До річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років).
Німці розчленували українські землі, порушивши їхню історичну цілісність. Вони насадили в окупованої Україні режим кривавого терору. Ними було по-звірячому закатовано 3.898 тисяч чоловік мирного населення й 1367 тисяч військовополонених, 2.3 млн. чоловік вугнано на каторжні роботи до рейху.
Галицькі землі, в складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської (тепер Івано-Франківської), Тернопільської (за винятком її північних районів) областей були приєднані до генерал-губернаторства (центральної та південної частини Польщі) під назвою "дистрикт Галичина", Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднати до Румунії під назвою "Трансністрія".
З більшої частини українських земель було створено "Рейхкомісаріат України", до складу якого увійшли Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська (тепер Хмельницька), Житомирська, північні райони Тернопільської, північні райони Вінницької, східні райони Миколаївської, Київська, Полтавська, Чернігівська, Сумська, Дніпропетровська та кримська області. Центром рейхскомісаріату стало місто Рівне. Інші українські окуповані області (Харківська, Сталінська (тепер - Донецька) та Ворошиловградська (тепер - Луганська) - були включені загарбниками до так званої воєнної зони, яка цілком перебувала під владою німецького військового командування.
Політика, яка проводилася нацистами на України, була викладена у розробленому ще в листопаді 1941 року генеральному плані "Ост", за яким передбачалося переселити в Сибір з України, Білорусії і Прибалтики 31 мільйон жителів, щоб звільнити місце для німецької колонізації. Мільони людин мали бути знищені, а решта населення повинна була працювати як раби на німецьких колоністів. "Наш керівний принцип - говорилося у плані "Ост" - повинен полягати у тому, що ці народи мають єдине виправдання свого існування - бути корисними для нас в економічному відношенні".
Окупанти робили все, щоб перетворити Україну у свою колонію. Рейхкомісаріатом України був призначений жорстокий, безжальний Єріх Кох. Проводячи нараду вищих чинів рейхкомісаріату, він заявив: " Ми - раса панів і повинні управляти жорстоко. Я витисну з цієї країни все до останньої краплі… Місцеве населення повинно працювати, працювати і ще раз працювати".
Перетворюючи економіку України в додаток рейху, окупанти демонтували і вивозили в Німеччину устаткування підприємств, які не встигли евакуватися на Схід. Висококваліфікованих українських робітників і технічну інтелігенцію фашисти винищували або вивозили в Німеччину на рабську працю. Наказом рейхсміністра окупованих східних територій А.Розенберга проголошувалося скасування колгоспного ладу і запровадження "нового земельного ладу". Українському селянинові була визначена доля кріпака, раба у німецьких поміщиків та куркулів, які мали одержати землю і майно колгоспів.
Окупанти силою примушували населення здавати сільськогосподарську сировину й харчові продукти: зерно, овочі, фрукти, птицю, молоко, яйці, масло, пряжу з льону і конопель, шкірсировину тощо.
Слід відзначити, що на України не було встановлено певних норм поставок сільськогосподарських продуктів. Поставки постійне збільшувалися. стала масовим явищем конфіскація всього зерна. Така продовольча політика окупантів прирікала населення на голодну смерть. В грудні 1941 року населення міста Києва одержувало по 200 гр. хліба на тиждень, в Харкові, за свідченням самих окупаційних властей, у першому кварталі 1942 року померло від голоду 13749 чоловік. Особливо велика смертність була серед дітей.
Проте всім цим не обмежуються жахливі злочини німецько-фашистських загарбників на Україні. Гітлеровці з перших часів окупації проголосили так званий "закон" про трудову повинність (по 14-16 годин на тиждень), що по суті, було запровадженням рабсько-кріпосницької системи праці. Фашисти примушували радянських громадян розміновувати мінні поля, будувати військові аеродроми, укріплення. Сотні і тисячі людей були угнані на каторжні роботи в Німеччину. Щоб потік робочої сили у «Великій Райх» не иссякав, окупанти влаштували облави на вулицях, ринках, навіть у церквах і масами відправляли людей до Німеччини.
