Військова історія безумовно є важливим фактором духовного життя й історичної пам’яті суспільства, а вивчення окремих її сторінок не може не бути пріоритетним завданням історичної науки. Однак, слід відзначити, що і досі, через двадцять чотири роки після події, не стала предметом ретельного вивчення науковцями такої її сторінки, як участь військовослужбовців у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. та мінімізації її наслідків.
Враховуючи, що до 1991 р. Україна перебувала у складі СРСР і до робіт навколо ЧАЕС були залучені військовослужбовці всіх військових округів країни, джерелами для вивчення їх зусиль безумовно може бути широке коло мемуарної літератури, не лише української, а й російської, авторами яких є безпосередні учасники подій – представники вищих ланок керівництва збройних сил СРСР.
Для вивчення причин аварії та боротьби з радіаційною небезпекою було вжито ряд організаційних кроків, які, зокрема, засвідчують визначне місце, яке посіли військовослужбовці Радянської Армії у вирішенні посталих проблем.
Так, вже 29 квітня в Москві пройшло перше засідання Оперативної групи Політбюро ЦК КПРС (далі – ОГ ПБ ЦК КПРС). Поряд з іншими членами та кандидатами в члени політбюро, в його засіданнях взяв участь міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу, кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС Соколов С.Л., який і надалі постійно брав участь у засіданнях оперативної групи. Його перший заступник Ахромеев С.Ф. також був присутній на більшості її засідань.
Для розв’язання проблем, що гостро постали перед країною, створювалися оперативні групи в усіх задіяних міністерствах та відомствах, на які спиралася утворена 26 квітня Урядова комісія, очолювана заступником голови Ради міністрів СРСР Б.Щербиною.
Оперативна група Політбюро ЦК КПРС, яка була утворена для політичного керівництва вирішенням проблеми, координації всіх зусиль, за час роботи розглянула близько 400 питань. В Україні для систематичного зв’язку з Урядовою комісією і організації оперативного виконання її рішень, а також координації дій республіканських, обласних та міських органів З травня спеціальною постановою ЦК Компартії України та Ради міністрів УРСР була створена оперативна група Політбюро ЦК Компартії України, очолювана Головою Ради Міністрів О.П. Ляшком.
З перших годин аварії величезний тягар виявлення її масштабів та першочергових заходів ліг на плечі військовослужбовців Збройних Сил. Першою військовою частиною, що прибула в район АЕС вранці 26 квітня, був полк Цивільної оборони Київського військового округу: кілька десятків солдат і офіцерів на колісних машинах, з приладами радіаційної розвідки та армійським комплектом дезактивації техніки. За їх даними рівень забрудненості був від 2 рентген до 1446 та 2080 біля зруйнованого реактора. Вдень 26 квітня в район АЕС прибув мобільний загін хімічних військ з ліквідації наслідків аварії та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки Київського військового округу (далі – КВО), які вже 27 квітня показали результати своєї праці. Опрацьована ними карта забруднення стала підставою для прийняття рішень, зокрема з евакуації населення.
На території АЕС оперативно з’явилися хімічні війська під командуванням генерала В.К.Пікалова та вертолітні підрозділи, очолювані генералом М.Т.Антошкіним.
Необхідно відзначити, що в роботах на самій ЧАЕС і навколо неї брав участь особовий склад багатьох родів військ. Це хімічні, авіаційні, інженерні, прикордонні, медичні частини МО СРСР, Цивільної оборони ( далі – ЦО) та МВС СРСР.
Однак, кількість залученого контингенту, напрямки та обсяги виконаних ними робіт настільки великі, що їх неможливо у повному обсязі розкрити у невеликій за обсягом статті. У даному разі йдеться лише про окремі аспекти великої проблеми.
Вже з раннього ранку 27 квітня в Чорнобилі під керівництвом генерал-полковника Пікалова В.К. приступила до роботи оперативна група, до якої увійшли офіцери управління начальника хімічних військ (УНХВ) та Військової академії хімічного захисту. З Шихан важкими транспортними літаками в район Чорнобиля була привезена спецтехніка та прибула передова група хіміків 122-го мобільного загону. Завдячуючи зусиллям хіміків та авіаторів була оперативно організована найважливіша робота в умовах вибуху ядерного реактора ЧАЕС - радіаційна розвідка місцевості.
Початок всіх операцій повітряної розвідки був добре відпрацьованим елементом в діях Служби спеціального контролю (ССК) МО СРСР, яку було залучено до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у другій половині дня 27 квітня. У операторів, що знаходились на борту Ан-24 з бортовим №03 (командир літака капітан Зайцев А.Г.), був багатий досвід проведення радіаційної розвідки атмосфери та місцевості при полігонних випробуваннях ядерної зброї в умовах штатних та аварійних ситуацій. Для розв’язання цих завдань на борту літака-лабораторії була встановлена високочутлива апаратура для реєстрації слабо-інтенсивних полів гамма-випромінення; аерогаммаспектрометр для геологічного пошуку; прилад для пошуку крапкових гамма-джерел “Зефір” та пробовідбірне обладнання. У результаті розвідувальних польотів було встановлено шляхи поширення радіоактивного викиду продукту, що рухався в західному напрямку. Стало також зрозуміло, що на 4-му енергоблоці сталася дуже складна аварія з розплавленням активної зони реактора і руйнуванням реакторної зали, звідки викидається величезна кількість радіоактивних газоаерозольних продуктів ділення.
