінням у сиву давнину, коли людина тільки-но почала своє самоусвідомлення та самоствердження. Одне з пер­ших зображень тризуба на нашій території зафіксоване на кам'яній застібці періоду Трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до н.е.), знайденій біля дніпровського острова Шанця. У V ст. до н.е. - IV ст. н.е. цей символ охоче карбували на своїх монетах правителі Боспорського царства. Згодом його прий­няли і почали активно використовувати пращури сучас­них українців.

Археологічні розвідки на Полтавщині та Київщині підтверджують, що на землях Центральної України тризуб був відомий як символ влади, знак родових старійшин або племінних вождів ще у VI-VIII ст.ст., задовго до Рюриковичів.

Перша згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі, датована X ст., збереглася в болгарському рукописі, де зображені дружинники Святослава, що тримають пра­пори, увінчані тризубом. Згодом цей князівський знак зустрічається на печатках, монетах, цеглі, з якої будували тогочасні церкви та ін.

Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а висту­пав лише в ролі родового знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто набуває статусу герба. У Х-ХІІІ ст.ст. зображення тризуба було поширене на великій території - від Криму до Новгорода, від Кавказу до Франції та Швеції, що закономірно, оскільки на цей час припадає пік могут­ності та активної міжнародної діяльності Київської Русі, державним символом якої був саме тризуб.

Водночас із посиленням використання цього знака в побуті (орнаментах тканин, карбуванні, різьбярстві, писанкарстві тощо) та розширенням географічних меж його вживання відбулися значні зміни у графічному зобра­женні тризуба. Суть їх полягала в ускладненні елемента­ми плетінкової форми, що своєрідно відбивало ускладнен­ня структури давньоруського суспільства. Саме ці графічні зміни і зумовили своєрідність, оригінальність української геральдики. Занепад Київської Русі призвів до тимчасо­вої втрати тризубом ролі загальнодержавного символу.

Новий стан у розвитку української державної символі­ки тісно пов'язують з появою козацтва і його військово-політичної організації - Запорізької Січі. Як свідчать дже­рела, вперше герб (печатка) українських козаків з'явився у 1576 році, коли польський король Стефан Баторій дару­вав гетьману разом з іншими атрибутами влади печатку з зображенням постаті козака у високій шапці й пороховим рогом при боці та рушницею на плечі.

Спершу цими печатками користувалися старшини реє­стрових козаків і колові отамани Запорізької Січі, а після Національно-визвольної війни українського народу 1648 - 1657 рр., тобто коли знову відродилася українська дер­жавність, ними завіряли найважливіші гетьманські доку­менти. При цьому варто відзначити, що на відміну від деяких регіональних зображень гербів тих чи інших міст, які несли зображення тризуба, український герб мав прак­тично всеукраїнське значення. Ним користувалися гетьма­ни Лівобережжя та Правобережжя України.

В середині XIX ст. в ході розвитку національно-визволь­ного руху на Західноукраїнських землях Руська рада, звер­нувшись до історичних традицій Галицько-Волинського князівства ХІІІ-ХІV ст.ст., прийняла як національну емблему (знак українців Галичини) колишній герб князівства: зображення жовтого (золотого) сяйва на блакитному полі. Фактично аж до початку XX ст. тризуб використовувався лише у дворянсь­ких гербах, геральдиці міст, книжкових заставах тощо.

Нове життя для цього державного символу настає після проголошення Центральною Радою у січні 1918 р. IV Універ­салу, коли було визнано за необхідне використати знак кня­зівської влади київських князів - тризуб як герб Української Народної Республіки, що символізувало б спадкоємність дер­жавної традиції в українських землях. В лютому 1918р. голо­ва Центральної Ради М.Грушевський (великий вчений-історик) виступив із пропозицією визнати як державний герб УНР зображення тризуба.

Після повалення ЦР 29 квітня 1918 р. і проголошення Ук­раїнської Держави гетьмана П.Скоропадського питання про герб України постало знову. Пропонувалося затвердити як герб давній знак гетьманів із зображенням козака з рушни­цею і шаблею (можливо, тому, що на чолі держави знову став гетьман). Та все ж вирішили зберегти у цій ролі тризуб. Саме тоді він став атрибутом військового одягу. 17 травня 1918 року було затверджено кокарду: золотий герб Української Дер­жави на блакитному стані із золотим облямуванням. Ця ко­карда була поширена і в часи Директорії, після відновлення УНР.

Принципово інший підхід до змісту державного герба було застосовано в Українській РСР. В основу герба були покла­дені не українські національні та історичні символіки, а кла­сові, інтернаціональні - червона зірка, серп і молот, а також заклик "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!". Пояснювалося це тим, що УРСР від початку свого утворення вважалася дер­жавою класовою, робітничо-селянською, відданою принци­пам пролетарського, соціалістичного інтернаціоналізму (не дивно, що червона зірка, серп і молот містилися на гербах усіх інших республік, які входили до складу СРСР).

Здобуття Україною державної незалежності поставило питання про зміну державної символіки, звільнення її від вузько класових, партійних підходів, про повне врахування національних традицій.

