День захисника Вітчизни.

Методичний матеріал для проведення інформування особового складу Збройних Сил України на тему: “День захисника Вітчизни – свято ратних бойових традицій, мужності та героїзму воїнів, непорушний зв’язок поколінь”.

23 лютого Україна відзначає День захисника Вітчизни. Це свято єднає всі покоління захисників рідної землі, символізує шанобливе ставлення нашого народу до тих, хто не шкодуючи власного життя зі зброєю в руках вставав на захист Батьківщини.

Однак, традиційно напередодні 23 лютого у суспільстві і засобах масової інформації України виникає дискусія – а чим же, власне, є насправді цей день з історичної точки зору? Одні наполягають – він, як і випливає з указу Президента України, є офіційним святом – Днем захисника Вітчизни, що має на меті як ушанування ветеранів, так і сприяння патріотичному вихованню молоді. Другі вважають, що йдеться про ледь-ледь закамуфльований комуністичний “червоний день календаря”, й українським патріотизмом тут навіть не пахне. Треті ставляться до цього свята як до зайвої нагоди посидіти у чоловічій кампанії без різної ідеології.

Дане питання дискутується, хоча і з меншою напругою, і в Російській Федерації. 10 лютого 1995 року Державна Дума Росії ухвалила федеральний закон “Про дні воєнної слави Росії”, у якому 23 лютого зазначено як День захисника Вітчизни з мотивацією, що 23 лютого 1918 року Червона Армія здобула перемогу над кайзерівськими військами Німеччини (в РФ, на відміну від України і Білорусі, яка теж святкує День захисника Вітчизни 23 лютого, цей святковий день є вихідним). Проте прихильники російської історичної державності також не визнають встановленого в Росії “Дня захисника Вітчизни». Окремі громадські організації в Росії пропонують святкувати в цей день початок “Крижаного походу” Добровольчої армії 1918 року, хоча біла Добровольча Армія виступила в 1-й Кубанський (Крижаний) Похід не 23-го, а 22 лютого 1918 року.

Під впливом громадської думки та незаперечних історичних фактів 18 січня 2006 року Держдума РФ ухвалила виключити з офіційного опису свята в законі слова “День перемоги Червоної Армії над кайзерівськими військами Німеччини (1918 рік) ”.

Які ж історичні події супроводжували ствердження цього свята?

Ці події беруть свій початок з січня 1918 року, коли Рада народних комісарів видала декрет про створення Робочо-селянської Червоної Армії (РСЧА), а пізніше - декрет про створення Робітничо-селянського Червоного Флоту (РСКФ). У 1922 році 23 лютого було оголошено Днем Червоної Армії.

Вважається, що свято встановлено на честь перших перемог Червоної Армії під Нарвою і Псковом над регулярними військами кайзерівської Німеччини 23 лютого 1918 року.

15 (28) січня 1918 року Рада Народних Комісарів видає Декрет про створення Робітничо-Селянської Червоної Армії. На фронті почався запис у нову армію солдатів-добровольців колишньої царської армії, з яких формували червоноармійські роти, що мало-помалу зводилися в полки; але, наприклад, у Петрограді перший пункт запису в Червону Армію відкрився лише 21 лютого, тобто після початку німецького наступу.

18 лютого 1918 р. німецькі та австро-угорські війська оголосили про припинення перемир'я і почали наступ по всьому Східному фронту. Відносно невеликі німецькі загони просувалися, майже не зустрічаючи опору: “Через те що панувала у більшовиків паніка і чутки про наближення міфічних німецьких військ, міста і станції залишалися без бою ще до прибуття супротивника. Двінськ, наприклад, був узятий німецьким загоном з 60-100 чоловік. Псков був зайнятий невеликим загоном німців, які приїхали на мотоциклах. У Режіце німецький загін був настільки нечисленний, що не зміг зайняти телеграф, який працював ще цілу добу”.

Швидкість просування німців доходила до 50 кілометрів на добу. Вони наступали невеликими летючими загонами з добровольців, які, «не зустрічаючи опору, просувалися на поїздах, автомобілях і санях далеко попереду від головних сил”. Рушивши від лінії Пінськ-Двінськ-Рига, німці протягом першого ж тижня наступу зайняли Мінськ, Полоцьк, Псков, Ревель.