Враховуючи, що викид радіоактивних речовин продовжувався, а ситуація змінювалась постійно, ця робота провадилась наземним (на бронетранспортерах) та повітряним (на гелікоптерах) способом, всіма наявними силами та засобами. Залучення літаків-лабораторій Служби спеціального контролю (ССК) та Семипалатинського полігону на другий день після аварії для здійснення радіаційного моніторингу дозволило протягом півроку одержувати інформацію про вміст і склад газоаерозольних викидів в атмосферу, напрямки їх поширення, а в подальшому – про забруднені радіоактивними опадами території, що було необхідно для оцінки масштабів та наслідків катастрофи.
Обстеження ситуації з повітря та за допомогою бронетехніки, які здійснювали військовослужбовці, провівши розвідку навколо АЕС та на самому зруйнованому енергоблоці, дозволило уяснити картину забруднень та руйнувань, що їх зазнали конструкції 4-го енергоблоку. Так, 2 травня 1986 року температура в реакторі становила - 1440 градусів. Критичний рівень був 2770, потім він становив 2440 градусів за Цельсієм. Тобто, тягар радіаційної розвідки ліг в основному на плечі хіміків та авіаторів. За мужність і героїзм, виявлені при виконані цих завдань, багато солдатів і сержантів, прапорщиків, офіцерів та генералів були нагороджені Урядовими нагородами. Зокрема, начальник хімічних військ генерал-полковник Пікалов В.К. та командуючий Військово-Повітряних Сил Київського Військового округу генерал-майор Антошкін Н.Т. були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Військові пілоти виконали також роботу з вирішення чи не найскладнішого питання – перекриття викидів із зруйнованого реактора методом його тампонування з повітря сумішшю речовин: піску, борної кислоти, доломітових глин та свинцю. У цій роботі вся надія покладалася на воїнів вертолітників.
Окремо необхідно зазначити, що виконання цього завдання вимагало реалізації великого обсягу підготовчих робіт. Зокрема, необхідно було вивчити ситуацію в районі реактора, шляхи підходу до нього (нормальному підходу заважала вентиляційна труба). Необхідно також було визначитися, як саме кидати в зруйнований енергоблок необхідні речовини. Окрім цього завдання потрібно було виконати за умови зависання над реактором на кілька хвилин, тому що на висоті 100 метрів рівень радіації становив біля 500 Р/год.
Для виконання цього завдання були залучені військові льотчики гвардійського вертолітного полку (командир полку гвардії полковник А.Серебряков), екіпажі якого, на чолі з командиром, були підняті по тривозі і прибули на базовий аеродром, підготовлений для них заступником командуючого Військово-Повітряних Сил Київського військового округу, полковником Б.Нестеровим.
З метою регулярної роботи вертольотів, посадки та їх завантаження був обраний майданчик у кількох кілометрах від ЧАЕС. Методику заходу на об’єкт та виконання скидання, спільними зусиллями розробили фахівці гвардійського вертолітного полку та представники Київського військового округу, провівши кілька випробувальних вильотів. Польоти в районі реактора відбувались на швидкості від 140 до 0 км/год на висоті 150 - 200 метрів. Пілоти зависали над щілиною завширшки п’ять метрів, що утворилась між шахтою та вивернутою вибухом плитою верхнього шару біологічного захисту реактора, і штурман скидав мішок з піском чи ще з чимось у неї. На початковому етапі робіт вертольоти не мали біологічного захисту, і лише з часом почали робити свинцевий захист машин, а отже й людей, знизу.
Протягом першого дня було проведено 93 скидання, другого – 186. У цілому ж засип із повітря зруйнованого реактора проводився з 28 квітня до 12 травня. Загалом, з вертольотів було скинуто 4000 т піску, 500 т свинцю у вигляді болванок та 87 т дробу. Оцінка вірогідності попадання цих речовин в шахту реактора була визначена тоді в 20%. Проте в публікаціях на цю тему є інформація трохи іншого характеру. У підготовлених урядом СРСР для МАГАТЕ матеріалах зазначалось, що за період з 27 квітня до 10 травня в розвалини 4-го енергоблоку було скинуто близько 5000 т різних матеріалів, в т.ч. 2400 т свинцю, 40 т карбіду бора, 800 т доломіту, 1800т піску та глини.
Пілоти гелікоптерів виконали в Чорнобилі й ряд інших унікальних операцій. Так, у результаті пошуку можливостей забезпечення контролю стану зруйнованого реактора було реалізовано чимало цікавих і сміливих ідей, однією з яких була так звана операція “Голка”.
