До річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років).
Розглядаючи питання "Напад фашистської Німеччини на СРСР та окупація України", цієї однією з найбільш трагічних сторінок вітчизняної історії, необхідно наголосити причини невдач Радянської Армії на початку Великої Вітчизняної війні, які призвели до витрати 1 млн.км2 території СРСР, майже 70% особового складу Збройних Сил, внаслідок чього армія була фактично приречена на відступ.
По-друге, розглядаючи це питання слід наголосити і на безприкладному подвиги воїнів, які своїм героїзмом, жертовністю, зірвали плани німецького командування на "блискавичну війну" та створили передумови майбутніх перемог.
22 червня 1941 року у 4 години ранку військово-повітряні сили фашистської Німеччини здійснили ряд раптових масових ударів авіацією і сухопутними військами на фронті від Балтійського моря до Карпат. Розпочалася Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу проти фашистської Німеччини. У надзвичайно тяжких, украй невигідних умовах, ослаблені політично і духовно сталінським терором розпочали народи Радянського Союзу цю війну. Час, який надавав укладений у 1939 році радянсько-німецький пакт про ненапад, не було використано для посилення боєздатності армії. Навпаки, проводячи політику на зміцнення авторитарного режиму, керівництво СРСР на чолі зі Сталіним, ще з травня 1937 року розпочали надзвичайно жорстокі, нічим не виправдані репресії проти командного складу Збройних Сил. Армія була позбавлена більш як 40 тис. досвідчених і кваліфікованих воєначальників, командирів та політпрацівників. Репресії завдали армії та флоту непоправних втрат. Питома вага воєначальників з вищою військовою освітою на 1941 рік порівняно з 1936 роком скоротилася вдвоє і становила лише 7% командного складу Червоної Армії. Це негативно вплинуло на здатність командного складу різних рівнів приймати рішення, які диктувалися обстановкою на місцях, належним чином здійснювати керівництво бойовими діями.
Мали місце прорахунки в оцінці часу нападу Німеччини на СРСР. Насамперед Сталіним було проігноровано розвідувальні дані про можливий напад фашистських агресорів. Крім того, Сталіним помилково, всупереч настанові Генерального штабу, було визначено головний напрямок можливого удару агресора з відповідним перегрупуванням військ (із західного на південно-західний напрямок). Культ особи Сталіна, авторитарний спосіб управління країною - ось основна причина невдач на початковому етапі Великої Вітчизняної війни. Хоча політичне і військове керівництво СРСР запевняло радянський народ, що майбутня війна, коли вона і вибухне, вестиметься на "чужий території й малою кров'ю", країна та армія виявилися до неї не готовими.
Важливе значення в гітлерівському плані "блискавичної війни» відводилося розгрому радянських військ на України, на території якої знаходилися Київський Особливий, Одеський та Харківський військові округа. По рівню розвитку виробництва УРСР випереджала ряд західноєвропейських країн. Напередодні війни вона давала 50,5% загальносоюзної добичи вугілля, 67,7% добичи залізної руди. Це був один з могутніх бастіонів захисту СРСР.
