До річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років).
Історична перемога Червоної армії під Сталінградом поклала початок корінному перелому в ході Великої вітчизняної війни. З цього часу стратегічна ініціатива у військових операціях перейшла до радянського командування. Після розгрому оточених під Сталінградом гітлерівських військ, розпочався контрнаступ радянських військ на значній ділянці фронту. Внаслідок цього вже в грудні 1942 року радянські війська вступили на територію України. почалися жорстокі бої за звільнення від окупантів українських земель. У лютому-березні 1943 року в боях під Харковом радянські війська зазнали поразки й змушині були знову залишити Харків.
Однак становище на фронті докорінно змінилося внаслідок перемоги радянських військ під Курськом у липні 1943 року. З цього часу гітлерівські війська вже були неспроможні здійснювати крупномасштабні прориви, оточення і подібні операції.
З осені 1943 року на території України було зосереджено майже половину діючих радянських Збройних Сил – шість фронтів, Чорноморський флот і три військових флотилії. Враховуючи високий патріотичній порив, який охопив воїнів перед вступом на українську землю, 20 жовтня 1943 року рішення Державного Комітету Оборони чотири фронту були переіменовані в Українські. Воронезький – на 1-й Український, Степовий – на 2-й Український; Південно-Західній – на 3-й Український; Південний – на 4-й Український.
Протягом літа й осені 1943 року Червона армія звільнила Харків, Чернігів, Полтаву, Запоріжжя, Дніпропетровськ. Київську наступальну операцію по визволенню столиці України здійснив Перший Український фронт під командуванням генерала армії М.Ф.Ватутіна. На київському напрямку розгорнулися найбільш запекло боротьба. Вихід в цієї район радянських військ створив загрозу для всього південного угрупування гітлерівських військ. Розуміючи, що втрата Центральної України позбавити Німеччину важливого джерела сировинних, енергетичних, продовольчих і трудових ресурсів.
Гітлер ще 11 серпня 1943 року віддав наказ про будівництво стратегічного оборонного рубежу по лінії річки Молочная, середньої течії Дніпра, по річки Сож, через Оршу, Вітебськ, Псков і по річки Нарве. Так було покладено початок створення "Східного валу", який гітлерівці оголосили неприступним. Головної його частиною були оборонні спорудження на Дніпрі.
Німецьке командування вважало, що форсування такий великої водної перепони як Дніпро, радянським військам буде не під силу. Всього ж військам 1-го Українського фронту протистояло близько 26 дивізій – 19 піхотних, 6 танкових і 1 моторизована. Однак нацистські генерали недооцінили міць Червоної Армії. Передові частини радянських військ з ходу форсували дніпровський водний рубіж. Під шквальним вогнем противника червоноармійці долали водну перепону на колодах, щитах, дошках, діжках, набитих соломою плащ-наметах. З прибуттям спеціальних переправних засобів сапери наводили через річку понтонні мости для перекидання артилерії та танків. Велику допомогу радянським військам при форсуванні Дніпра оказували партизани та місцеві жителі. Вони вказували зручні місця для переправ, давали воїнам човни, допомагали відновлювати підірвані мости, ремонтували шляхи.
Мужність і героїзм виявили воїни при форсуванні Дніпра. Протягом 22-24 вересня війська 3-ї гвардійської танкової армії генерала П.С. Рибалко та 40-ї армії створили на західному березі Дніпра кілька плацдармів поблизу Ржищева, Великого Букрина, Григорівки. Плацдарм на північ від Києва, в районі Лютіжа був відбитий військами 38-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта М.Є. Чібісова. Але ми не можемо не казати про велику ціну, яку заплатили своїм життям тисячі солдатів і офіцерів у битві за Дніпро. Жорстока статистика свідчить, що з 25 тисяч радянських воїнів, які спускалися з лівого берега у дніпровські води, правого берега діставалося не більше трьох – п’яти тисяч.
Лютізький плацдарм, створений військами 38-ї армії та 5-го гвардійського танкового корпусу, був використаний ставкою для розгрому київського угрупування противника для звільнення Києва. Було проведено перегрупування військ фронту. 3-я гвардійська танкова армія і значна частина артилерії з Букринського плацдарму була непомітно переведена на ділянку північнєє Києва. Праве крило фронту було посилено також декільками дивізіями. Це перегрупування було проведено так, що командування військ противника цього не виявило. Внаслідок перегрупування 38-а армія під командуванням генерал-полковника К.С.Москаленка, яка наступала на головному напрямі, переважала противника на ділянці прориву в три разу в піхоті, в 4,5 разу в артилерії, в 9 разів у танках.
В ранці 3 листопаду 60-та і 38-а армії генералів І.Д.Черняховського та К.С.Москаленка перешли в наступ з Лютізького плацдарму. З повітря удари по ворогу наносила 2-а повітряна армія генерала С.А.Красновського. Двомя днями раніше перейшли в наступ війська з Букринського плацдарму, відвертаючи на себе сили ворога. 4 листопада в битву була введена 3-я гвардєйська танкова армія. В цих боях брала участь і перша Чехословацька окрема бригада під командуванням полковника Л.Свободи. К вічеру війська 38-ой армії зав’язали бій на околицях Києва. В ранці 6 листопада Київ був повністю визволен від гітлерівських загарбників.