За рішенням Президії Верховної Ради затвердили малий герб України у вигляді золотого тризуба на синьому полі. Тризуб, як знак Київської Держави Володимира Великого, насамперед символізує безперервність тривалого історично­го розвитку українського народу.

Кольорове зображення малого герба відповідає національ­ним кольорам - жовтому і синьому. В основу герба покладе­но зображення тризуба, розроблене свого часу видатним ук­раїнським художником В.Кричевським. Співвідношення ширини тризуба до його висоти обрано 3:5, тобто дотримано принципу "золотого перетину". Золотий тризуб розміщено на синьому п'ятикутному щиті, форма якого зумовлена загаль­ним контуром тризуба.

Ескізний проект герба, а також схему графічного зобра­ження тризуба, щита, геральдичне графічне зображення гер­ба виконали архітектор А.Гречило (м.Львів), художники О.Кохан (м.Київ) та І.Турецький (м.Львів).

Постановою Верховної Ради від 19 лютого 1996 року виз­начено: "Великий Державний герб України встановлюється з урахуванням малого Державного герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого ("ма­лий Державний герб України").

Багато вчених робить спробу пояснити походження і зна­чення тризуба. Ось деякі версії: візантійський чи скіфський скіпетр, голуб Святого Духа, якір, лук і стріла, норманський шолом, ворона, сокира; тризуб чимось схожий на верхівку хлібного колоса, втілює уявлення слов'ян про єдність трьох царств: неба, землі, пекла; вбачають у тризубі також єдність сонця, повітря, води - триєдиної сили, що лежить в основі буття. Пізніше ця ідея лягла в основу принципового хрис­тиянського постулату про єдність Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого. Проте це не таке просте завдання.

Будучи своєрідним ключем для усієї системи українсь­кої національної символіки, тризуб навіть наприкінці XX ст. не розкрив усіх своїх таємниць та потаємних значень.

Символіка українського війська: повернення до традицій

Здавна різні народи використовували під час змагань певні символи, що мали вказувати місце збору воїнів. Най­частіше це був шматок тканини, прикріплений до списа. На князівських стягах давніх слов'ян зображували богів, тотемні знаки, а після прийняття християнства - Ісуса Христа, різних святих. Наприкінці XIII ст. на українських зем­лях стали вживати геральдичні символи на прапорах.

Українське синьо-жовте сполучення - одне з найдавні­ших. Походить воно від герба Галицько-Волинського кня­зівства: золотого лева в синьому полі, який з'явився в другій половині XIII ст. У 1410 році ополчення Львівської землі брало участь у Грюнвальдській битві під синьою корогвою із зображенням жовтого лева, що спирається на скелю.

Є й інший погляд на походження нашого прапора. Краю-країні, де зародилася хліборобська цивілізація, притаманні саме сині і жовті фарби. Золотаві хлібні лани і мирне ніжно-блакитне небо над ними, синя дніпровська або морська хвиля і жовтий пісок - усе це зроду-віку складало краєвид нашої землі. Око українця завжди милували і жовті квіти горицвіту, дивини, буркуну, соняшника, і голубі пелюстки цикорію, барвінку, волошки. Навесні, коли відроджується життя, першими з'являються проліски і пшінка - сині і жовті квіти. Жовте - вогонь і синє - холод - два полюси буття, але водночас і два кінці осі, навколо якої це буття обертається.

Розвиток козацтва мав значний вплив на українське прапорництво. Перший відомий нам із історичних джерел козацький прапор — червоне полотнище з білим хрестом. Традиція йде від родинного герба прославленого запорізь­кого ватажка Дмитра Байди-Вишневецького, бо під його штандартом ходили хортицькі січовики в середині XVI ст.

На козацьких прапорах ХVІ-ХVІІІ ст.ст. зображувалися сонце, місяць, зірки, олені, зброя, святі - все, що було на той час характерне для мотивів українського народного обра­зотворчого й декоративного мистецтва. Поряд із своїми вживалися козацтвом корогви володарів, які брали їх на службу. Наприклад, стяг з чорним орлом - від австрійсько­го імператора і білим орлом - від польського короля.

З XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорізького все частіше виготовляються з блакитного по­лотна, на яке жовтою фарбою наносяться хрести, зорі, зброя, постаті святих. Згодом - козак з самопалом у золотому (жов­тому) щиті на голубому тлі.

Поєднання жовтого і блакитного кольорів бачимо і на багатьох гербах козацької старшини. Водночас необхідно зазначити, що згадані кольори переважають на гербах гра­фа Безбородька, гетьманів Михайла Дорошенка, Івана Брюховецького, Кирила Розумовського.

Безумовно, історичні традиції певних територій у вико­ристанні тих чи інших кольорів відбиваються і на гербах цих районів. Мабуть, саме з огляду на це загальновживані барви перейшли й на герби українських губерній Російсь­кої імперії, які затверджувалися в другій половині XIX ст. Так, Катеринославська губернія мала за свій символ голу­бий щит, на якому вирізнялося золоте зображення Катери­ни II, оточене золотими зірками; Подільська - на небесному полі сонце з золотим промінням, над яким золотий хрест; Київська - синьо-жовтий щит із зображенням срібного архистратига Михаїла.