З перших днів війни територія України опинилась ареною завзятих боїв радянських військ з німецько-фашистськими загарбниками.Були створені Південно-Західній та Південній фронти, проти яких діяла німецька група армії "Південь" - у складі 1-ої танкової групи, 6-ої, 17-ої, 11-ої польових армі1, 3-ої, 4-ої армії румун, угорського корпусу 4-го повітряного флоту німців і румунських військ. Вона мала підтримку військово-повітряних сил, які налічували 1.300 літаків. Вже в перші години війни було здійснено серію масових ударів по аеродромах Київського Особливого та Одеського військового округу. Одночасно сухопутні війська, основу яких складали танкові моторизовані з'єднання, завдали ударів по радянських військах. Ударні сили групи армії "Південь" - 40 дивізій і одна бригада, зламавши опір радянських військ у прикордонних боях заглибилися на Південно-західному напрямі на 350 км. Особливо запеклі, криваві бої велися на Київському напрямку. Гітлер рвався до Києва. Загарбання Києва відкривало б фашистської Німеччині шлях до найважливіших промислових районів півдня України, а згодом і до нафтових джерел Кавказу. Створивши майже втричі більшу перевагу в живої силі і техніці. ворог 8 липня 1941 року прорвав фронт у південному секторі Новгород-Волинського укріпленого району, створивши реальну загрозу захоплення міста. Але незважаючи на значну перевагу, фашистські загарбники всюди зустрічали завзятий опір. Роки, скільки б їх не минуло, не зможуть стерті з пам'яті поколінь подвиг воїнів Червоної Армії, прикордонників і льотчиків, танкістів і артилеристів, моряків та піхотинців - усіх, хто у нерівних боях, стікаючи кров'ю на межі сил стримував шалений натиск броньованих полчищ фашистів.
З 11 липня по 26 вересня 1941 року тривала героїчна оборона Києва. Воїни Червоної Армії, ополченці-кияни, курсанти київських вузів стійко, мужньо відстоювали кожну п'ядь землі на підступах до Києва, вели кровопролитні оборонні бої з німецько-фашистськими загарбниками.
Категорична заборона відвести війська з напівоточеного Києва, яка була надана Верховним Головнокомандуючим І.Сталіним, мала трагічні наслідки для захисників міста.
15 вересня кільце німецьких бронетанкових сил замкнулося. В оточенні опинилися чотири армії (5-та, 21-ша, 26-та, 37-ма) на чолі з командувачом Південно-західним фронтом генерал-полковником М.П.Кирпоносом. Більше тижня тривала боротьба в оточенні, при виході з оточення командувач фронтом генерал М.П.Крипонос та його штаб втратили управління військами і потрапивши у тяжке становище, загинули у нерівному бою. Чотири армії було розбиті, 665 тис. червоноармійців і командирів опинились у полоні.
Водночас з наступом на Київ 4-та румунська армія при підтримці німецьких військ на початку серпня 1941 року розпочала наступ на Одесу. Захисники Одеси оборонялися 73 дні. Під Одесою загарбники втратили близько 200 тисяч вбитими, пораненими і полоненими.
Героїчна оборона Севастополя в 1941-1942 роках - одна з найбільш драматичних сторінок Великої Вітчизняної війни на півдні України. Понад 250 днів і ночей (з 30 жовтня 1941 року по 4 липня 1942 року) відстоювали цю фортецю бійці Приморської армії, моряки Чорноморського флоту, народні ополченці.
Першими вступили в бій з противником на підступах до Севастополя артилеристи берегових батарей.
Близько 4-ої години дня 30 жовтня 1941 року коректувальний пост берегової батареї № 54, розташований біля села Миколаївка, виявив колони ворожих військ, які рухалися вздовж Чорного моря до Севастополя. Через декілька хвилин гармати 54-ої батареї відкрили вогонь. Це були перші постріли радянської артилерії в розпочатій битві за Севастополь.
До початку оборони Севастопольський гарнізон практично не мав спеціально підготовлених сухопутних військ. Тому до підходу до міста частин Приморської армії основне бойове навантаження лягло на терміново сформовані із екіпажів кораблів і берегових частин флоту окремі полки та батальйони морської піхоти.
7 листопада 1941 року п'ятеро моряків 18-го батальйону морської піхоти (Н.Д.Фільченков, В.Г.Цибулько, І.М.Красносельський, Ю.С.Одинцов, Ю.К.Паршин) у бою біля села Дуванкої (нині Верхньосадове) знищили 10 ворожих танків. Всім було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Іменем Красносельського названо село в Чернігівської області, де він народився.
