До річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років).
Необхідно звернуть увагу на аналіз міжнародної обстановки напередодні війни, наголосити чинники, які призвели до війни, роль і місце України, яке відводилось її в планах тоталітарних режимів.Слід відзначити, що з середини 30-х років загострились зовнішньополітичні протиріччя в країнах західної цивілізації і СРСР.
У 1933 році в Німеччині до влади прийшов Адольф Гітлер, який став ідеологом і провідником агресивної політики Німеччини, яка прагнула реваншу після поразки у Першій світової війні та нового переділу світу. Свої преступні цілі Гітлер виклав у книзі "Майн кампф". Головними з них були: 1) об'єднання усіх німців у "Великому Райху", 2) та завоювання для цього Райху величезного життєвого простору на Сході".
Фактично гітлерівська Німеччина прагнула встановити беззаперечну гегемонію над усією Європою і таким чином стати наймогутнішою державою світу. Для реалізації цього плану Гітлеру потрібні були всі ресурси європейського континенту і особливо ресурси України. Ще в 1937 році Гітлер казав: "Мені потрібна Україна, щоб нас не змогли ослабити голодом, як то було під час попередньої війни". Захоплення України було не тільки з економічної, а і з політичної, стратегічної точки зору однією з головних цілей його східної компанії. Таким чином, ще до того, як Україна була перетворена у поле битв під час Другої світової війни, вона займала одне з основних місць у планах німецького командування.
Німеччина швидко нарощувала свій воєнний потенціал. На позику, надану англійським і американським урядом після I світової війни для відбудови, вона модернізувала промислові підприємства. Дуже швидко вони були переведені на виробництво нових видів озброєння. Німеччина розгорнула будівництво нових воєнних кораблів, літаків, вводила військову повинність.
Це було грубим порушенням Версальського мирного договору, згідно з яким її заборонялось вводити загальну військову повинність, мати військову авіацію, збільшувати кількість військових кораблів. Але ні Англія, ні Франція, ні США не закликали до відповідальності Німеччину. Не вимагали у неї розформування і роззброєння військових частин, котрі були створені у порушенні договору. Політика західних країн - Англії і Франції носила характер "невтручання", "нейтралітету". Бажання забезпечити мир власному народу приводила до політики "умиротворення" тобто надання поступок агресору.
Політика потурання, зі боку західних країн, агресивним прагненням Німеччини, мала за мету направить військову міць Німеччини на Схід, проти СРСР. Уряди Англії, Франції, США вважали комунізм головним ворогом всього людства, відчували ненависть до СРСР як оплоту комунізму та намагались його знищити.
Протистояння двох протилежних систем, їх непримиримість, не дало змоги створити систему колективної безпеки в Європі, яку пропонував СРСР, сприяло ескалації гітлерівської агресії, підштовхувало світ до нової війни.
Одним з чинників, який призвів до порогу Другої світової війни, була Мюнхенська угода. Вона була підписана 30 вересня 1938 року в Мюнхені головами уряду Німеччини, Італії, Англії та Франції. За цією згодою Німеччині передавалася Судетська область, яка належала Чехословаччині. Західні держави не тільки не засудили зазіхання Німеччини, але фактично сприяли розчленуванню та окупації Чехословаччини.
Загарбання Чехословаччини виявила повну безкарність агресивним прагненням фашизму та ще більш розпалила апетит нацистів до територіальних придбань.
Мюнхенська угода зробила вплив на становище й долю Закарпаття, українських земель, які перебували у складі Чехословаччини з 1919 року. Згідно з Сен-Жерменської угодою від 4 червня 1920 р., на цій території повинна була бути утворена автономна одиниця у складі Чехословацької Республіки. Однак Чехословацький уряд не виконував цієї угоди, на якій наполягало українське населення.