Багато славних подвигів здійснили в боях за Київ сини України. Їхня солдатська доблесть доповнювалась військовим хистом, рішучістю і вправністю командирів. Героїзм воїнів був ознаменований високими відзнаками. Понад 60 з’єднань одержали почесне найменування «Київських». Близько 700 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу – М.М.Дудка, І.Х.Кравченко, І.М.Кожедуб, Б.О.Колесник, М.Т.Лопач, В.Д.Радченко, О.Д.Романенко, С.Х.Сікорський, М.І.Стасюк, П.П.Цвілий, М.М.Цепак, Г.М.Шевченко та багато інших.
7 листопада війська 1-го Українського фронту звільнили Фастів, а 13- Житомир. Це був завершальний етап Київської наступальної операції, яка мала велике стратегічне значення. На правому березі Дніпра було створено плацдарм на протязі по фронту 500 км., що створювало передумови для повного визволення всієї правобережної України.
Звільненню від гітлерівців Правобережної України сприяла важлива перемога радянських військ під Корсунь-Шевченківським (25 січня – 17 лютого 1944 року). В ході успішної воєнної операції 1-го і 2-го Українських фронтів було оточено велике угруповання німців (десять дивізій, гітлерівська армія втратила 55 тисяч вбитими і пораненими, понад 18 тисяч полоненими. Німці змушені були залишити Кіровоград, Луцьк, Кривий Ріг. У березні-квітні 1944 року були звільнені обласні центри – Херсон, Вінниця, Проскурів, Тернопіль, Чернівці, Миколаїв, Одеса. Війська 4-го Українського фронту та Приморської армії розгромили вороже угрупування на Кримському півострові. 9 травня 1944 року після кровопролитного штурму було визволено Севастополь.
Нових успіхів в очищені від ворога територій України радянські війська досягли у другої половині 1944 року. В ході літнього наступу було оточене значне угрупування німецьких військ під Бродами (Львівська область) – 8-мь дивізій чисельність до 60 тисяч військових. В боях знищено понад 38 тисяч солдатів, офіцерів противника та 17 тисяч взято в полон. 27 липня Львів був звільнений від гітлерівських окупантів.
Внаслідок успішного здійснення Львівсько-Сандомирської та Яссько-Кишинівської операції територія України майже повністю була очищена від німецького-фашистських загарбників. Під час Карпато-Ужгородської операції закінчилось визволення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах. А на останньої стадії операції було очищено від військ противника Ужгород. 28 жовтня 1944 року завершилось визволення Закарпатської України.
Битва за визволення України, що тривала довгих 22 місяців, стала одним з найважливіших етапів на шляху до великої перемоги.
Однак становище на фронті докорінно змінилося внаслідок перемоги радянських військ під Курськом у липні 1943 року. З цього часу гітлерівські війська вже були неспроможні здійснювати крупномасштабні прориви, оточення і подібні операції.
З осені 1943 року на території України було зосереджено майже половину діючих радянських Збройних Сил – шість фронтів, Чорноморський флот і три військових флотилії. Враховуючи високий патріотичній порив, який охопив воїнів перед вступом на українську землю, 20 жовтня 1943 року рішення Державного Комітету Оборони чотири фронту були переіменовані в Українські. Воронезький – на 1-й Український, Степовий – на 2-й Український; Південно-Західній – на 3-й Український; Південний – на 4-й Український.
Протягом літа й осені 1943 року Червона армія звільнила Харків, Чернігів, Полтаву, Запоріжжя, Дніпропетровськ. Київську наступальну операцію по визволенню столиці України здійснив Перший Український фронт під командуванням генерала армії М.Ф.Ватутіна. На київському напрямку розгорнулися найбільш запекло боротьба. Вихід в цієї район радянських військ створив загрозу для всього південного угрупування гітлерівських військ. Розуміючи, що втрата Центральної України позбавити Німеччину важливого джерела сировинних, енергетичних, продовольчих і трудових ресурсів.
Гітлер ще 11 серпня 1943 року віддав наказ про будівництво стратегічного оборонного рубежу по лінії річки Молочная, середньої течії Дніпра, по річки Сож, через Оршу, Вітебськ, Псков і по річки Нарве. Так було покладено початок створення "Східного валу", який гітлерівці оголосили неприступним. Головної його частиною були оборонні спорудження на Дніпрі.
Німецьке командування вважало, що форсування такий великої водної перепони як Дніпро, радянським військам буде не під силу. Всього ж військам 1-го Українського фронту протистояло близько 26 дивізій – 19 піхотних, 6 танкових і 1 моторизована. Однак нацистські генерали недооцінили міць Червоної Армії. Передові частини радянських військ з ходу форсували дніпровський водний рубіж. Під шквальним вогнем противника червоноармійці долали водну перепону на колодах, щитах, дошках, діжках, набитих соломою плащ-наметах. З прибуттям спеціальних переправних засобів сапери наводили через річку понтонні мости для перекидання артилерії та танків. Велику допомогу радянським військам при форсуванні Дніпра оказували партизани та місцеві жителі. Вони вказували зручні місця для переправ, давали воїнам човни, допомагали відновлювати підірвані мости, ремонтували шляхи.