У севастопольському небі мужньо билися морські льотчики. Велику допомогу героїчним захисникам міста надавали кораблі Чорноморського флоту: від лінкора та крейсерів до тральщиків і портових буксирів.
Фельдмаршал Майнштейн, який командував військами, що наступали на Севастополь, пізніше писав у своїх споминах: "Тут відбулася трагедія для німців, яка показала, з яким фанатизмом боролися більшовики". Лише за останні 25 днів гітлерівці втратили під Севастополем до 150 тисяч солдатів і офіцерів, причому не менше 60 тис. вбитими, а також понад 250 танків, близько 250 гармат, понад 300 німецьких літаків. А за весь період оборони фашисти втратили близько 200 тис. вбитими, пораненими і полоненими.
Героїчна оборона Києва, Одеси та Севастополя зробила великий вплив на зрів темпів наступу противника на південно-західному та південному напрямі. Стійкість і мужність захисників дозволили радянському командуванню виграти час, необхідний для мобілізації головних сил Червоної армії, підготовки великих стратегічних резервів, проведення важливих оборонних заходів на підступах до Москви. Проте, ворог, використовуючи чисельну перевагу, продовжував рватися вперед.
У травні-червні 1942 року радянські війська зазнали ще дві великі поразки на території України - в районі Харкова і на Керченському півострові. Маючи незначний тактичний успіх на Південно-західному фронті головком Південно-західного напрямку С.К.Тимошенко, член військової ради М.С.Хрущов і начальник штабу військ І.Х. Багромян звернулися в Ставку і особисто до Сталіна за дозволом на проведення наступальної операції. Дозвіл був даний. Наступ розпочався 12 травня і розвивався успішно, але поспіхом підготовлений, без достатнього забезпечення, не досяг мети. Німці швидко виправили становище і завдали контрудару такої сили, внаслідок якого оточено майже три армії. Радянські війська зазнали великих невиправданих втрат вбитими, в тому числі значна командного складу, 240 тисяч осіб потрапили в полон. Німці прорвали фронт на кілька стокілометровому просторі.
Наприкінці липня 1942 року гітлерівці повністю окупували Україну. 27 липня 1942 року радянськими військами був залишений останній населений пункт Луганської області.
По-друге, розглядаючи це питання слід наголосити і на безприкладному подвиги воїнів, які своїм героїзмом, жертовністю, зірвали плани німецького командування на "блискавичну війну" та створили передумови майбутніх перемог.
22 червня 1941 року у 4 години ранку військово-повітряні сили фашистської Німеччини здійснили ряд раптових масових ударів авіацією і сухопутними військами на фронті від Балтійського моря до Карпат. Розпочалася Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу проти фашистської Німеччини. У надзвичайно тяжких, украй невигідних умовах, ослаблені політично і духовно сталінським терором розпочали народи Радянського Союзу цю війну. Час, який надавав укладений у 1939 році радянсько-німецький пакт про ненапад, не було використано для посилення боєздатності армії. Навпаки, проводячи політику на зміцнення авторитарного режиму, керівництво СРСР на чолі зі Сталіним, ще з травня 1937 року розпочали надзвичайно жорстокі, нічим не виправдані репресії проти командного складу Збройних Сил. Армія була позбавлена більш як 40 тис. досвідчених і кваліфікованих воєначальників, командирів та політпрацівників. Репресії завдали армії та флоту непоправних втрат. Питома вага воєначальників з вищою військовою освітою на 1941 рік порівняно з 1936 роком скоротилася вдвоє і становила лише 7% командного складу Червоної Армії. Це негативно вплинуло на здатність командного складу різних рівнів приймати рішення, які диктувалися обстановкою на місцях, належним чином здійснювати керівництво бойовими діями.