Суть її полягала в тому, що сталеву трубу довжиною 18 м та діаметром 100 мм наповнили різними необхідними приладами, і у вигляді голки підвісили до гелікоптера Ка-32 на трос довжиною 200 м. Пілот Мельник Н.Н. зумів успішно виконати завдання - у реактор було вставлено “багатоярусний вимірювач”, що дозволив одержувати необхідну інформацію.
І в подальшому вертольоти активно використовувались для встановлення контролюючого вимірювального обладнання. Так, вже в кінці липня Ухтомським вертолітним заводом ім. Камова, Інститутом атомної енергії ім. Курчатова (ІАЕ) та ЧАЕС, спільно з Льотно-дослідницьким Інститутом і військовими частинами 7017 та 19772, при допомозі експериментального гаммавізора, встановленого на вертольоті Ка-32, було проведено зйомку поверхні реактора та встановлено стаціонарну систему контролю теплових та радіаційних параметрів його стану.
Пізніше, вже в кінці серпня, накопичений на початку літа унікальний досвід став у нагоді. Для підвищення надійності контролю за станом реактора Урядова комісія доручила Ухтомському вертолітному заводу розробити та виготовити спеціальну вимірювальну систему, опустити яку на тросі у зруйнований реактор було доручено пілоту-снайперу полковнику Волкозубу І.А. Були проведені тренування з тросом, довжина якого складала 300м. Виділені були також два корегувальники - за висотою й віддаленням та за напрямком руху. Після великої підготовчої роботи це завдання було виконано, а вся операція зайняла лише шість хвилин.
У ході ліквідації наслідків аварії на 4-му енергоблоці, майданчику ЧАЕС та в межах 30-кілометрової зони (яка пізніше стала більш чітко називатися “зона відчуження”), працювали представники різних військових структур, науковці, інженерно-технічні працівники, робітники Міненерго та багатьох інших міністерств і відомств. Залишилися на своїх робочих місцях більшість працівників самої станції. Всі вони виконували величезний обсяг робіт: треба було проводити дозиметричний контроль, дезактивацію території, будівель, обладнання, людей і т.д.; вирішувати проблеми 1, 2 та 3 блоків станції; вести будівельні роботи на консервації зруйнованого блока, для чого слід було створити необхідну інфраструктуру (бетонні заводи, під’їзні шляхи та под.); відкачувати високо забруднену воду з підреакторних приміщень; будувати підреакторну охолоджуючу плиту; зводити навколо станції захисну “стіну в ґрунті”, відслідковувати стан водних ресурсів забрудненої території; забезпечувати працюючих житлом, харчуванням, засобами індивідуального захисту, медичним обслуговуванням; організовувати та забезпечувати охорону та дотримання необхідного режиму організації праці та життя тисяч людей, а також вирішувати ще багато інших важливих завдань. При цьому, величезні обсяги робіт з дезактивації, будівельні та інші проводилась силами військовослужбовців, залучених буквально з усієї країни. Так, наприклад, 27-й полк хімічного захисту Середньоазіатського військового округу, що розташовувався недалеко від Целінограда, був переведений в район селища Хойники. Його склад виконував роботи безпосередньо на 4-му енергоблоці та працював на консервуванні “рудого лісу”. Особовий склад полку в районі робіт неодноразово змінювався, через нього пройшли тисячі солдат, прапорщиків та офіцерів САВО та приписники з Казахстану, Киргизії й Таджикистану.
Частини інженерних військ, наприклад, взяли участь в очищенні даху третього енергоблоку від радіоактивних відходів. Через неможливість використання дистанційно керованих механізмів та цивільного населення, рішенням Урядової комісії від 19 вересня ця робота покладалась на військовослужбовців Збройних Сил, при цьому дозова межа була визначена у 20 бер, що давало можливість перебування кожного військовослужбовця в небезпечній зоні до 3 хвилин. Перш ніж розпочати роботи, туди першими підялися розвідники-дозиметристи, за даними яких було розроблено 660 маршрутів. При виконанні цього завдання у вересні 1986 р. на даху відпрацювало 1021 військовослужбовців, а в грудні - при повторній його дезактивації - ще 1500 чол.
Відповідно до рішення Урядової комісії роботи з очищення покрівлі третього енергоблоку були виконані до кінця вересня військовослужбовцями – добровольцями, середня доза опромінення яких склала 10 бер. Військовослужбовці з гіркотою відзначали, що слабким місцем дезактивації станції була відсутність засобів малої механізації. Мітла, відро з ганчіркою та лопата – такими знаряддями праці, та ще й при високих рівнях радіоактивного забруднення, було проведено всі ці надзвичайно важливі заходи.
Складні та багатопланові завдання стояли перед військовослужбовцями військ Армії - учасниками робіт з введення в дію 3-го енергоблоку станції, оскільки безпосередньо в моменти аварії та ще кілька годин після неї продовжувала працювали спільна для двох блоків приточна вентиляція, переміщуючи до його приміщень радіоактивні аерозолі, причому частина з них осіла безпосередньо на внутрішніх поверхнях повітропроводів. Крім того, в результаті вибухів утворилися проломи в даху та стінах, були вибиті двері й вікна, що сприяло утворенню неконтрольованих протікань радіоактивно забрудненої води та протягів, що спричиняли вторинне забруднення приміщень.
