Відомо, що боєздатність ЗС залежить від багатьох факторів. Одним з них є морально-психологічна атмосфера у військовому середовищі, котра у свою чергу спирається на статутні взаємини і гуманні взаємовідносини між військовослужбовцями. Сьогодні все частіше ми зустрічаємо слова: «гуманізм», «гуманізм відносин», «гуманні почуття» і т.ін. Що ж стоїть у змістовному плані за словом «гуманізм» та що таке статутні відносини між військовослужбовцями?
Гуманні почуття: любов до людини, повага й піклування про неї, доброта, великодушність, співчуття і ненависть до зла тощо. Неможливо уявити справжнього громадянина, захисника своєї Батьківщини, який би не виявляв миротворче, демократичне ставлення до співгромадян. В ідеалі держава повинна бути такою, у якій «гомо гоміні деус ест», тобто «людина людині Бог». Тільки гуманні люди можуть збудувати гуманні державу. Вірно підкреслив з цього приводу німецький соціолог М. Штірнер: «Громадянськість – не що інше, як думка, що держава – це істинна людина, і що людська цінність окремої особистості полягає в тому, щоб бути громадянином держави. Бути хорошим громадянином – це найвища чеснота, понад неї не існує нічого».1
В українській національній культурі завжди переважали за своєю цінністю гуманні взаємини і співробітництво між громадянами та членами інших державних спільнот.
Гуманні почуття протилежні як егоїстичним, так і альтруїстичним спонуканням. Вони «знімають» також протиставлення «альтруїзм-гуманізм», що передбачає або принизливу жертовність, або корисливе себелюбство. Ці почуття зумовлені такими міжособистісними відносинами, за яких кожний член спільноти ставиться до іншого як до себе самого. У військовій службі вони реалізуються в актах співдіяння, співучасті, «допомагаючої поведінки». Військова діяльність вимагає від військовослужбовців прояву таких якостей, як: мужність, витримка, вміння переносити складнощі як фізичні, так і духовні. Тому структура гуманних почуттів не обмежується такими базальними переживаннями, як жалість і співчуття, особливо необхідними тоді, коли якісь людині радикально допомогти неможливо, наприклад, у тяжкому горі. Але все повинно мати міру. При виконанні бойового завдання інколи сентиментальність і «сердечність» може призвести до зриву виконання наказу, а це протирічить військовій службі. В цілому у гуманістично вихованої людини спостерігається високорозвинена віра в особистість, якій вона допомагає.
Гуманні почуття проектуються не тільки на тих, хто потрапив у біду, переживає горе, нещастя, а й на тих, кого вважають щасливим. Успіхи таких людей, якщо вони досягаються без порушення норм моралі, з подоланням труднощів, своїми зусиллями, повинні викликати радість, а їх творці – повагу, захоплення й симпатію. Гуманні почуття – заслін проти заздрощів, злорадства. Мати їх – значить радіти всьому кращому, побаченому в інших людях і засмучуватися від їхніх негативних рис, вчинків. Поки що серед воїнів ще багато прикладів заздрощів як відгук на отримання кимось з солдат і сержантів військового звання, позачергової відпустки та ін. Гуманне ставлення до іншої людини, як вищої цінності, підносить особистість.
Говорячи про людяність, не можна вважати її абстрактною за спрямованістю, тобто притаманній людині взагалі. Гуманні почуття виступають як синтез людинолюбності й ненависті до носіїв соціального зла. Водночас, не можна вважати участь в соціальних акціях, боях й бойовищах під час війни, пов’язаних з пролиттям крові, смертями тощо такими, що суперечить гуманізму. Вказана участь лише загострює гуманні почуття, оскільки прогресивні сили борються з антигуманізмом, за передовий людський ідеал, захищають незалежність держави і недоторканість її кордонів.
Гуманні почуття у людини складаються з віком і досвідом. Чому у військовому середовищі солдат і сержант строкової служби забагато проявів антигуманності один до одного? Тому що, по-перше, вони молоді люди, мають незначний власний досвід переживання горя, страждань, хвороб, життєвих невдач. По-друге, багато з них не завжди знають і не розуміють переживання горя й нещастя іншими людьми. По-третє, висока рухливість і поверховість емоцій вояків, швидкі переходи від суму, страждання до втіхи, задоволення.
Гуманізм відносин у військовому середовищі пов’язаний з реалізацією інтелектуальної, соціокультурної і комунікативної сутності людини як суб’єкта свідомої діяльності по захисту суверенітету України, територіальної цілісності та обороні держави.
В цьому розумінні гуманізм відносин військовослужбовців припускає подолання кордонів між біологічними і соціальними, інтелектуальними і моральними в сприйнятті людської природи.
Насамперед, від яких факторів залежить гуманізм у взаємовідносинах військовослужбовців? Це соціальне середовище (людина, школа, друзі, вулиця, військовий колектив, суспільство) з одного боку, а з іншого – сама особа військовослужбовця (його психологічні дані, вихованість і рівень освіти). Усі фактори дуже важливі і їх треба враховувати кожній людині, яка бере участь в процесі спілкування одна з однією.
Гуманізм відносин військовослужбовця можна оцінити тільки у відношенні людини до самої себе, батьків, друзів, товаришів, керівництва, людства, природи, техніки.
Гуманізм, як моральна цінність і мета становлень та розвиток боєздатного військового колективу, закладений в положеннях та вимогах військових статутів.