Мали місце прорахунки в оцінці часу нападу Німеччини на СРСР. Насамперед Сталіним було проігноровано розвідувальні дані про можливий напад фашистських агресорів. Крім того, Сталіним помилково, всупереч настанові Генерального штабу, було визначено головний напрямок можливого удару агресора з відповідним перегрупуванням військ (із західного на південно-західний напрямок). Культ особи Сталіна, авторитарний спосіб управління країною - ось основна причина невдач на початковому етапі Великої Вітчизняної війни. Хоча політичне і військове керівництво СРСР запевняло радянський народ, що майбутня війна, коли вона і вибухне, вестиметься на "чужий території й малою кров'ю", країна та армія виявилися до неї не готовими.
Важливе значення в гітлерівському плані "блискавичної війни» відводилося розгрому радянських військ на України, на території якої знаходилися Київський Особливий, Одеський та Харківський військові округа. По рівню розвитку виробництва УРСР випереджала ряд західноєвропейських країн. Напередодні війни вона давала 50,5% загальносоюзної добичи вугілля, 67,7% добичи залізної руди. Це був один з могутніх бастіонів захисту СРСР.
З перших днів війни територія України опинилась ареною завзятих боїв радянських військ з німецько-фашистськими загарбниками.Були створені Південно-Західній та Південній фронти, проти яких діяла німецька група армії "Південь" - у складі 1-ої танкової групи, 6-ої, 17-ої, 11-ої польових армі1, 3-ої, 4-ої армії румун, угорського корпусу 4-го повітряного флоту німців і румунських військ. Вона мала підтримку військово-повітряних сил, які налічували 1.300 літаків. Вже в перші години війни було здійснено серію масових ударів по аеродромах Київського Особливого та Одеського військового округу. Одночасно сухопутні війська, основу яких складали танкові моторизовані з'єднання, завдали ударів по радянських військах. Ударні сили групи армії "Південь" - 40 дивізій і одна бригада, зламавши опір радянських військ у прикордонних боях заглибилися на Південно-західному напрямі на 350 км. Особливо запеклі, криваві бої велися на Київському напрямку. Гітлер рвався до Києва. Загарбання Києва відкривало б фашистської Німеччині шлях до найважливіших промислових районів півдня України, а згодом і до нафтових джерел Кавказу. Створивши майже втричі більшу перевагу в живої силі і техніці. ворог 8 липня 1941 року прорвав фронт у південному секторі Новгород-Волинського укріпленого району, створивши реальну загрозу захоплення міста. Але незважаючи на значну перевагу, фашистські загарбники всюди зустрічали завзятий опір. Роки, скільки б їх не минуло, не зможуть стерті з пам'яті поколінь подвиг воїнів Червоної Армії, прикордонників і льотчиків, танкістів і артилеристів, моряків та піхотинців - усіх, хто у нерівних боях, стікаючи кров'ю на межі сил стримував шалений натиск броньованих полчищ фашистів.
З 11 липня по 26 вересня 1941 року тривала героїчна оборона Києва. Воїни Червоної Армії, ополченці-кияни, курсанти київських вузів стійко, мужньо відстоювали кожну п'ядь землі на підступах до Києва, вели кровопролитні оборонні бої з німецько-фашистськими загарбниками.
Категорична заборона відвести війська з напівоточеного Києва, яка була надана Верховним Головнокомандуючим І.Сталіним, мала трагічні наслідки для захисників міста.
15 вересня кільце німецьких бронетанкових сил замкнулося. В оточенні опинилися чотири армії (5-та, 21-ша, 26-та, 37-ма) на чолі з командувачом Південно-західним фронтом генерал-полковником М.П.Кирпоносом. Більше тижня тривала боротьба в оточенні, при виході з оточення командувач фронтом генерал М.П.Крипонос та його штаб втратили управління військами і потрапивши у тяжке становище, загинули у нерівному бою. Чотири армії було розбиті, 665 тис. червоноармійців і командирів опинились у полоні.
Водночас з наступом на Київ 4-та румунська армія при підтримці німецьких військ на початку серпня 1941 року розпочала наступ на Одесу. Захисники Одеси оборонялися 73 дні. Під Одесою загарбники втратили близько 200 тисяч вбитими, пораненими і полоненими.