Синьо-жовті знамена супроводжують в 1914 р. на захід­ноукраїнських землях святкування ювілею Великого Коб­заря. 1 липня 1917 р. на ділянці фронту Конюхи-Потури в Галичині перейшов у наступ під жовто-блакитними пра­порами 6 український корпус російської армії. А 15 вересня 1917 р. з Москви було відправлено на фронт перші сотні полку запорожців. Перед вишикуваними на Хотинському полі козаками майоріло жовтими і блакитними стрічками червоне полотнище, на якому з одного боку був намальо­ваний козак запорізький, а з другого архистратиг Михаїл. Піднімався тоді такий прапор і на кораблях Чорноморсько­го флоту.

У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР. З 28 січня 1992 р. Вер­ховна Рада України затвердила синьо-жовтий стяг Державним прапором України. В Конституції України від 28 червня 1996 р. визначено: "Державний прапор України стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів".

Музична символіка України

До найбільших святинь будь-якого народу належить і гімн. Це ті слова і музика, які змушують кожного підійма­тися при перших же акордах, з трепетом в душі слухати ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців - це гімн "Ще не вмерла Україна".

Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді її роль виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битва­ми. З тих часів поширюються пісні релігійного змісту. В них возвеличуються Божа Матір, Господь, святі. До найпо­ширеніших видів старовинної гімнової пісні належать кан­тати, що виконуються хором, триголосні псалми, короткі похвальні речі на честь Богородиці та святих.

Перед боєм з монголо-татарською ордою на Калці 1223 р. руські дружинники співали "З нами Бог, розумійте язици". Також як гімн звучала з вуст українських воїнів перед Грюнвальдською битвою 1410 р. бойова пісня "Богородзіна дзевіца", що була у той час спільною для народів Польщі і Литви.

У період козацької історії на перший план виходять пісні гімни, що прославляють подвиги цієї своєрідної суспільної організації. Особливо популярною була спочатку "Нуко, хлопці, до зброї". Пізніше поширилися такі, як "Пісня про Байду", "Ой, на горі, там женці жнуть", "Засвистали коза­ченьки", які набули великої популярності.

Коли у 1848 р. у Львові стає до влади Головна Руська Рада, вона приймає за національний гімн вірш отця Іва­на Гушалевича "Мир вам, браття". На Закарпатті тоді ж Олександром Духновичем був написаний гімн "Я русин єсть і буду". Та саме в ті часи, у другій половині ХІХ ст., точніше у 1862 р., у Києві з'являється вірш відомого етно­графа Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна". Він був покладений на музику Михайлом Вербицьким і не­вдовзі став новим національним гімном. Вперше пісня зазвучала у селі Млині (сьогодні це територія Польщі), де жив автор музики М.Вербицький (молодий священик). Карпатська Україна у 1939 р. закріпила законодавчо як державний гімн цю пісню. 1 грудня 1991 р. музична ре­дакція національного гімну "Ще не вмерла Україна" зат­верджена Державним гімном нашої держави. Крім того часто виконується також "Боже Великий, єдиний, нам Україну храни" (музика М.Лисенка, слова О.Коптського), "Ой у лузі червона калина" (гімн Українських Січових Стрільців).

В сучасній Конституції України від 28 червня 1996 р. стверджується: "Державний гімн України - національний гімн на музику М.Вербицького із словами, затверджени­ми законом, що приймається не менш як двома третина­ми від конституційного складу Верховної Ради України".

Висновок

Таким чином, формування української державної та військової символіки має глибокі історичні корені. Історію не можна повернути назад. А тому ніяка ідеологія не зможе ніколи викинути з минулого народу жодної сторінки, особ­ливо тих, які пов'язуються з боротьбою за свободу і неза­лежність. Герб-тризуб, синьо-жовтий прапор, гімн на му­зику М.Вербицького - будуть далі кликати до відроджен­ня національної самосвідомості, до творення нового життя, бо відродження це виведення невмирущих цінностей од витоків народу на рівень культури світової цивілізації.

Формування військових традицій в сучасній ук­раїнській армії, необхідно розпочинати з таких елементів, як відродження пошани та любові до Бойового Прапору, герба, гімну як символів державності та соборності Украї­ни. Потрібно докладання всіх зусиль, щоб відродити і збе­регти славні національні військові традиції, бо тільки гідна своєї спадщини людина може бути надійним захисником Батьківщини. Національні військові традиції, які викону­ють значні виховні функції, можуть і повинні впливати на формування здорового морально-психологічного кліма­ту у військових колективах, працювати на підвищення боєздатності українських Збройних Сил.

1 коментар:

  1. Анонім20:03

    мені ця стаття дуже допомогла з Я У СВІТІ

    ВідповістиВидалити


Интернет реклама УБС

Прихильники