Загальновійськові статути ЗСУ є офіційні нормативно-правові документи, які визначають організацію внутрішньої, гарнізонної та вартової служб, містять основні положення щодо військової дисципліни та ведення дисциплінарної практики в військах, а також основи строкового вишколу військовослужбовців.
Статути – це звід законів ЗС. В них втілені основи воєнної науки, величезний досвід будівництва як нашої, так й інших армій світу. Без статутів ЗС не можуть ефективно організувати своє життя і бойову діяльність. Без знання і строгого виконання їх вимог не можна стати відмінним військовим фахівцем. На основі статутів війська живуть, виховуються, навчаються, воюють.
Тому організація життя та діяльності підрозділу, частини у відповідності з статутними вимогами є обов’язковою нормою і основним законом для кожного військовослужбовця. Звідси витікає нагальна потреба більш детального осмислення проблеми статутних відносин між військовослужбовцями.
Статутні стосунки між військовослужбовцями – це категорія не тільки військова, але і моральна, має громадський наголос, державне значення. У цьому випадку воїни не повинні недооцінювати нестатутні взаємовідносини, їх соціально-політичну загрозу. Це пояснюється тим, що: по-перше, нездорові явища між військовослужбовцями стають відомими їх рідним, близьким і знайомим, створюють спотворене уявлення про дійсні порядки в армії. І тут розмови про виховні недоліки в допризовний період, котрі, безумовно, мають місце, не сприймаються серйозно. Народ завжди мав віру в армію як школу формування справжніх чоловіків, громадян держави, незважаючи на всі негативні моменти військової служби. І заради цієї віри народу справа честі і службового обов’язку кожного військовослужбовця її берегти. Основна умова цього – дійсний статутний порядок у підрозділах, дійсні здорові взаємини між військовослужбовцями.
По-друге, наші громадяни, юнаки втрачають віру в силу наших законів, встановлений порядок проходження військової служби, взаємовідносин між військовослужбовцями. Неможливо допустити, щоб побут і життя у підрозділах визначались не статутами, командирами і офіцерами, а примхами хуліганів, котрі свідомо чи несвідомо роз’єднують військові колективи, вносять чвари у спілкування солдатів.
По-третє, позастатутні взаємовідносини неминуче призводять до серйозних моральних порушень у окремих членів військового колективу, як і ініціаторів негативних проявів, як і потерпілих, так і байдужих спостерігачів, які накладають негативний відбиток на їх майбутній життєвий шлях.
З’ясувавши негативні наслідки нестатутних відносин у військовому колективі, спробуємо розібратися в основних ознаках цього явища. Досвід життєдіяльності військових колективів, практика виховної роботи з воїнами дозволяють виділити деякі ознаки нестатутної поведінки військовослужбовців.
В першу чергу необхідно виділити ознаки організаційного порядку, які проявляються у прагненні воїнів-старослужбовців до відособлення в окрему соціальну групу в казармених приміщеннях, в строю, при прийомі їжі, помивці в бані, спроби зі всілякого приводу відхилитися від господарських робіт, від несення чергування у вихідні і чергові дні; виконання молодими воїнами основного обсягу обов’язків і робіт при несенні чергування з старослужбовцями, під час сну особового складу, під виглядом здійснювання наказу командирів і службової необхідності; чергування, виконання необхідних господарських робіт поза графіком і т.ін.
Ознаки зовнішнього вигляду військовослужбовця – це порушення форми одягу, намагання зробити її модною, «сучасною», пошкодження обмундирування – мовляв своїм новим вони добровільно обмінялись з солдатами старшої служби; замкнутість, почуття страху, ознаки моральної і фізичної втоми, наявність на обличчі і тілі синців, саднин і т.п.
І, нарешті, група ознак, які показують ступінь участі солдат у громадському житті військового колективу: виявляється вона у стійкій пасивності, намаганні певної групи воїнів уникати справ колективу, це ухилення від громадянських доручень, прагнення створити нездоровий морально-психологічний клімат у підрозділі на грунті постійних обвинувачень молодих воїнів в ухиленні від робіт, поганим знанням спеціальності, зброї, техніки і т.ін.
Практика військової служби дозволяє визначити основні види правопорушень і злочинів, насамперед це образа – навмисне приниження честі і гідності особистості, які виражено в непристойній формі, висловлювання на адресу іншої людини нецензурних висловів і лайки, або їх написання, здійснення непристойних дій (дуля, жести, плювок, ляпас і ін.).
Систематичне приниження людської гідності – різного роду прояви довготривалого принизливого обходження з військовослужбовцями (нанесення образ, анонімні звинувачення, знущання з різних приводів, несправедлива критика). Цькування – систематичне переслідування, постійні погрози, образи військовослужбовців зі сторони одного чи кількох товаришів по службі.
Названі ознаки та види правопорушень та злочинів, які здійснюються на підставі нестатутних відносин, дозволяють зробити висновок, що такі взаємовідносини між військовослужбовцями антигуманні, антилюдські, вони наносять дуже велику шкоду боєготовності і боєздатності ЗС, а отже і справі захисту Батьківщини.
Армія будь-якої держави лише тоді може відповідати своєму призначенню, коли в ній є зразковий порядок, дисципліна і організованість, коли кожний підрозділ спаяний в міцний і дружній колектив, заснований на статутних вимогах взаємовідносин між військовослужбовцями.
Немає коментарів:
Дописати коментар