Згідно зі статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Організація і порядок діяльності Збройних Сил, усіх інших військових формувань України визначаються законом. Від стану законності і воєнного правопорядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодавства України, залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших державних задач. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нормативні акти чітко і точно регламентують усі сфери життя та діяльності Збройних Сил.
На військовослужбовців покладається неухильне дотримання Конституції України, законів і підзаконних актів, військової присяги, наказів командирів (начальників).
Усе це багато в чому зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служби, а також особливості і суспільну небезпеку їх порушень, у тому числі злочинів. Нормативною базою боротьби з військовими злочинами є розділ XIX Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК) (статті 401—435).
Поняття військового злочину основане на загальному визначенні поняття злочину, сформульованому в ст. 11 КК. Злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Крім того, воно має ще й ряд специфічних ознак, вказаних у ст. 401 КК. Цими ознаками є:
1) спеціальний об'єкт злочину — встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби;
2) спеціальний суб'єкт злочину — військово¬службовець, а також військовозобов'язаний під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів;
3) військова протиправність — визнання діяння злочинним тільки в тому разі, якщо воно прямо передбаче¬не у розділі XIX Особливої частини КК.
Для наявності складу будь-якого військового злочину, крім загальних ознак, потрібна сукупність зазначених спеціальних ознак.
Родовим (спеціальним) об'єктом військових злочинів є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби.
Цей порядок визначений рядом законів України, Військовою присягою, військовими статутами, положеннями про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців, наказами відповідних начальни¬ків та іншими нормативними актами.
Встановлений порядок несення або проходження військової служби є обов'язковим для виконання всіма військовослужбовцями та військовозобов'язаними, які проходять збори, суворе й точне його дотримання складає суть військової дисципліни і є необхідною умовою забезпечення постійної боєздатності Збройних Сил.
Військовий правопорядок складається, перш за все, з взаємовідносин начальників і підлеглих, інших військовослужбовців між собою, порядку несення спеціальних служб, порядку використання військового майна, озброєння, техніки та зберігання військової таємниці, порядку здійснення військовими службовими особами своїх обов'язків, прав, повноважень тощо.
Отже, родовим об'єктом військових злочинів є встановлений порядок несення військової служби, який становить собою сукупність суспільних відносин, які виникають у процесі проходження служби різними категоріями військовослужбовців, їх службової і бойової діяльності й регламентованих нормами права, підзаконними нормативними актами, наявності у військовому середовищі звичаями, правилами співжиття в армійських колективах.
Конкретний військовий злочин безпосередньо посягає не на увесь порядок несення або проходження військової служби, а на окремі сторони (елементи) цього порядку. Безпосереднім об'єктом конкретного військового злочину є ті відносини військової служби, проти яких спрямоване злочинне діяння.
Суб'єктами військових злочинів можуть бути солдати, матроси, сержанти, старшини, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, курсанти та слухачі військово-навчальних закладів та військовозобов'язані під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
Військова служба у Збройних Силах України регулюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» і полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Встановлені такі види військової служби:
1) строкова військова служба;
2) військова служба за контрактом солдатів і матросів, сержантів і старшин;
3) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів;
4) військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу;
5) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
6) військова служба осіб офіцерського складу за призовом;
7) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних Сил України та інших військових формувань до запровадження військової служби за контрактом.
Суб'єктами військових злочинів можуть бути як чоловіки, так і жінки, які добровільно вступили на військову службу за контрактом.
Не є суб'єктами військових злочинів:
допризовники;
рядовий і начальницький склад міліції;
призовники;
начальницький склад установ по виконанню кримінальних покарань;
невійськовозобов'язані — особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього;
особливий склад державної служби охорони, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) — працівники Збройних Сил;
працівники відомчої воєнізованої охорони; особи, які служать у міжнародних миротворчих силах ООН не в складі Збройних Сил України;
учні військових ліцеїв, шкіл, особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу.
Відповідно до ч. 2 ст. 401 КК за скоєння військового злочину несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ МВС та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законодавством України.
Особи, які не є військовослужбовцями, не можуть бути виконавцями або співвиконавцями військових злочинів, але можуть бути організаторами, підбурювачами і пособниками.
Якщо цивільна особа разом з військовослужбовцем чи військовозобов'язаним, який проходить збори, безпосередньо бере участь у скоєнні діянь, що створюють об'єктивну сторону військового злочину, то її дії визнаються не співвиконанням, а пособництвом. Згідно з ч. З ст. 401 КК особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями даного розділу.
Певною особливістю норм, включених у даний розділ, є диференціація умов і меж відповідальності за військові злочини залежно від часу і обставин їх вчинення. Підвищується відповідальність та застосовуються більш суворі заходи покарання за вчинення окремих злочинів в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, на полі бою чи у районі військових дій, із застосуванням зброї, якщо діяння спричинило тяжкі наслідки, групою осіб тощо. Це обумовлено підвищенням ступеню суспільної небезпечності діяння в умовах, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисцип¬лінованість усіх військовослужбовців.
Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Тобто це період фактичного перебування України у стані війни з іноземною державою. Початком воєнного стану є день і час оголошення стану війни або нападу (агресії) на Україну. Закінченням воєнного стану вважається день і час оголошення про припинення військових дій. Якщо військові дії фактично продовжуються після оголошення про їх припинення, то закінченням воєнного стану слід вважати фактичне закінчення таких дій.
Бойова обстановка – період знаходження військової частини, підрозділу, окремих військовослужбовців у безпосередньому зіткненні з противником, підготовка чи ведення бою (бойової операції). Бойова обстановка може виникнути як у воєнний, так і в мирний час, наприклад, при відбитті нападу на державний кордон України.
Поле бою – це частина території суші, повітряного або водного простору, на якій відбувається, відбулося або повинно відбутися озброєне зіткнення з противником.
Район воєнних дій включає в себе територію, яка зайнята під час бойових дій військами у межах від переднього краю фронту до розташування тило¬вих підрозділів фронту.
До тяжких наслідків, як правило, належить відносити:
зрив заходів щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини, підрозділу, корабля;
зрив бойового завдання, операції;
знищення або пошкодження бойової та спеціальної техніки;
загибель людей;
утрата управління військами;
заподіяння істотної майнової шкоди та ін.
Водночас ч. 4 ст. 401 КК передбачає, що особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 КК із застосуванням до неї заходів, передбачених «Дисциплінарним статутом Збройних Сил України».
Про підстави та порядок звільнення осіб від кримінальної відповідальності див. коментар до ст. 44 КК (порядок застосування до військовослужбовців дисциплінарних заходів визначений у розділі III «Дисциплінарного статуту Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р.).(зі змінами).
Література:
Конституція України;
Кримінальний кодекс України;
Статути Збройних Сил України;
Закон України від 25 березня 1992 року “Про військовий обов’язок і військову службу”.
Немає коментарів:
Дописати коментар