Становище різко змінилося після Мюнхена, коли нацистська Німеччина почала розчленування Чехословаччини, здійснивши анексію Судетської області. У цих складних зовнішніх обставинах, уряд Праги змушений був погодитися з вимогами Руської національної ради, яка була створена у жовтні 1938р., щодо надання реальної автономії краю. 11 жовтня 1938р. Закарпаття отримало самоврядування. Через кілька днів був створений уряд автономії на чолі з Андрієм Бродієм, через два тижні уряд очолив Августин Волошин, який користувався найбільшими. Уряд Волошина негайно приступив до перетворення Закарпаття, чи Карпато-України, як вона тоді офіційно називалася, на автономну українську державу. Українізувалися система освіти, видавнича справа та адміністрація. Створювалися українські військові формування, об‘єднані в «Карпатську Січ».
Проте з самого часу свого створення і до останніх днів Карпато-Україна не мала жодної підтримки не тільки з боку інших держав, а й з боку федерального уряду Праги. Протягом усього свого короткого існування уряд Карпато-України стояв перед постійною загрозою угорського нападу: Угорщина зажадала повернення своїх колишніх земель у Закарпатті. Згідно з таємним пактом з Угорщиною, Гітлер погодився на окупацію нею всього Закарпаття. Проголошення окремого державного існування «Карпато-України» зустрінуто було в Німеччині з неприхованим роздратуванням.
14 березня 1939 року в край увійшли угорські війська. Безнадійно поступаючись за чисельністю та озброєнням, Карпатська Січ чинила відважний опір. 15 березня уряд А.Волошина проголосив Карпатську Україну незалежною Республікою Карпато-України і у той же день змушений був виїхати за кордон. Стрільці Карпатської Січі ще протягом п'яти днів протистояли угорським окупантам але сили були керівними, майже половина з них загинули в бою, а значну частину після жорстоких катувань загарбники без суду і слідства стратили.
Таким чином, Республіка Карпато-України першою з українських земель стала жертвою гітлерівських агресорів напередодні Другої світової війни.
Після анексії Чехословаччини, Гітлер почав готувати агресію проти Польщі. Захват Польщі за його планами був першим кроком до завоювання життєвого простору на Сході Європи. Для здійснення своїх планів, Гітлер, який не приховував ненавісти до СРСР, пропонує Росії підписати пакт про ненапад, намагаясь нейтралізувати Радянський Союз в війні проти Польщі. Сталін, зі свого боку, погодився на підписання цього договору. В існуючій міжнародної обстановці, коли Англія і Франція відмовилися від системи колективної безпеки, коли можливість конфлікту між Німеччиною та Радянським Союзом була реальною, цей договір по-перше, зривав плани західних країн на створення єдиного антирадянського альянсу, по-друге, віддаляв на деякий час напад гітлерівський Німеччини на СРСР.
Договір був підписаний 23 серпня 1939 року у Москві. В історію він увійшов як пакт Молотова-Ріббентропа. Цей пакт мав безпосереднє відношення до України і українців. Він містив таємні протоколи о розподілі Східної Європи на сфери впливу. За ними Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.
Маючи гарантії нейтралітету Радянського Союзу, Гітлер 1 вересня 1939 року напав на Польщу. В Європі розпочалася Друга світова війна.
Відповідальність за роз'вязування війни лежить на фашистської Німеччині та її союзниках - Італії, Японії. Зі боку фашистських держав війна носила несправедливий, загарбницький характер. Вони прагнули поневолити інші країни та народи, та встановити світове панівство. Особливе місце відводилося Україні як майбутньому аграрно-сировинному придатку "Великого Рейху".
Зі боку сил, яки протистояли Німеччини, війна мала антифашистський, справедливий характер.
Після окупації Польщі фашистської Німеччиною, її війська стрімко наближувалися до західноукраїнських і західнобілоруських земель. Це підштовхнуло уряд Радянського Союзу дати наказ о вступі на територію Західної України. 22 вересня 1939 року Червона армія зайняла Львів, столицю Західної України. Після капітуляції Польщі, 28 вересня 1939 року, в Москві було підписано договір між СРСР і Німеччиною, який остаточно визначив західні кордони Радянського Союзу, підтверджує включення західноукраїнських земель до складу СРСР.
Таким чином, територіальні межи СРСР розширились. Він виніс свої кордони на 250-300 кілометрів на захід. Це дало можливість відсунути як можна дальше позиції німецьких армій, та дало час на підготовку до неминучої війни з фашизмом. На жаль радянський уряд не скористався цієї можливістю. Було допущено ряд великих прорахунків, що і призвело до трагедії 1941 року.