Роботи з дезактивації приміщень і обладнання 3-го енергоблоку особливо інтенсивно проводилися восени і взимку 1986 р. З метою посиленого наукового супроводу робіт які виконувалися військовослужбовцями Збройних Сил щодо дезактивації робіт на станції була розгорнуто спеціальний відділ, до функцій якої входило дослідження характеру забруднень, вироблення оптимальної стратегії та формулювання рекомендацій щодо їх проведення. У період з грудня 1986 до березня 1987 рр. у відділі працювали співробітники Військової академії, Шиханського наукового центру та інших організацій Міністерства оборони СРСР. Військовослужбовці плодотворно співпрацювали з оперативними групами провідних наукових інститутів атомної галузі. Дезактивацію проводили паровим методом та механічним шляхом, а також шляхом нанесення плівкоутворюючих сумішей з подальшим видаленням сформованих дезактивуючи покриттів.
Однак, найважливіші роботи проходили на зруйнованому 4-му енергоблоці АЕС. Крім його тампонування та дезактивації, військовослужбовцями Збройних Сил під керівництвом науковців тут була виконана й інша надзвичайно велика й важлива робота - захоронення зруйнованого блока, яке почалось із встановлення захисної стіни навколо розвалу та одночасно дезактивації території навколо нього силами інженерних військ. Для виконання цих завдань було залучено 26 інженерних батальйонів різного призначення, поточною чисельністю більше 8000 чоловік та до 900 одиниць спеціальної інженерної техніки. Роботи довелося виконувати при рівнях радіації від 5 до 370 Р/год.
За спогадами військовослужбовців, споруджувати захисну стіну вирішили з трейлерів, на які встановлювалась опалубка - зварна конструкція з металу. Вийшла свого роду рухома “опалубка” довжиною 12 метрів, висотою - 5 і шириною 7 метрів. Конструкції до місця буксирували сапери інженерними машинами розгородження (ІМР). Намагання поставити першу “опалубку” на місце призвела до поломки трейлера. Знайшли інше рішення – трейлер буксується ІМРою, а ззаду друга ІМР підштовхує його. Наслідком виконання цього складного завдання стала захисна стінка з 15 трейлерів, що була збудована за 5 днів.
Слід зауважити, що виконання цієї роботи стало можливим завдячуючи тому, що військовослужбовцям вдалося обладнати спеціальні машини захисними свинцевими екранами. Перший варіант такого обладнання спецтехніки гарантував 80-кратне ослаблення радіації, якого виявилось недостатньо тому було впроваджено другий варіант, який в кінцевому варіанті дозволив зменшити радіацію у 100 разів.
Для виконання багатьох робіт на об’єкті “Укриття” необхідна була дистанційно керована техніка. Тому в системі Мінатоменерго СРСР на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 13 листопада 1987 р. було створено виробниче об’єднання робототехніки та аварійно-відновлювальних робіт, до складу якого увійшли проектно-технологічне бюро, дослідне виробництво та аварійно-технічний центр.
На виробниче об’єднання робототехніки та аварійно-відновлювальних робіт покладалися функції замовника щодо створення робото-технічних комплексів (включаючи мобільні) та дистанційно-керованих систем для робіт в умовах високої радіації тощо.
Необхідність постійного контролю аерозольних викидів зруйнованого реактора 4-го блока та спостереження за зонами з високим рівнем радіації підштовхнула працівників Військової академії хімічного захисту та ІАЕ ім.Курчатова до організації пересувних установок дистанційного виявлення радіації. Підводячи попередні підсумки створення системи діагностики 4-го блока, Урядова комісія у цілому схвально оцінила проведену роботу та доручила Міністерству оборони та двом інститутам АН УРСР ядерних досліджень виготовити шість додаткових діагностичних буїв для встановлення на верхню частину зруйнованого енергоблоку потужного крана “Демаг”.
Поряд з контролем внутрішнього та зовнішнього забруднення зруйнованих і незруйнованих приміщень 4-го блока, йшов пошук найбільш раціональних способів контролю забруднення навколишнього середовища, зокрема повітря. Необхідність постійного контролю за його викидами зумовила розробку спеціальної методики відбору проб аерозолів у повітряному шельфі над реактором. Виконання цього завдання стало можливим лише завдячуючи чіткому розподілу обов’язків між всіма учасниками цього процесу.