Всього з України було вивезено до рейху більше 2 мільйонів чоловік. Фашисти вважали, що для населення українських окупованих земель "достатньо наявності чотирикласної народної школи". Мета цієї "народної школи, як писав один з фашистських "теоретиків", - навчити простого рахунку в межах 500, уміння розписатися, переконати, що божеська заповідь зводиться до того, що коритися німцям". Ось таким чином вирішувалася доля населення України під німецько-фашистською окупацією.
При розгляданні цього питання, слід особливо підкреслити, що фашисти встановили на України не лише колоніальний режим, а здійснювали геноцид проти українського, єврейського, польського населення. Жорстокість і безпощадність - складова частина окупаційного нацистського режиму на України. Фашистські варвари вбивали десятки тисяч ні в чому не винних людей.
Тільки за п'ять днів вересня 1941року в Києві у Бабиному яру фашисти розстріляли понад 150-160 тисяч мирного населення - євреїв, українців, росіян. Німці поголовно винищували єврейське населення. Лише в Україні вони створили 50 гетто й понад 180 великих концентраційних таборів, у яких загинуло сотні тисяч мирних людей та військовополонених.
Але звірства і безчинства окупантів не поставили народ України на коліна, він піднявся на боротьбу проти ворога.
В русі Опору фашистському режиму в Україні взяли участь патріоти незалежно від соціального стану, віку, статі і політичних поглядів.
Значна частина українських націоналістів, зіткнувшись з жорстокою, колонізаторською політикою окупантів, доходило висновку, що фашизм є непримиренним і заклятим ворогом України, а не тільки радянської влади. Вони стали переходить в підпілля, організовуючи свої сили на боротьбу з німецькими окупантами. Збройні загоні ОУН виступали на захист селян від грабіжництва німців, обороні молоді, яку німці намагалися депортувати на каторжні роботи до Німеччини.
В 1943 році розпочала свої дії проти німецьких окупантів Українська повстанська армія. Вдалі операції проти гітлерівців УПА проводила в районах Волині, Полісся. Воїни УПА підривали залізничні шляхи, нападали на ешелони німецької поліції, вони знищили начальника СА (штурмових відділів нацистської партії), друга А.Гитлера, В.Лютце, що здійснював інспекційну поїздку по Україні.
Значно активізувався партизанських рух в Україні. В 1942 році був створен Український штаб партизанського руху на чолі з Т.А.Строкачем. Весною 1943 року в Україні було сім партизанських з'єднань і 35 загонів.
Найбільш з них - з'єднання на чолі з О.Ф.Федоровим, Я.І.Мельником, С.А.Ковпаком. В партизанських з'єднаннях і загонах, котрі діяли в Україні налічувавалося близько 40-50 тис. осіб. Водночас слід підкреслити, що всього учасників партизанського руху було набагато більше. За весь період війни в ньому взяло участь близько 220 тис.чоловік.
Першорядну увагу приділяли партизани диверсіям на комунікаціях противника з метою зриву перевезень живої сили і техніки ворога. Масовані удари по залізницях, особливо напередодні й у ході таких битв, як Сталінградська та Курська, увійшли в історію партизанського руху під назвою "війни на рейках".Партизані і підпільники врятували від спалення чимало населених пунктів, всіляко зривали заході окупантів по перетворенню загарбаної ними території у "зону пустелі"
Відомо й те, що партизани врятували життя багатьом полоненим, нападаючи на ешелони, в яких українських невільників везли на каторжні роботи до Німеччини, знищували німецьку охорону і давали змогу бранцям утекти. Народні месники очистили від ворога і тримали під контролем досить значні території, так звані партизанські краї й зони, делаючи в ході рейдів по глибоких тилах ворога тисячі кілометрів, громлячи комендатури, поліцейські пости, воєнні та господарські об'єкти. Своїми бойовими діями партизани і підпільники не тільки розхитували тил окупантів, створювали в них відчуття постійної тривоги та невпевненості, а й відволікали на себе великі сили ворога, які могли бути використані на фронті.