Треба відзначити, що з приходом радянських військ, населення Західної України на 2 роки було позбавлено від жахів нацистської окупації.
22 жовтня 1939 року у Західної Україні відбулися вибори до Установчих народних зборів, на яких населення змушували голосувати за єдиний список кандидатів, котрі підтримували анексію Західної України Радянським Союзом. На виборах єдиний офіціальний список одержав більшість голосів. 26 жовтня Народні Збори прийняли резолюцію просити Верховну Раду СРСР приєднати Західну Україну до Радянської України. Прохання було задоволено і 14 листопада 1939 року підтверджене Верховною Радою Української РСР. У червні 1940 року СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковини. До складу Української Радянської республіки було прилучено понад 7 млн. мешканців Західної України. Включення західноукраїнських земель до складу Української РСР було подією великої історичної ваги. Вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї держави.
Перші кроки радянської влади були спрямовані на підтримку українців та покрашення їх життя. Значно поліпшилося медичне обслуговування населення, відкривалися школи - до середини 1940 року кількість початкових шкіл досягла близько 6.900, із них 6 тисяч українських. Націоналізовувались промислові та торговельні підприємства, селяни отримали від радянської влади землю. Але, з часом, став виявлятися жорстокий бік тоталітарного сталінського режиму - масові репресії та депортація до Сибіру усіх, хто підозрювався в "українському націоналізмі".
З осені 1939 року по осінь 1940 року у Західній Україні було репресовано за політичними ознаками близько 10% населення. Всього вислано 312 тис.сімей.
З весни 1940 року на західноукраїнських землях почалося широка кампанія колективізації. Зіткнулося з безпрецедентними труднощами релігійне життя. Радянські власті забороняли викладання релігії в школі, конфіскували церковні землі та посилювали антирелігійну пропаганду. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства "Просвіта". Скасовувались створенні українцями політичні партії.
Приєднання Радянським Союзом західноукраїнських земель до УРСР об'єднало українців в межах однієї держави. Однак, радянська влада своїми заходами відштовхнула від себе багатьох західних українців, посіяла злобу і ненависть до більшовицької влади.
У 1933 році в Німеччині до влади прийшов Адольф Гітлер, який став ідеологом і провідником агресивної політики Німеччини, яка прагнула реваншу після поразки у Першій світової війні та нового переділу світу. Свої преступні цілі Гітлер виклав у книзі "Майн кампф". Головними з них були: 1) об'єднання усіх німців у "Великому Райху", 2) та завоювання для цього Райху величезного життєвого простору на Сході".
Фактично гітлерівська Німеччина прагнула встановити беззаперечну гегемонію над усією Європою і таким чином стати наймогутнішою державою світу. Для реалізації цього плану Гітлеру потрібні були всі ресурси європейського континенту і особливо ресурси України. Ще в 1937 році Гітлер казав: "Мені потрібна Україна, щоб нас не змогли ослабити голодом, як то було під час попередньої війни". Захоплення України було не тільки з економічної, а і з політичної, стратегічної точки зору однією з головних цілей його східної компанії. Таким чином, ще до того, як Україна була перетворена у поле битв під час Другої світової війни, вона займала одне з основних місць у планах німецького командування.
Німеччина швидко нарощувала свій воєнний потенціал. На позику, надану англійським і американським урядом після I світової війни для відбудови, вона модернізувала промислові підприємства. Дуже швидко вони були переведені на виробництво нових видів озброєння. Німеччина розгорнула будівництво нових воєнних кораблів, літаків, вводила військову повинність.
Це було грубим порушенням Версальського мирного договору, згідно з яким її заборонялось вводити загальну військову повинність, мати військову авіацію, збільшувати кількість військових кораблів. Але ні Англія, ні Франція, ні США не закликали до відповідальності Німеччину. Не вимагали у неї розформування і роззброєння військових частин, котрі були створені у порушенні договору. Політика західних країн - Англії і Франції носила характер "невтручання", "нейтралітету". Бажання забезпечити мир власному народу приводила до політики "умиротворення" тобто надання поступок агресору.