У ході вирішення проблем, що поставали на спорудженні укриття, часто використовувалися оригінальні технічні рішення. Так, необхідність прискорення розділення технологічних трубопроводів між 3 та 4 блоками для подальшого монтажу біозахисної стінки зумовила в кінці липня проведення на спеціальному майданчику експерименту з розриву ідентичних труб малими зарядами. Відповідальними за ці експерименти були представники від оперативної групи МО та ЧАЕС. Крім того, у великому переліку робіт, що виконувалися інженерними військами, поряд з участю у будівництві захисної стіни навколо розвалу енергоблоку та дезактивації території, також було виконання підривних робіт на території АЕС. Зокрема, військовослужбовцями інженерних військ було проведено 400 вибухів, спрямованих на перебивання окремих елементів конструкцій, що заважали руху техніки до реактору; пробивання отворів у залізобетонних стінах барботера реактора для зливу води; створення біологічного захисту між 3 та 4 блоками при облаштуванні вентиляції, а також для протягування тросів з приладами для спостереження за станом четвертого блоку.
Враховуючи необхідність наукового супроводу експлуатації “Укриття” над зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС, будівництво якого було завершено у листопаді 1986 р., а також виконання інших робіт, покладених на Інститут атомної енергії ім. І.В. Курчатова, член Урядової комісії, заступник директора Інституту В.О. Легасов виступив з ініціативою про організацію в м. Чорнобилі комплексної експедиції цього інституту. Передбачалось, що протягом певного часу у співпраці з Міністерством оборони, інститут буде проводити комплексні дослідження, спрямовані на забезпечення безпеки саркофагу, створення ефективних засобів радіаційної розвідки та способів ліквідації важких аварій на АЕС. Необхідність створення експедиції мотивувалася також необхідністю координації роботи з Міністерством оборони та іншими організаціями. Ця пропозиція була підтримана Урядовою комісією рішенням № 230 від 11 жовтня 1986 р.
Вагомим також був внесок військовослужбовців у реалізацію програми першочергових робіт на об’єкті “Укриття”, розробленої Інститутом атомної енергетики на 1988 рік. Це питання було настільки важливим, що Урядова комісія доручила розробити детальний план-графік виконання робіт по цій програмі, передбачивши її завершення у другому кварталі 1988 р. Для прискорення робіт на 4-му блоці, з метою створення діагностичної лабораторії в Чорнобиль прибуло 30 науковців ядерної фізики, які підпорядковувалися оперативним групам Міністерства оборони СРСР.
Проте темпи робіт у 1989 - 1990 рр. знизилися через недостатній обсяг фінансування та через те, що з майданчика пішли частини Цивільної Оборони та військові частини будівельних військ.
Поряд з роботами на 4-му енергоблоці, великі зусилля військовослужбовців були докладені до виконання комплексної програми консервації машинної зали, При цьому на Міноборони СРСР покладалися дезактиваційні роботи в процесі її консервації.
Був обраний варіант консервації машинної зала без руйнування будівельних конструкцій та зняття покрівлі. Також було передбачено велике коло організаційних заходів, спрямованих на матеріально-технічне та людське забезпечення робіт, зокрема, передислокація та укомплектування до повного штату військової частини 55237 з метою виконання будівельно-монтажних робіт. За дозволом Міністерства охорони здоров’я СРСР допустима денна доза під час консервації машинної зали визначалася до 1 бера при збереженні максимально допустимої сумарної дози опромінення 10 бер на рік .
Звичайно, в ході виконання робіт в умовах високих рівнів радіаційного забруднення довкілля, надзвичайно велике значення мають питання нормування його допустимої межі для людини. Інформація, накопичена у зв’язку з участю військовослужбовців у ліквідації аварії, дозволила вирішити це питання. Статистика опромінення та дані обстеження особового складу 122-го мобільного загону хімічних військ, який з 27 квітня двічі на добу проводив радіаційну розвідку на ЧАЕС, стали підґрунтям для підписання 21 травня 1986 р. наказу Міністра оборони СРСР № 110, яким дозова межа для всіх військовослужбовців, залучених до робіт з мінімізації аварії, встановлювалась у 25 бер. У подальшому ця межа знижувалась: у 1987 р. вона склала 10, а в наступні роки – 5 бер.
Незважаючи на зусилля, спрямовані на забезпечення радіаційної безпеки військовослужбовців, що брали участь у роботах з мінімізації наслідків аварії, кількість опромінених виявилась досить значною. Так, якщо станом на кінець 1986 р. тільки по лінії МО СРСР з початку робіт було опромінено 66752 чол., серед яких дозу менше 25 р. одержали 46076 чол., дозу 25-50 р. – 2041 чол., а то за 1986 – 1990 рр. серед 239281 військовослужбовця, які були піддані радіологічному контролю, дозу до 25 бер одержали 237151 (більше 99%), а більше 25 бер (максимум 72 бер) – 2130 (менше 1%).
Не виключено, що кількість опромінених і наслідки для їх здоров’я могли б бути не такими значними, якби “Тимчасові санітарні вимоги безпеки при виконанні робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” були б забезпечені більш оперативніше.
Крім радіаційної розвідки, робіт на 3 та 4 енергоблоках ЧАЕС та у зоні відчуження, силами Міноборони тут з самого початку виконувався значний обсяг транспортних робіт. Проте лише 23 червня 1986 р. було прийнято рішення оснастити робочі місця водіїв автомобілів типу КамАЗ засобами локального захисту.