Галицькі землі, в складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської (тепер Івано-Франківської), Тернопільської (за винятком її північних районів) областей були приєднані до генерал-губернаторства (центральної та південної частини Польщі) під назвою "дистрикт Галичина", Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднати до Румунії під назвою "Трансністрія".
З більшої частини українських земель було створено "Рейхкомісаріат України", до складу якого увійшли Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська (тепер Хмельницька), Житомирська, північні райони Тернопільської, північні райони Вінницької, східні райони Миколаївської, Київська, Полтавська, Чернігівська, Сумська, Дніпропетровська та кримська області. Центром рейхскомісаріату стало місто Рівне. Інші українські окуповані області (Харківська, Сталінська (тепер - Донецька) та Ворошиловградська (тепер - Луганська) - були включені загарбниками до так званої воєнної зони, яка цілком перебувала під владою німецького військового командування.
Політика, яка проводилася нацистами на України, була викладена у розробленому ще в листопаді 1941 року генеральному плані "Ост", за яким передбачалося переселити в Сибір з України, Білорусії і Прибалтики 31 мільйон жителів, щоб звільнити місце для німецької колонізації. Мільони людин мали бути знищені, а решта населення повинна була працювати як раби на німецьких колоністів. "Наш керівний принцип - говорилося у плані "Ост" - повинен полягати у тому, що ці народи мають єдине виправдання свого існування - бути корисними для нас в економічному відношенні".
Окупанти робили все, щоб перетворити Україну у свою колонію. Рейхкомісаріатом України був призначений жорстокий, безжальний Єріх Кох. Проводячи нараду вищих чинів рейхкомісаріату, він заявив: " Ми - раса панів і повинні управляти жорстоко. Я витисну з цієї країни все до останньої краплі… Місцеве населення повинно працювати, працювати і ще раз працювати".
Перетворюючи економіку України в додаток рейху, окупанти демонтували і вивозили в Німеччину устаткування підприємств, які не встигли евакуватися на Схід. Висококваліфікованих українських робітників і технічну інтелігенцію фашисти винищували або вивозили в Німеччину на рабську працю. Наказом рейхсміністра окупованих східних територій А.Розенберга проголошувалося скасування колгоспного ладу і запровадження "нового земельного ладу". Українському селянинові була визначена доля кріпака, раба у німецьких поміщиків та куркулів, які мали одержати землю і майно колгоспів.
Окупанти силою примушували населення здавати сільськогосподарську сировину й харчові продукти: зерно, овочі, фрукти, птицю, молоко, яйці, масло, пряжу з льону і конопель, шкірсировину тощо.
Слід відзначити, що на України не було встановлено певних норм поставок сільськогосподарських продуктів. Поставки постійне збільшувалися. стала масовим явищем конфіскація всього зерна. Така продовольча політика окупантів прирікала населення на голодну смерть. В грудні 1941 року населення міста Києва одержувало по 200 гр. хліба на тиждень, в Харкові, за свідченням самих окупаційних властей, у першому кварталі 1942 року померло від голоду 13749 чоловік. Особливо велика смертність була серед дітей.
Проте всім цим не обмежуються жахливі злочини німецько-фашистських загарбників на Україні. Гітлеровці з перших часів окупації проголосили так званий "закон" про трудову повинність (по 14-16 годин на тиждень), що по суті, було запровадженням рабсько-кріпосницької системи праці. Фашисти примушували радянських громадян розміновувати мінні поля, будувати військові аеродроми, укріплення. Сотні і тисячі людей були угнані на каторжні роботи в Німеччину. Щоб потік робочої сили у «Великій Райх» не иссякав, окупанти влаштували облави на вулицях, ринках, навіть у церквах і масами відправляли людей до Німеччини.