Надії більшовиків на зведені червоноармійські частини і “пролетарську” Червону Гвардію не виправдалися. За спогадами Антонова-Овсієнка, “…зведені загони в значній частині виявилися недієздатні, дали великий відсоток дезертирства, непослуху. Загони Червоної Гвардії виявили загалом слабку витривалість, погану маневреність і боєздатність”. Дізнавшись про мобілізацію Червоної Гвардії і підготовку до перетворення її в Червону Армію, багато петроградських червоногвардійців поспішили здати зброю і розійтися по домівках.

Псков був оголошений у стані облоги 21 лютого. У місті знаходилася велика кількість солдатів, так як саме місто прикривала відступаюча з-під Двінська і Риги 12-а російська армія, а далі, в районі Острови, перебувала 1-а армія. Однак, зважаючи на повну небоєздатність, їм було наказано відступити в райони Новгорода, Луги і Старої Руси, і солдати масами поспіхом покидали місто по шосе на Лугу. 23 лютого газета “Нове слово” повідомляла: “Із Пскова відходять поїзди, які беруться з боєм солдатами. Солдати вилазять на дахи і буфера. Потрапляють у вагони, розбиваючи вікна ударами прикладів. У вагонах тільки й розмов, що про німецькому навалу”.

Захищали місто рота псковських червоногвардійців і солдат-призовників чисельністю до 100 чоловік, а також прибулі з-під Риги дві роти і кулеметна команда 2-го Ризького латишського полку та 2-й червоноармійський полк під командуванням колишнього штабс-капітана А. І. Черепанова, укомплектований із солдатів-добровольців 12-ї армії. 23 лютого червоні частини знаходилися на далеких підступах до Пскова. Відповідно до спогадів А.І.Черепанова, увечері 23 лютого його полк на відстані 10-15 км. від міста вступив у бойове зіткнення з німцями, які наступали вздовж залізниці, і зумів їх зупинити. Проте потім полк був обійдений німцями і 24 лютого відступив до околиць Пскова, прикриваючи шосе на Лугу, по якому тривав відступ солдатів 12-ї армії: “…з займаної позиції було добре видно, як безкінечною вервечкою рухалися від Пскова на схід обози і деморалізовані частини старої армії”.

Тим часом німці, скориставшись безладом, путівцями обійшли правий фланг псковських червоногвардійців і в 18 годин захопили станцію Псков-1. При цьому вони були зустрінуті запеклим кулеметним вогнем латишів, які намагалися контратакувати, але врешті-решт були зломлені натиском німців. Після цього 2-й полк і латиші отримали наказ відступити. Деякий час залишилися в місті невеликі групи червоногвардійців, які в різних місцях вели по німцях кулеметний вогонь, прикриваючи відступ, але до 2 години ночі німці повністю оволоділи Псковом.

При цьому, близько 10 години вечора відступаючі червоногвардійці підірвали розташований поруч з вокзалом невеликий піроксиліновий склад, саме в той момент, коли в нього увійшов німецький батальйон, і знищили 270 німецьких солдатів. Німецьке командування визнало, що в результаті цього вибуху втратило більше солдатів і офіцерів, ніж за весь час 250-кілометрового наступу на Псков. 26 лютого член управління військами Північного фронту Б. П. Позерн повідомляв у Петроград про взяття Пскова: «Місто було взято невеликими силами німців. Наша біда у відсутності підготовки, а також у тому, що ніякими наказами не можна змінити заздалегідь підготовленого настрою — не продовжувати війну».

Ще більш плачевною була ситуація під Нарвою. На Нарвському напрямку німці (Північний корпус) почали наступ 25 лютого. 3 березня вони підступили до міста. Місто захищали зведений червоноармійський загін, група угорців-інтернаціоналістів на чолі з Белою Куном і загін моряків П.Є.Дибенко під загальним командуванням П.Є.Дибенка, призначеного комендантом Нарви. Близько 15 години 3 березня червоногвардійцям вдалося зупинити німців приблизно в 5 км. від міста, але їхньої витримки вистачило тільки на кілька годин: ввечері червоні «без натиску з боку німців» відступили з Нарви. Німці, не знаючи про цей відступ, вступили в місто тільки наступного ранку.

Відступаючі з Нарви червоні частини зосередилися в Ямбурзі, де втікачів намагався організувати представник Петроградського уряду, однак моряки не лише категорично відмовилися повертатися в Нарву, а й відступили далі до Гатчини. За прикладом останніх і червоногвардійці почали коливатися. Ямбург був таким чином покинуто та повернуто тільки на наступний день, Німці в нього не входили і взагалі залишалися в Нарві. За історичними даними, їхні сили були невеликі - «не більше декількох батальйонів і двох полків кінноти, при чому в самому місті розташований загін з батальйону піхоти, однієї кавалерійської частини, броньових машин і самокатників». У цей час вже вступив в дію Брестський договір, і німці зупинилися на лінії Псков-Нарва.