Велику роботу вели й воїни залізничники, які були направлені на ліквідацію наслідків чорнобильської катастрофи директивою МО СРСР № 314/026 від 2 червня 1986 р. Нарощуючи сили та засоби, особовий склад залізничних військ сприяв збільшенню пропускних можливостей під’їзних залізничних шляхів та скорочення часу будівництва залізничної гілки до продбази майбутнього міста Славутича. У ході робіт з’єднання та частини залізничних військ проявили вміння маневру силами і засобами, і тому встановлені Урядовою комісією терміни відновлення і будівництва залізничних об’єктів завжди витримувалися.
У цілому протягом 1986 – 1988 рр. особовим складом залізничних військ було вирублено 96 га лісу, виконано майже 100 куб. м земельних робіт, прокладено більше 56 км залізничного шляху, капітально відремонтовано 8 км шляху, усього виконано будівельно-монтажних робіт майже на 5, 5 млн крб.
Завдання щодо розчистки траси від лісової рослинності, її захоронення, вивезення залізобетонних конструкцій та і були покладені на інженерні війська Міністерства оборони.
З середини травня, коли Урядова комісія прийняла рішення про визначення 30 кілометрової зони (яка пізніше одержала назву “зона відчуження”) та обмеження доступу до неї, до робіт у районі Чорнобиля були залучені прикордонні війська. Виконання цієї роботи мало не допустити вивозу забруднених матеріальних ресурсів із зони та присікти намагання звичайного мародерства. Це завдання передбачалось здійснити шляхом встановлення по периметру зони відчуження сигналізаційних систем, що використовувались у прикордонних військах, у вигляді паркану з колючого дроту, натягнутого на дерев’яні опори, та підключених до апаратури “Скала-1М”.
Проведені попередні дослідження, а в подальшому й детальне проектування, відразу показали обсяг та складність цих робіт. Необхідно було в умовах лісисто-болотистої місцевості пробити трасу довжиною 200 км, завширшки від 10 до 20 метрів, встановити 70000 дерев’яних опор, натягнути 4 млн. м колючого дроту, провести лінії зв’язку й сигналізації, побудувати десятки мостів та водопропускників, обладнати по всьому периметру ґрунтову дорогу, для чого укріпити болотисті ділянки, побудувати приміщення для апаратури й особового складу.
На всі будівельні, монтажні й налагоджувальні роботи, які почались 10 червня, було відведено лише 15 днів. У цих роботах брали участь: полк 25-ї Чапаєвської дивізії Міністерства оборони (всі інженерні роботи з розчищення траси та будівництва сигналізаційного огородження); прикордонні війська (виділили із своїх резервів і фондів апаратуру, ворота, спеціальні ізолятори, колючий дріт, антраценову олію для просякнення дерев’яних опор, а також спеціалістів для технічного керівництва роботами); МВС (будівельні матеріали, прийняття в експлуатацію та експлуатація сигналізаційної системи та охорона зони відчуження).
Незважаючи на всі складнощі, до 24 червня будівельна частина сигналізаційного комплексу була завершена. 29 червня почався прогонно-технічна перевірка комплексу в роботі, а 24 липня його прийняла до експлуатації спеціальна комісія. Було прийнято 195,9 км сигналізаційних систем, встановлених по межі “зони відчуження”, 9,6 км по периметру м. Прип’ять, 21 комплект апаратури, 9 обладнаних караульних приміщень, близько 400 км кабельних ліній, десятки мостів та водопропускних споруд.
Ще одна група військовослужбовців зробила свій величезний внесок в роботи з ліквідації аварії та мінімізації її наслідків. З перших днів катастрофи на ЧАЕС відзначилися військові медики. Їх участь відбувалась по кількох напрямках: допомога ураженим під час аварії, яких привезли з гострою променевою хворобою до 6-ї клінічної лікарні м. Москви; військовослужбовцям, що працювали в зоні впливу аварії та постраждалому населенню. Так, з 28 квітня 20 медиків Центрального військово-медичного управління на чолі з професором медичної служби Єрмаковим Є.В. та група лаборантів-гематологів з центральних шпиталів Міністерства оборони СРСР співпрацювали з персоналом 6-ї клінічної лікарні. Крім того, група постраждалих (біля 100 чол.) була направлена до Військово-медичної академії в клініку військово-польової терапії, очолювану головним радіологом Міністерства оборони СРСР професором генерал-майором медичної служби Алексеевим Г.І. Ця клініка мала досвід надання терапевтичної допомоги постраждалим при аваріях на атомних підводних човнах.
Однак, організація медичного забезпечення постраждалого населення та військовослужбовців, залучених до боротьби з наслідками чорнобильської катастрофи, у перші дні мала суттєві недоліки, що було відзначено вже на першому засіданні оперативної групи політбюро ЦК КПРС 29 квітня 1986 р.
3 травня на чергове засідання оперативної групи був викликаний начальник центрального військово-медичного управління МО СРСР, перед яким ставилося завдання невідкладно приступити до розгортання сил і засобів військово-медичної служби в районі Чорнобиля та організувати медичне забезпечення населення й залучених до робіт військ.