Мужність і героїзм виявили воїни при форсуванні Дніпра. Протягом 22-24 вересня війська 3-ї гвардійської танкової армії генерала П.С. Рибалко та 40-ї армії створили на західному березі Дніпра кілька плацдармів поблизу Ржищева, Великого Букрина, Григорівки. Плацдарм на північ від Києва, в районі Лютіжа був відбитий військами 38-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта М.Є. Чібісова. Але ми не можемо не казати про велику ціну, яку заплатили своїм життям тисячі солдатів і офіцерів у битві за Дніпро. Жорстока статистика свідчить, що з 25 тисяч радянських воїнів, які спускалися з лівого берега у дніпровські води, правого берега діставалося не більше трьох – п’яти тисяч.
Лютізький плацдарм, створений військами 38-ї армії та 5-го гвардійського танкового корпусу, був використаний ставкою для розгрому київського угрупування противника для звільнення Києва. Було проведено перегрупування військ фронту. 3-я гвардійська танкова армія і значна частина артилерії з Букринського плацдарму була непомітно переведена на ділянку північнєє Києва. Праве крило фронту було посилено також декільками дивізіями. Це перегрупування було проведено так, що командування військ противника цього не виявило. Внаслідок перегрупування 38-а армія під командуванням генерал-полковника К.С.Москаленка, яка наступала на головному напрямі, переважала противника на ділянці прориву в три разу в піхоті, в 4,5 разу в артилерії, в 9 разів у танках.
В ранці 3 листопаду 60-та і 38-а армії генералів І.Д.Черняховського та К.С.Москаленка перешли в наступ з Лютізького плацдарму. З повітря удари по ворогу наносила 2-а повітряна армія генерала С.А.Красновського. Двомя днями раніше перейшли в наступ війська з Букринського плацдарму, відвертаючи на себе сили ворога. 4 листопада в битву була введена 3-я гвардєйська танкова армія. В цих боях брала участь і перша Чехословацька окрема бригада під командуванням полковника Л.Свободи. К вічеру війська 38-ой армії зав’язали бій на околицях Києва. В ранці 6 листопада Київ був повністю визволен від гітлерівських загарбників.
Багато славних подвигів здійснили в боях за Київ сини України. Їхня солдатська доблесть доповнювалась військовим хистом, рішучістю і вправністю командирів. Героїзм воїнів був ознаменований високими відзнаками. Понад 60 з’єднань одержали почесне найменування «Київських». Близько 700 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу – М.М.Дудка, І.Х.Кравченко, І.М.Кожедуб, Б.О.Колесник, М.Т.Лопач, В.Д.Радченко, О.Д.Романенко, С.Х.Сікорський, М.І.Стасюк, П.П.Цвілий, М.М.Цепак, Г.М.Шевченко та багато інших.
7 листопада війська 1-го Українського фронту звільнили Фастів, а 13- Житомир. Це був завершальний етап Київської наступальної операції, яка мала велике стратегічне значення. На правому березі Дніпра було створено плацдарм на протязі по фронту 500 км., що створювало передумови для повного визволення всієї правобережної України.
Звільненню від гітлерівців Правобережної України сприяла важлива перемога радянських військ під Корсунь-Шевченківським (25 січня – 17 лютого 1944 року). В ході успішної воєнної операції 1-го і 2-го Українських фронтів було оточено велике угруповання німців (десять дивізій, гітлерівська армія втратила 55 тисяч вбитими і пораненими, понад 18 тисяч полоненими. Німці змушені були залишити Кіровоград, Луцьк, Кривий Ріг. У березні-квітні 1944 року були звільнені обласні центри – Херсон, Вінниця, Проскурів, Тернопіль, Чернівці, Миколаїв, Одеса. Війська 4-го Українського фронту та Приморської армії розгромили вороже угрупування на Кримському півострові. 9 травня 1944 року після кровопролитного штурму було визволено Севастополь.
Нових успіхів в очищені від ворога територій України радянські війська досягли у другої половині 1944 року. В ході літнього наступу було оточене значне угрупування німецьких військ під Бродами (Львівська область) – 8-мь дивізій чисельність до 60 тисяч військових. В боях знищено понад 38 тисяч солдатів, офіцерів противника та 17 тисяч взято в полон. 27 липня Львів був звільнений від гітлерівських окупантів.
Внаслідок успішного здійснення Львівсько-Сандомирської та Яссько-Кишинівської операції територія України майже повністю була очищена від німецького-фашистських загарбників. Під час Карпато-Ужгородської операції закінчилось визволення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах. А на останньої стадії операції було очищено від військ противника Ужгород. 28 жовтня 1944 року завершилось визволення Закарпатської України.
Битва за визволення України, що тривала довгих 22 місяців, стала одним з найважливіших етапів на шляху до великої перемоги.
Немає коментарів:
Дописати коментар