Політика потурання, зі боку західних країн, агресивним прагненням Німеччини, мала за мету направить військову міць Німеччини на Схід, проти СРСР. Уряди Англії, Франції, США вважали комунізм головним ворогом всього людства, відчували ненависть до СРСР як оплоту комунізму та намагались його знищити.
Протистояння двох протилежних систем, їх непримиримість, не дало змоги створити систему колективної безпеки в Європі, яку пропонував СРСР, сприяло ескалації гітлерівської агресії, підштовхувало світ до нової війни.
Одним з чинників, який призвів до порогу Другої світової війни, була Мюнхенська угода. Вона була підписана 30 вересня 1938 року в Мюнхені головами уряду Німеччини, Італії, Англії та Франції. За цією згодою Німеччині передавалася Судетська область, яка належала Чехословаччині. Західні держави не тільки не засудили зазіхання Німеччини, але фактично сприяли розчленуванню та окупації Чехословаччини.
Загарбання Чехословаччини виявила повну безкарність агресивним прагненням фашизму та ще більш розпалила апетит нацистів до територіальних придбань.
Мюнхенська угода зробила вплив на становище й долю Закарпаття, українських земель, які перебували у складі Чехословаччини з 1919 року. Згідно з Сен-Жерменської угодою від 4 червня 1920 р., на цій території повинна була бути утворена автономна одиниця у складі Чехословацької Республіки. Однак Чехословацький уряд не виконував цієї угоди, на якій наполягало українське населення.
Становище різко змінилося після Мюнхена, коли нацистська Німеччина почала розчленування Чехословаччини, здійснивши анексію Судетської області. У цих складних зовнішніх обставинах, уряд Праги змушений був погодитися з вимогами Руської національної ради, яка була створена у жовтні 1938р., щодо надання реальної автономії краю. 11 жовтня 1938р. Закарпаття отримало самоврядування. Через кілька днів був створений уряд автономії на чолі з Андрієм Бродієм, через два тижні уряд очолив Августин Волошин, який користувався найбільшими. Уряд Волошина негайно приступив до перетворення Закарпаття, чи Карпато-України, як вона тоді офіційно називалася, на автономну українську державу. Українізувалися система освіти, видавнича справа та адміністрація. Створювалися українські військові формування, об‘єднані в «Карпатську Січ».
Проте з самого часу свого створення і до останніх днів Карпато-Україна не мала жодної підтримки не тільки з боку інших держав, а й з боку федерального уряду Праги. Протягом усього свого короткого існування уряд Карпато-України стояв перед постійною загрозою угорського нападу: Угорщина зажадала повернення своїх колишніх земель у Закарпатті. Згідно з таємним пактом з Угорщиною, Гітлер погодився на окупацію нею всього Закарпаття. Проголошення окремого державного існування «Карпато-України» зустрінуто було в Німеччині з неприхованим роздратуванням.
14 березня 1939 року в край увійшли угорські війська. Безнадійно поступаючись за чисельністю та озброєнням, Карпатська Січ чинила відважний опір. 15 березня уряд А.Волошина проголосив Карпатську Україну незалежною Республікою Карпато-України і у той же день змушений був виїхати за кордон. Стрільці Карпатської Січі ще протягом п'яти днів протистояли угорським окупантам але сили були керівними, майже половина з них загинули в бою, а значну частину після жорстоких катувань загарбники без суду і слідства стратили.
Таким чином, Республіка Карпато-України першою з українських земель стала жертвою гітлерівських агресорів напередодні Другої світової війни.
Після анексії Чехословаччини, Гітлер почав готувати агресію проти Польщі. Захват Польщі за його планами був першим кроком до завоювання життєвого простору на Сході Європи. Для здійснення своїх планів, Гітлер, який не приховував ненавісти до СРСР, пропонує Росії підписати пакт про ненапад, намагаясь нейтралізувати Радянський Союз в війні проти Польщі. Сталін, зі свого боку, погодився на підписання цього договору. В існуючій міжнародної обстановці, коли Англія і Франція відмовилися від системи колективної безпеки, коли можливість конфлікту між Німеччиною та Радянським Союзом була реальною, цей договір по-перше, зривав плани західних країн на створення єдиного антирадянського альянсу, по-друге, віддаляв на деякий час напад гітлерівський Німеччини на СРСР.