На виконання поставленого завдання з 3 на 4 травня до 30-км зони вилетіла оперативна група в складі першого заступника начальника центрального військово-медичного управління МО СРСР генерал-лейтенанта медичної служби Синопальникова І.В., спеціаліста з медичного постачання полковника медичної служби Воронкова О.В. та ін. Протягом двох днів було сформовано і розгорнуто в районі Чорнобиля п’ять повністю укомплектованих медичних батальйонів, які зуміли зробити багато з того, що мали робити цивільні медики. Почали працювати 20 медпунктів полків та п’ять радіометричних лабораторій. Для підсилення розгорнутих формувань в район катастрофи були відряджені 200 висококваліфікованих лікарів (100 з московських військово-медичних закладів й 100 з Військово-медичної академії), 25 гематологічних бригад та 10 головних радіологів військових округів та флотів.
Поряд з фахівцями з центру, активну участь у наданні медичної допомоги населенню та ліквідаторам брали фахівці медичної служби Київського, Білоруського та Прикарпатського військових округів. У цих округах для означених робіт було залучено 39 медичних закладів та підрозділів із загальною чисельністю медичного складу 1468 чол. Так, у перші дні після катастрофи за рахунок 408-го окружного військового шпиталю та Чернігівського військового шпиталю були сформовані чотири бригади лікарів та надано чимало військового майна, зокрема, 25 тис. індивідуальних аптечок, 500 палаток, 25 літрів донорської крові, альбумінна та санітарні машини. Був розгорнутий стаціонар на 20 ліжок. Станом на 11 травня 1986 р. робота з масового обстеження населення, що опинилось в районі радіоактивного забруднення, була практично завершена. Всього було обстежено 78 тис. чол., при цьому виконано 36 тис. гематологічних аналізів, 79 тис. радіометричних досліджень щитоподібної залози.
У цілому, протягом 1986 - 1987рр. у військових шпиталях Київського, Білоруського та Прикарпатського військових округів пройшло лікування й обстеження 4500, а в окремих медичних батальйонах – 77 тис. військовослужбовців.
Військовими медиками проводилась велика робота з профілактики масових захворювань серед залученого контингенту ліквідації аварії. З метою попередження виникнення та поширення паразитарних тифів були вжиті дійові заходи з недопущення у військовослужбовців педикульозу. Крім того, серйозну небезпеку для війська становили вірусний гепатит, гострі кишкові інфекції, у тому числі черевний тиф, холера. Тим більше, що через погіршення санітарного стану району дислокації військ, загроза їх поширення була досить реальною. Для уникнення цієї загрози військовими медиками по лінії санітарного нагляду вживалися рішучі заходи для забезпечення військ доброякісною питною водою та їжею, проваджувався ретельний біологічний контроль працівників харчування та водопостачання.
Для проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів в травні 1986 р. у районі Чорнобиля були розгорнуті чотири санітарно-епідеміологічних загони та п’ять радіометричних лабораторій, з якими співпрацювали головні спеціалісти з радіології, гігієни та епідеміології центральних медичних закладів МО, Військово-медичної академії, військово-медичних факультетів, військових округів. До цієї роботи також залучалися лікарі військово-морського флоту, які брали участь у ліквідації наслідків радіаційних аварій на атомних підводних човнах.
Перебування значних військових сил в районі Чорнобиля потребувало й організації відповідного матеріально-технічного та торговельного забезпечення. Вирішенням цього завдання займалась оперативна група заступника міністра оборони – начальника Тилу Збройних Сил СРСР маршала Куркоткіна С.К., який вже 27 квітня з групою генералів – начальників Головних і Центральних управлінь Тилу ЗС прибув до Чорнобиля.
Незважаючи на складні умови перших організаційних днів, коли з району біди пішли торговельні організації державної, кооперативної та відомчої торгівлі, працівники торгівлі Київського та Білоруського військових округів зуміли налагодити нормальну роботу. Як відзначали фахівці, успішному вирішенню поставлених перед Головним управлінням торгівлі Міністерства оборони завдань сприяло багато в чому те, що керували цими підрозділами досвідчені, сміливі керівники, зокрема колишній заступник командуючого Київським військовим округом генерал-лейтенант Литвинов В.І..
За їх розпорядженням вже 27 квітня 1986 р. на базі комбінату громадського харчування воєнторгу 418 були сформовані й розгорнуті польові їдальні безпосередньо у Чорнобилі та інших населених пунктах. Лише у польовій їдальні, розташованій на чорнобильському стадіоні, харчувалось більше 3000 людей.