За залишення Нарви П.Є.Дибенко був відданий під трибунал, знятий з посади народного комісара по морським справам РСФСР і виключений з партії більшовиків.

У статті «Важкий, але необхідний урок», опублікованій в «Правді» 25 лютого 1918 р., В.І.Ленін так характеризував ситуацію тих днів: «Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків зберігати позиції, про відмову захищати навіть нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все і вся при відступі, не говоримо вже про втечу, хаос, безрукість, безпорадність, нехлюйство… У Радянській республіці немає армії».

23 лютого 1918 року було опубліковано заклик РНК від 21 лютого «Соціалістична вітчизна в небезпеці», а також «Заклик Військового головнокомандуючого» Н. Криленко, який закінчувався словами: "... Всі до зброї. Всі на захист революції".

25 лютого, зважаючи на те, що тривав наступ німців та виникла загроза Петрограду, відкрилися призовні пункти і була зроблена реальна спроба почати масовий запис до Червоної армії.

3 березня 1918 рік був підписаний Брестський мир цілком на німецьких умовах.

Постає питання, яким же чином була визначена дата саме 23 лютого?

10 січня 1919 Голова Вищої військової інспекції РСЧА Микола Подвойський відправляє у ВЦВК, пропозицію відсвяткувати річницю РСЧА 28 січня, в річницю з дня видання Радою Народних Комісарів декрету про створення Робітничо-селянської Червоної Армії. Тим не менше, 24 січня Президія Мосради розглядає питання «Про устрій свята в ознаменування річниці створення Червоної Армії» та поєднує святкування з днем Червоного подарунку — 17 лютого. Але так як 17 лютого потрапило на понеділок, день Червоного подарунка, і, відповідно, річницю РСЧА відклали на найближчу неділю, тобто 23 лютого.

Слід зауважити, що 1 лютого 1918 року Радянська країна нарешті перейшла зі старого стилю літочислення на новий — з юліанського календаря на григоріанський. Переважна більшість країн Європи зробили це ще у XVІ столітті, тому відбулося зміщення історичних подій порівняно із сучасними датами. До переходу на нове літочислення 8 березня було 23 лютого, тобто саме 23 лютого відзначався Міжнародний жіночий день. Святкування 23 лютого було встановлене на Міжнародній конференції жінок-соціалістів в Копенгагені, в 1910 році, за пропозицією Клари Цеткін і завзятої феміністки актриси Елізабет Хаббен. І названий цей день був як день ''звільненої жінки'' (трохи пізніше ''жінки-революціонерки''), тобто жінки, яка присвятила своє життя не сім'ї, не дітям, а боротьбі ''за щастя всього людства''. Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії почалася страйками і демонстраціями в Петрограді саме в Міжнародний жіночий день 23 лютого 1917 року. Отже, жіночий день «переїхав» на 8 березня, а 23 лютого за інерцією продовжували святкувати як щось військово-революційне.

Потім свято було на кілька років забуте і відновлене в 1922 році. 27 січня цього року було опубліковано постанову Президії ВЦВК про 4-й річницю Червоної Армії, в якому говорилося: «Відповідно до постанови IX Всеросійського з'їзду Рад про Червону Армію Президія ВЦВК звертає увагу виконкомів на передуючу річницю створення Червоної Армії (23 лютого)».

У 1923 р. з великою помпою святкувалося 5-річчя РККА, і свята на 23 лютого набули широкого розмаху. Саме тоді, на думку істориків, починаються спроби винайти якусь подію, що виправдовувала б дату. Вперше день 23 лютого прямо названий днем опублікування декрету про створення Червоної Армії. У наступному році в журналі «Військовий вісник» з'являється фотокопія декрету Леніна про організацію Червоної армії від 15 (28) січня 1918 р. з помилковим датуванням його 23 лютого. Це можна пояснити тим, що сформованому на той час партійно-бюрократичного апарату було важливо і вигідно приховати ганьбу 1918 року.

