Сім’я і родина обрядовість.

Сім’я і родина обрядовість. (До міжнародного Дня сім’ї)

Усе сімейне життя в минулому супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, котрі в образно-символічній формі визначали певні етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім’ї. У відповідності природного циклу існування людини склався і комплекс сімейних обрядів. Основні з них: родильні, які відзначали народження людини; весільні, що освячували шлюб; поховальні й поминальні, що були пов’язані з смертю людини та вшануванням її пам’яті.

У циклі сімейних обрядів сплелися дії, символи, словесні формули та атрибути, виникнення яких сягає різних епох і є притаманними кожній з них соціальними, правовими, морально-етичними, релігійними нормами і поглядами. Витоки формування сімейних обрядів нерідко були пов’язані з магічними актами, що мали різне функціональне призначення. Умовно їх можна поділити на спонукальні та запобіжні. Перші мали забезпечити щастя сім’ї, багатство та плодючість; інші – були спрямовані на захист людини від злих сил.

З розвитком національних знань сенс забобонних магічних обрядів поступово втрачався, а ритуальні дії перетворилися на одну з традиційних розваг для народу. Разом з появою нових обрядових дій і символічних ритуалів старі продовжували зберігатися, однак їхній зміст поступово змінювався. Так склався багатошаровий і багатофункціональний обрядовий комплекс.

Ця закономірність особливо рельєфно спостережується в родинній обрядовості, що пояснюється надзвичайною делікатністю самого факту народження дитини, котре, до речі, було й основною умовою визнання законності сім’ї. Згідно зі звичаєм, правом сім’я набувала тільки тоді чинності, коли в ній були діти. Цикл родильної обрядовості складався з ряду обрядів: народин, ім’я наречення, очищення, обрання кумів, хрестин, пострижин тощо.

Значне поширення серед українців мав давній звичай ім’янаречення, який пов’язувався з переконанням, що гарно обране ім’я має сприяти щастю та добробуту немовляти. Цей звичай відтворював і норми моралі та звичаєвого права, нерідко проявляючи через відповідні символи: наприклад, дитині, що народжувалась поза шлюбом, давали негарне ім’я на ознаку незаконного її народження.

Серед українців існують кумівства: куми шанувалися нарівні з близькими родичами. Для похресника вони були другими батьками, оскільки піклувалися про його долю, виховували, допомагали у скрутну годину. Як правило, обирали пару кумів, хоча на Поділлі поширеною була практика обрання трьох, чотирьох і, навіть, п’яти пар. За звичаєм у куми обирали лише тих людей, що мали дітей. Вважалось доброю прикметою, коли кума була вагітною.

Крім родин та відвідувань обов’язково влаштовували хрестини за загальнохристиянським зразком, хоча й позначені регіональною специфікою. На хрестини запрошували кумів, які приходили з крижмом – подарунком новонародженому. Перш, ніж іти до церкви, баба купала немовля, загортала у сорочку (хлопчика – в батькову, дівчину – в материну), клала на вивернутий кожух, а потім передавала кумові, який разом із кумою ніс дитину до церкви.

Створенню сім’ї у народі завжди надавалося надзвичайно великого значення. Відповідно до цього формувалась і весільна обрядовість – своєрідна урочиста драма, що супроводжувалась іграми, музикою, танцями, співами, набуваючи характеру народного свята.

У структурі весільної обрядовості знайшли відображення народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. У ній простежується міжпоколінна спадкоємність, котра зберегла різноманітні часові нашарування. Найдавніші з них набули рис архаїчності, оскільки їх первісний сенс не відповідав новим соціальним умовам. Так, збір молодих учасників «весільного поїзда», або «весільного походу», імітація викрадення нареченої, подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) – всі ці весільні дійства, що зберігалися до початку ХХ ст., а в окремих випадках трапляються і сьогодні, – свідчення давньої форми шлюбу умиканням; діалог старостів про куницю та мисливця, взаємний обмін подарунками сватів, викуп коси, виплата грошового штрафу «за безчестя» – своєрідний відгомін давнього звичаю укладати шлюб на основі купівлі-продажу.

Власне весілля відбувається зараз у скороченому вигляді, зберігаючи, однак, основні традиційні обрядові дії: запросини гостей, зустріч молодих, гостинна, розподіл короваю, дарування наречених, символічна посвята дівчини у жіноцтво (одягнення свекрухою фартуха молодій), ряження. Стійко зберігаються у сучасному весіллі традиційні атрибути: вінки, гільце, рушники, квітки, хустини. Особливе місце серед них займає обрядовий хліб. Ним освячуються майже всі обрядові весільні дії: з ним запрошують на весілля, зустрічають і проводжають наречених до шлюбу, обдаровують гостей. Хліб є неодмінним атрибутом і урочистого обряду одруження – основного акту санкціонування шлюбу та освячення сім’ї.