Зелене свято Трійця.

За церковною версією, свято встановлено на згадку реальної історичної події, зішесття Духа Святого на апостолів, про що розповідається у новозаповітній книзі Діянь апостолів. Автор цієї книги оповідає, як на п’ятидесятий день після воскресіння Христа апостоли зібрались разом, згідно з повелінням Ісуса, яке Він дав перед вознесінням на небо. Бог озброїв таким чином Своїх вірних чад знання різних мов, щоб вони могли нести по світу Євангельське вчення, розповсюджувати християнство та сіяти скрізь насіння єдино вірної віри.

Історія свідчить про те, що це новозаповітне сказання лягло в основу свята, запозиченого християнами з давньоєврейських культів. “Істиннохристиянське” свято Трійця бере свій початок в релігіях, що існували задовго до християнства. Витоки Трійці слід шукати у давньоєврейському святі п’ятидесятниці.

У сучасній Трійці можна відшукати сліди іншого свята, запозиченого в древніх слов’ян-язичників – семика. Він злився з Трійцею, коли християнство розповсюдилося на Русі, поглинувши чимало древньослов’янських свят та звичаїв. Ось чому в Україні Трійця широко відома також як “Зелене свято”, а вірніше, елемент цілої низки таких свят: Завивання вінків, Клечальна субота, Клечана неділя… Стародавні слов’яни, наші предки, молилися деревам, особливо дуплявим, поклонялися березам, липам, дубам. Під захистом предковічних лісів слов’яни виконували свої таємничі обряди. Крім того, вони мали священні дерева на полях, дорогах і поміж селами. “Найсвятішим” вважався старий дуб, жодна жертва не була принесена без того, щоб не оздобити її гіллям священного дуба. Найважливіші обряди виконувалися під дубами або липами. 

У сусідів, стародавніх германців, які також за давніх часів “сповідували” язичництво, навіть суди відбувалися під липами, у прусів під липами запалювалися вогні на честь бога весни Ліго, у литовців липа була присвячена богині Лайлю. В чехів, вже після введення християнства, ще довго існував звичай шанувати священні дерева, на Зелені свята народ ходив до тих дерев відбувати жертвопринос. Лише у 1093 році князь Брячислав заборонив ці обряди, проте ще й досі існує в тій країні, як і у нас, звичай збирати квіти й плести вінки. Це, звичайно, роблять жінки – на Завивання на початку зеленого тижня. Вінки, як оздоба, - це теж залишок звичаїв язичницького світу. Грецькі й римські жерці накладали собі на голови вінки під час жертвоприносу. Вінки були сплетені з тих дерев, які присвячувалися божествам.

Семик у далекому минулому був улюбленим народним святом слов’ян, що відзначали давні хлібороби в ознаменування закінчення весняних польових робіт – оранки й посіву. Це були радісні дні, але в той самий час перейняті турботою про майбутній врожай. Тому чимало обрядів були пов’язані з магічними діями, за допомогою яких, за віруваннями далеких пращурів, можна було умилостивити духів, попросити їх про допомогу у господарчих справах, заручитися підтримкою в турботах про майбутні врожай.

До цих пір в багатьох місцях зберігся звичай прикрашати домівки зеленню, прикрашали берези і т. п. Таким чином древні слов’яни намагалися справити вплив на лісних та польових духів, від яких, як вони думали, чимало залежить багатство врожаю, плідність землі. Пережитком давніх вірувань є й звичай у святковому ритуалі Трійці поминали померлих рідних, що дійшов до наших днів. У православ’ї є декілька таких днів поминання, у тому числі троїцька “ батьківська субота”. Цей звичай бере початок у культі, який здавна існував у предків, в основі якого полягала віра в те, що духи померлих можуть впливати на добробут живих людей, допомагати їм у земних справах, господарчих потребах і т. ін. Тому предкам приносилися жертви, їх поминали, намагалися піддобрити, умилостивити.

В Україні існував звичай – у день П’ятидесятниці, після літургії а храмі, йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. На зворотньому шляху священик обходив усе село й теж кропив його. Ті з прихожан, хто бажали “ повного освячення” своїх будівель, виносили до воріт стіл, покривали хліб-сіль. Священик зупинився біля такого столу і, прочитавши Євангіліє, заходив до хати й окропив свяченою водою всі стіни, а потім й всі інші будівлі, що були в господарських будівель було пов’язано з віруванням народу в існування русолак. Про віру в “криничних русалок” згадує історик Олександр Терещенко. В багатьох областях України існувало повір’я, що під час Зелених свят на зрубки колодязів посідають русалки, яких називають в народі “криниченьки”. І не приведи Бог не “освятити” або ще колись не “зачаклувати” тоді колодязь, хоча б покласти на нього жмут полину.

У християнський релігії свято Трійці природно отримало новий зміст, пов’язаний з однією новозаповітніх подій. Воно отримало й нову назву, за словами церковних служителів, у пам’ять того, що у зішесті Святого Духа на постолів брали участь усі три божественної трійці: Бог-Отець, Бог-Син та Бог-Дух Святий. Однак багато з обрядів, звичаїв, що збереглися у святкуванні Трійці, нагадують про дійсне походження цього свята.