Героїчна оборона Севастополя в 1941-1942 роках - одна з найбільш драматичних сторінок Великої Вітчизняної війни на півдні України. Понад 250 днів і ночей (з 30 жовтня 1941 року по 4 липня 1942 року) відстоювали цю фортецю бійці Приморської армії, моряки Чорноморського флоту, народні ополченці.
Першими вступили в бій з противником на підступах до Севастополя артилеристи берегових батарей.
Близько 4-ої години дня 30 жовтня 1941 року коректувальний пост берегової батареї № 54, розташований біля села Миколаївка, виявив колони ворожих військ, які рухалися вздовж Чорного моря до Севастополя. Через декілька хвилин гармати 54-ої батареї відкрили вогонь. Це були перші постріли радянської артилерії в розпочатій битві за Севастополь.
До початку оборони Севастопольський гарнізон практично не мав спеціально підготовлених сухопутних військ. Тому до підходу до міста частин Приморської армії основне бойове навантаження лягло на терміново сформовані із екіпажів кораблів і берегових частин флоту окремі полки та батальйони морської піхоти.
7 листопада 1941 року п'ятеро моряків 18-го батальйону морської піхоти (Н.Д.Фільченков, В.Г.Цибулько, І.М.Красносельський, Ю.С.Одинцов, Ю.К.Паршин) у бою біля села Дуванкої (нині Верхньосадове) знищили 10 ворожих танків. Всім було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Іменем Красносельського названо село в Чернігівської області, де він народився.
У севастопольському небі мужньо билися морські льотчики. Велику допомогу героїчним захисникам міста надавали кораблі Чорноморського флоту: від лінкора та крейсерів до тральщиків і портових буксирів.
Фельдмаршал Майнштейн, який командував військами, що наступали на Севастополь, пізніше писав у своїх споминах: "Тут відбулася трагедія для німців, яка показала, з яким фанатизмом боролися більшовики". Лише за останні 25 днів гітлерівці втратили під Севастополем до 150 тисяч солдатів і офіцерів, причому не менше 60 тис. вбитими, а також понад 250 танків, близько 250 гармат, понад 300 німецьких літаків. А за весь період оборони фашисти втратили близько 200 тис. вбитими, пораненими і полоненими.
Героїчна оборона Києва, Одеси та Севастополя зробила великий вплив на зрів темпів наступу противника на південно-західному та південному напрямі. Стійкість і мужність захисників дозволили радянському командуванню виграти час, необхідний для мобілізації головних сил Червоної армії, підготовки великих стратегічних резервів, проведення важливих оборонних заходів на підступах до Москви. Проте, ворог, використовуючи чисельну перевагу, продовжував рватися вперед.
У травні-червні 1942 року радянські війська зазнали ще дві великі поразки на території України - в районі Харкова і на Керченському півострові. Маючи незначний тактичний успіх на Південно-західному фронті головком Південно-західного напрямку С.К.Тимошенко, член військової ради М.С.Хрущов і начальник штабу військ І.Х. Багромян звернулися в Ставку і особисто до Сталіна за дозволом на проведення наступальної операції. Дозвіл був даний. Наступ розпочався 12 травня і розвивався успішно, але поспіхом підготовлений, без достатнього забезпечення, не досяг мети. Німці швидко виправили становище і завдали контрудару такої сили, внаслідок якого оточено майже три армії. Радянські війська зазнали великих невиправданих втрат вбитими, в тому числі значна командного складу, 240 тисяч осіб потрапили в полон. Німці прорвали фронт на кілька стокілометровому просторі.
Наприкінці липня 1942 року гітлерівці повністю окупували Україну. 27 липня 1942 року радянськими військами був залишений останній населений пункт Луганської області.
Немає коментарів:
Дописати коментар