Новий рік на Запорозькій Січі. На Запорозькій Січі було заведено 1-го січня кожного року скликати Військову, або так звану Генеральну чи “повну” раду, у якій брали участь з однаковими правами всі запорожці. Вона відбувалася за давніми військовими звичаями. Першим про раду сповіщав пушкар, стріляючи з найбільшої гармати. Тоді довбуш брав із церкви литаври і робив один удар. А військовий осавул виносив корогву і ставив її посеред майдану, де збиралося військо, – паланками чи куренями. У XVI ст. на Січі існував звичай неохочих до ради зганяти на майдан силою. За відмову прийти на поважне зібрання могли скарати й на смерть.
Військо розташовувалося великим колом або півколом. Приходив гетьман (або кошовий) зі старшиною з відзнаками влади в руках, з непокритими головами на знак пошани до війська. При підході до війська довбуш віддавав їм честь, б’ючи в литаври.
Раду проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливо важливе місце посідали осавули, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обходили козаків, з’ясовуючи справу, й запитували, як ті до неї ставляться. Деколи старшина добирала собі найбільш авторитетних козаків і спільно з ними обговорювали спірні питання. Формального голосування не було. Козаки виявляли своє ставлення голосними окликами, “гуком”, підкидаючи при цьому шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Якщо партії були рівні, то не раз доходило й до гострих сутичок і такого запалу, що одні кидалися на інших з кулаками, а той шаблями. Тоді за забіяк бралися січовики-діди, які словами та буками вгамовували гарячих бунтарів.
Військова рада мала широкі права. Вона визначала напрямки державної політики, укладала угоди з іншими країнами, обирала й скидала гетьмана (або кошового) і старшин, вирішувала, які створювати військові формування, деколи здійснювала військове судочинство. Це був найвищий законодавчий і організаційний орган, якому мали коритися всі інші інституції запорозького війська.
На військовій раді кожний курінь, а їх було на Запорожжі 38, обирав собі курінного отамана на весь рік, після чого курінні обирали кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула та підстаршин: скарбника, пушкаря, довбуша, хорунжого, бунчужного, інших урядових осіб.
На новорічній Військовій раді вирішувалися також і основні господарські справи. Уся земля Запорозької Січі, чи, як її називали, запорозькі вольності, поділялася на 10 паланок-повітів, що були джерелом постачання необхідного господарського ресурсного забезпечення для утримання Війська. Центром кожної паланки було місто або село. У паланці перебувала запорозька старшина: полковник, осавул і писар, які жили без сімей. Прості ж козаки в паланці жили з жінками і тому називалися гніздюками, пічкурами, баболюбами. Вони займалися господарюванням і постачанням харчів на Січ.
Козацька земля між паланками розподілялася щороку першого січня жеребкуванням. Ніяких суперечок при цьому не виникало. На раді всі “вольності” розписувалися на 38-ми папірцях так, щоб кожній паланці дісталося більш-менш однаково земельного й водного ресурсу. Перед очами всього товариства військовий писар скручував жеребки і клав до своєї шапки, а потім, добре потрусивши, давав курінним отаманам витягати жеребок. Якому куреню що припадало, тим він мав користатися увесь рік.
Немає коментарів:
Дописати коментар