Різдво Христове (7 січня). Коли Діва Марія чекала Сина, Їй і Йосифу довелося несподівано вирушити в далеку дорогу. Жили вони в невеликому палестинському місті Назареті, мешканці якого перебували під владою римлян, кесар якого звелів провести перепис населення на всіх підвладних йому землях. Тому кожен мав повернутися до свого рідного міста. Йосиф і Марія належали до роду царя Давида, і їхнім містом був Віфлеєм, що знаходився за двісті кілометрів від Назарета.
Прийшовши до Віфлеєма, Йосиф і Марія вирішили зупинитися на заїжджому дворі, але там не знайшлося для них місця. То ж довелося їм оселитися в печері, де вночі у негоду разом з вівцями переховувалися пастухи. У цій убогій печері й народився Ісус Христос. Сповивши, Марія поклала Його в ясла. Ніхто не здогадувався, що за Дитя народилося. Але невдовзі про це дізналися пастухи, перед якими постав у яскравому сяйві Ангел Господній і сповістив, що Дитя, котре лежить сповите в яслах, – Спаситель світу. І сказали тоді пастухи один одному: “Підемо до Віфлеєма, там народився Спаситель-Дитя, про яке нам звістив Господь…”
Різдво Христове – одне з найбільших християнських свят і чи не найбагатше за розмаїтістю українських національних обрядів.
Починається воно 6 січня свят-вечором, до якого кожна родина готується протягом тижня. За українською народною традицією, якої в багатьох регіонах України дотримуються й тепер, надвечір господар зв’язує снопик з різного збіжжя: жита, пшениці, ячменю, проса, гречки, вівса. Цей снопик урочисто вноситься до світлиці й ставиться на покуті під образами. Під снопик стелиться свіже сіно. Біля снопика, який у деяких місцевостях України називають різдвом, а в інших – дідухом, має бути хліб, кутя та узвар.
Починається вечеря коли сходить перша зоря. До цього часу всі члени родини мають повернутися до оселі. Господиня подає на стіл дванадцять страв, бо в Христа було дванадцять учнів-апостолів. Крім куті, варять борщ із рибою чи грибами, готують вареники з капустою, кашею, пироги з грушками, маком, холодець з риби, інші пісні страви.
За святою вечерею яка починається молитвою, збирається вся родина. Кажуть, що на свят-вечір померлі предки приходять знову на землю, аби зі своїми дітьми, внуками, правнуками скоштувати куті. Тому для них на окрему тарілку кладуть окраєць хліба, кутю, ставлять кухлик з узваром. А дорослі тим часом (якщо це в селі) йдуть годувати худобу. Деякі ж господині поспішають до криниці, аби набрати нечерпнутої води, яка за переказами в цей день має цілющі властивості.
Того ж вечора, вставши з-за столу, діти несуть вечерю родичам – дідові та бабі, якщо ті живуть окремо, своїм хрещеним батькам.
У деяких регіонах нашої держави на свят-вечір ходять з колядою, з вертепом, в інших на перший день Різдва. Так само і відправа в церкві буває в різний час: переважно вона починається у третій годині ночі. А в деяких місцях (там, де звечора відправляється вечірня і всеношна) – вранці. Повернувшись з церкви, сім’я сідає обідати. Відтепер можна їсти м’ясні й молочні страви.
Немає коментарів:
Дописати коментар