Договір був підписаний 23 серпня 1939 року у Москві. В історію він увійшов як пакт Молотова-Ріббентропа. Цей пакт мав безпосереднє відношення до України і українців. Він містив таємні протоколи о розподілі Східної Європи на сфери впливу. За ними Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.
Маючи гарантії нейтралітету Радянського Союзу, Гітлер 1 вересня 1939 року напав на Польщу. В Європі розпочалася Друга світова війна.
Відповідальність за роз'вязування війни лежить на фашистської Німеччині та її союзниках - Італії, Японії. Зі боку фашистських держав війна носила несправедливий, загарбницький характер. Вони прагнули поневолити інші країни та народи, та встановити світове панівство. Особливе місце відводилося Україні як майбутньому аграрно-сировинному придатку "Великого Рейху".
Зі боку сил, яки протистояли Німеччини, війна мала антифашистський, справедливий характер.
Після окупації Польщі фашистської Німеччиною, її війська стрімко наближувалися до західноукраїнських і західнобілоруських земель. Це підштовхнуло уряд Радянського Союзу дати наказ о вступі на територію Західної України. 22 вересня 1939 року Червона армія зайняла Львів, столицю Західної України. Після капітуляції Польщі, 28 вересня 1939 року, в Москві було підписано договір між СРСР і Німеччиною, який остаточно визначив західні кордони Радянського Союзу, підтверджує включення західноукраїнських земель до складу СРСР.
Таким чином, територіальні межи СРСР розширились. Він виніс свої кордони на 250-300 кілометрів на захід. Це дало можливість відсунути як можна дальше позиції німецьких армій, та дало час на підготовку до неминучої війни з фашизмом. На жаль радянський уряд не скористався цієї можливістю. Було допущено ряд великих прорахунків, що і призвело до трагедії 1941 року.
Треба відзначити, що з приходом радянських військ, населення Західної України на 2 роки було позбавлено від жахів нацистської окупації.
22 жовтня 1939 року у Західної Україні відбулися вибори до Установчих народних зборів, на яких населення змушували голосувати за єдиний список кандидатів, котрі підтримували анексію Західної України Радянським Союзом. На виборах єдиний офіціальний список одержав більшість голосів. 26 жовтня Народні Збори прийняли резолюцію просити Верховну Раду СРСР приєднати Західну Україну до Радянської України. Прохання було задоволено і 14 листопада 1939 року підтверджене Верховною Радою Української РСР. У червні 1940 року СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковини. До складу Української Радянської республіки було прилучено понад 7 млн. мешканців Західної України. Включення західноукраїнських земель до складу Української РСР було подією великої історичної ваги. Вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї держави.
Перші кроки радянської влади були спрямовані на підтримку українців та покрашення їх життя. Значно поліпшилося медичне обслуговування населення, відкривалися школи - до середини 1940 року кількість початкових шкіл досягла близько 6.900, із них 6 тисяч українських. Націоналізовувались промислові та торговельні підприємства, селяни отримали від радянської влади землю. Але, з часом, став виявлятися жорстокий бік тоталітарного сталінського режиму - масові репресії та депортація до Сибіру усіх, хто підозрювався в "українському націоналізмі".
З осені 1939 року по осінь 1940 року у Західній Україні було репресовано за політичними ознаками близько 10% населення. Всього вислано 312 тис.сімей.
З весни 1940 року на західноукраїнських землях почалося широка кампанія колективізації. Зіткнулося з безпрецедентними труднощами релігійне життя. Радянські власті забороняли викладання релігії в школі, конфіскували церковні землі та посилювали антирелігійну пропаганду. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства "Просвіта". Скасовувались створенні українцями політичні партії.
Приєднання Радянським Союзом західноукраїнських земель до УРСР об'єднало українців в межах однієї держави. Однак, радянська влада своїми заходами відштовхнула від себе багатьох західних українців, посіяла злобу і ненависть до більшовицької влади.
Немає коментарів:
Дописати коментар