У зоні почали цілодобово працювати 20 авто-лавок (пізніше їх кількість перевищила 80) з широким асортиментом продовольчих та промислових товарів та із врахуванням потреб солдат, сержантів, офіцерів і службовців Збройних Сил – учасників ліквідації наслідків аварії. Крім працівників військової торгівлі в зоні працювали й побутовики – перукарі, чоботарі, шевці та ін. Всього через підприємства військової торгівлі Київського військового округу, що перебували в чорнобильській зоні, пройшло більше 2000 чол., спеціалісти всіх галузей (торгівля, громадське харчування, побутові послуги) від усіх 30 військових округів МО СРСР. Так, на середину травня в районі Чорнобиля було розгорнуто 12 польових їдалень, біля 20 магазинів, біля 10 чайних, працювали 82 авто-лавки. Та, незважаючи на всі зусилля, стало зрозумілим, що силами лише штатних працівників управління торгівлі Київського військового округу з усіма завданням з обслуговування чорнобильського регіону не впоратись. 14 травня 1986 р. на підставі директиви Генерального штабу МО СРСР, уперше в мирних умовах було відмобілізовано з приписного складу для 960 відділів військової торгівлі 300 чол..
Аварія на Чорнобильській АЕС стала серйозною перевіркою вміння діяти в надзвичайних обставинах для керівників штабів, служб та частин Цивільної оборони СРСР, керівництву якої з 1 грудня 1986 р. Урядом країни було доручено очолити організацію всієї роботи з ліквідації наслідків аварії.
У чорнобильську зону були залучені великі сили Цивільної Оборони. З 78 з’єднань та частин у складі угруповання Цивільної Оборони – 70 були наново сформовані для виконання поставленого завдання.
Великого значення надавалося політико-виховній роботі з особовим складом військ. Для забезпечення особового складу військ використовувались 26 пересувних автомобільних клубів, 63 кіноустановки, 404 телевізори, 228 радіоприймачів, 116 радіовузлів, 43 бібліотеки з загальним фондом 60 тис. книг.
Незважаючи на великі проблеми і складну ситуацію, що постійно виникали в середовищі військовослужбовців, уже після шести місяців з дня аварії і початку робіт військового контингенту, майже 90% підрозділів війська жили без злочинів та пригод. Однак, поряд з позитивною оцінкою їх роботи і величезною вдячністю військовослужбовцям різних родів військ, що брали участь у ліквідації аварії та намаганнях мінімізації її наслідків, слід відзначити і значні недоліки й недоробки.
Самі учасники першого періоду роботи в Чорнобилі пізніше оцінювали це так: “Дійсно, багато що можна було зробити швидше або оптимізувати організацію, а дещо взагалі краще було б не робити...”. Багато учасників ліквідації наслідків аварії в перші дні не уявляли собі повної небезпеки, на яку вони наражалися, наближаючись до реактора. А біля нього постійно були люди, які вели спостереження, здійснювали польоти на необладнаних захистом гелікоптерах або довгий час знаходилися на “брудних” майданчиках блока. У діях деяких військовослужбовців, в тому числі й офіцерів хімічних військ, відчувалась недооцінка небезпеки. Ігнорування вимог радіаційної безпеки, порушення її основних принципів свідчило про недостатній рівень навченості особового складу та психологічної готовності до виконання такого роду завдань.
Робота в умовах високих рівнів радіоактивного забруднення вимагала відповідного захисту людей, якого, на жаль, у той період практично не було, про що пізніше з обуренням і гіркотою говорили безпосередні учасники подій. Радіаційний захист працюючих на будівництві укриття та на промисловому майданчику ЧАЕС був найважливішою службою.
Про рівень непідготовленості і непоінформованості про ситуацію на станції і навколо неї свідчить той факт, що 2 травня 1986 р., коли А.К.Мінченко в якості начальника оперативного штабу Держпостачання УРСР прибув у Чорнобиль, він побачив у приміщенні міськвиконкому біля 60 чоловік генералів Цивільної оборони, які, як і багато інших, виявилися неготовими до аварії і не знали що робити.
У після аварійні роки склалася думка, що підпорядкування атомної енергетики Міненерго СРСР, тобто структурі, що не мала достатнього рівня розуміння особливостей функціонування таких специфічних підприємств як АЕС, зіграло свою негативну роль. Так, генерал-лейтенант А.П.Горбачев - начальник оперативної групи інженерних військ МО СРСР в травні-червні 1986 р. (а в липні-серпні 1987 р. – начальник ОГ Цивільної оборони СРСР) вважав, що провина за неорганізованість та безголовість, що мала місце на початковому етапі, лежить і на керівництві Міністерства середнього машинобудування, яке передало “атомну енергію” в руки безграмотних керівників Міністерства енергетики, які не мали розумінь її специфіки й навіть бази для підготовки спеціалістів.
Таким чином, необхідно відзначити, що поряд з величезними зусиллями цивільного населення країни, свій вагомий внесок в мінімізацію наслідків аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції внесли військовослужбовці всіх родів військ та всіх Військових округів СРСР. Однак всі їх зусилля, на жаль, далеко не завжди були забезпечені належним ставленням держави до організації безпечних умов праці та побуту в тих екстремальних умовах.. Подальший розвиток подій показав, що доля майже 600 тис. осіб, що пройшли через Чорнобиль, склалась далеко не так, як всі вони того заслуговують.
Немає коментарів:
Дописати коментар