Проте ще в 1933 у відомий радянський військовий і політичний діяч К.Є. Ворошилов на урочистому засіданні, присвяченому 15-річної річниці РСЧА, визнавав: «До речі сказати, приурочення святкування річниці РСЧА до 23 лютого носить досить випадковий і важко зрозумілий характер і не збігається з історичними датами.

Міф про «перемогу під Псковом і Нарвою» був винайдений особисто Й.В.Сталіним в 1938р. Вперше він з'являється в матеріалі, опублікованому в газеті «Известия» 16 лютого 1938 р. під заголовком «До 20-річчя РСЧА і ВМФ. Тези для пропагандистів». Відповідна теза звучала наступним чином: «Під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їхнє просування на революційний Петроград було припинено. День відсічі військам німецького імперіалізму став днем ювілею молодої Червоної Армії.».

У вересні того ж року він був закріплений в опублікованій у «Правді» главі «Короткого курсу історії ВКП(б)» у практично аналогічних попереднього тексту виразах: «Озброєна інтервенція німецьких імперіалістів викликала могутній революційний підйом в країні. У відповідь на кинутий партією і Радянським урядом клич «Соціалістична вітчизна в небезпеці!» робочий клас відповів посиленим формуванням частин Червоної армії. Молоді загони нової армії — армії революційного народу — героїчно відбивали натиск озброєного до зубів німецького хижака. Під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їхнє просування на Петроград було припинено. День відсічі військам німецького імперіалізму — 23 лютого — став днем народження молодої Червоної армії».

Набагато рішучіше формулювання дане Й.В.Сталіним у наказі від 23 лютого 1942: «Молоді загони Червоної Армії, що вперше вступили у війну, вщент розбили німецьких загарбників під Псковом і Нарвою 23 лютого 1918 року. Саме тому день 23 лютого 1918 року був оголошений днем народження Червоної Армії». Ця версія багато років підтримувалася офіційною пропагандою в СCCР.

Часи минули. СССР розпався, зникло свято Червоної армії, натомість на теренах СНД у кожній країні почали святкувати день збройних сил. Як відомо його наша країна святкує 6 грудня, а 23 лютого – це згадка про людей усіх поколінь, які захищали, захищають і будуть захищати країну.

Після всього викладеного постає закономірне питання: чи повинно свято (у цьому разі День захисника Вітчизни) відображати героїчну цінність конкретної історичної події? Можна довго обговорювати це питання. Але, напевно, найголовніше те, що цього дня ми згадуємо про чоловічий військовий обов’язок, про Батьківщину, яка потребує нашого захисту, а також про те, що довкола нас багато людей, які пройшли випробування бойовими діями.

У всі часи захищати рідну землю було справою честі та гідності мужніх людей, дійсних патріотів своєї країни, святим обов’язком кожного громадянина. Тож День захисника Вітчизни — це особливе свято. Воно є символом непорушного зв’язку багатьох поколінь захисників Батьківщини та проявом поваги народу до них. У нього славні традиції, за ним стоїть сама історія, сповнена героїки подвигів, яскравих вчинків.

У часи СРСР 23 лютого був днем Радянської армії, тож і сьогодні, за традицією, вітають у першу чергу військових. Проте третина українців ставиться до свята як до дня чоловіків. 23 лютого вже досить давно протиставляється 8 березня, як свято чоловіків. Але сучасні умови розвитку суспільства призвели до того, що далеко не всі молоді люди служать у лавах збройних сил, і навпаки, дуже багато жінок обрали для себе цю мужню професію. Тому цей день – свято всіх, незалежно від статі, хто має чи мав відношення до захисту нашої Батьківщини.

День захисника Вітчизни уособлює такі прекрасні людські якості, як доблесть і мужність. Фактично воно є святом усіх, чиє головне покликання – обороняти рідну землю. Це свято символізує любов і повагу українців до своїх захисників і визволителів, до тих, хто сьогодні стоїть на варті незалежності держави.

У цей день ми з вдячністю згадуємо і вітаємо тих, хто захищав національні інтереси та безпеку нашої держави. У цей день традиційно вшановуємо усі покоління, які показали приклади вірності і героїзму, захищаючи Вітчизну, від часів Київської Русі до наших днів.

Мужність і героїзм, доблесть і слава, відвага і честь — саме ті чесноти, на яких базується вся багатовікова історія нашої України. На долю воїнів-захисників усіх поколінь випало багато випробувань, однак вони завжди долали їх з гідністю. Захищати Батьківщину, свою землю, свою домівку – це святий обов`язок кожної людини. І це ми повинні пам’ятати завжди.