Всього з України було вивезено до рейху більше 2 мільйонів чоловік. Фашисти вважали, що для населення українських окупованих земель "достатньо наявності чотирикласної народної школи". Мета цієї "народної школи, як писав один з фашистських "теоретиків", - навчити простого рахунку в межах 500, уміння розписатися, переконати, що божеська заповідь зводиться до того, що коритися німцям". Ось таким чином вирішувалася доля населення України під німецько-фашистською окупацією.
При розгляданні цього питання, слід особливо підкреслити, що фашисти встановили на України не лише колоніальний режим, а здійснювали геноцид проти українського, єврейського, польського населення. Жорстокість і безпощадність - складова частина окупаційного нацистського режиму на України. Фашистські варвари вбивали десятки тисяч ні в чому не винних людей.
Тільки за п'ять днів вересня 1941року в Києві у Бабиному яру фашисти розстріляли понад 150-160 тисяч мирного населення - євреїв, українців, росіян. Німці поголовно винищували єврейське населення. Лише в Україні вони створили 50 гетто й понад 180 великих концентраційних таборів, у яких загинуло сотні тисяч мирних людей та військовополонених.
Але звірства і безчинства окупантів не поставили народ України на коліна, він піднявся на боротьбу проти ворога.
В русі Опору фашистському режиму в Україні взяли участь патріоти незалежно від соціального стану, віку, статі і політичних поглядів.
Значна частина українських націоналістів, зіткнувшись з жорстокою, колонізаторською політикою окупантів, доходило висновку, що фашизм є непримиренним і заклятим ворогом України, а не тільки радянської влади. Вони стали переходить в підпілля, організовуючи свої сили на боротьбу з німецькими окупантами. Збройні загоні ОУН виступали на захист селян від грабіжництва німців, обороні молоді, яку німці намагалися депортувати на каторжні роботи до Німеччини.
В 1943 році розпочала свої дії проти німецьких окупантів Українська повстанська армія. Вдалі операції проти гітлерівців УПА проводила в районах Волині, Полісся. Воїни УПА підривали залізничні шляхи, нападали на ешелони німецької поліції, вони знищили начальника СА (штурмових відділів нацистської партії), друга А.Гитлера, В.Лютце, що здійснював інспекційну поїздку по Україні.
Значно активізувався партизанських рух в Україні. В 1942 році був створен Український штаб партизанського руху на чолі з Т.А.Строкачем. Весною 1943 року в Україні було сім партизанських з'єднань і 35 загонів.
Найбільш з них - з'єднання на чолі з О.Ф.Федоровим, Я.І.Мельником, С.А.Ковпаком. В партизанських з'єднаннях і загонах, котрі діяли в Україні налічувавалося близько 40-50 тис. осіб. Водночас слід підкреслити, що всього учасників партизанського руху було набагато більше. За весь період війни в ньому взяло участь близько 220 тис.чоловік.
Першорядну увагу приділяли партизани диверсіям на комунікаціях противника з метою зриву перевезень живої сили і техніки ворога. Масовані удари по залізницях, особливо напередодні й у ході таких битв, як Сталінградська та Курська, увійшли в історію партизанського руху під назвою "війни на рейках".Партизані і підпільники врятували від спалення чимало населених пунктів, всіляко зривали заході окупантів по перетворенню загарбаної ними території у "зону пустелі"
Відомо й те, що партизани врятували життя багатьом полоненим, нападаючи на ешелони, в яких українських невільників везли на каторжні роботи до Німеччини, знищували німецьку охорону і давали змогу бранцям утекти. Народні месники очистили від ворога і тримали під контролем досить значні території, так звані партизанські краї й зони, делаючи в ході рейдів по глибоких тилах ворога тисячі кілометрів, громлячи комендатури, поліцейські пости, воєнні та господарські об'єкти. Своїми бойовими діями партизани і підпільники не тільки розхитували тил окупантів, створювали в них відчуття постійної тривоги та невпевненості, а й відволікали на себе великі сили ворога, які могли бути використані на фронті.
Немає коментарів:
Дописати коментар