Військовий обов’язок за покликом серця.

Люди в усьому світі однаково почуваються щасливими в своїй ра­дості й нещасні в своєму горі. Білі й чорні, українці й ліберійці, серби й косовари – всі важко заробляють на свій шматок хліба. Смак материн­ського молока такий самий в українському селі Митинці на Вінниччині і в містечку Лунгі поблизу Фрітауна в Сьєрра-Леоне. Смерть у Сарає­во й смерть у Львові викликає однаково гіркі сльози.

Та коли політики затівають війни, починається жах. У Придні­стров’ї чи Нагірному Карабаху, Ліберії, Лівані чи колишній Югославії – повсюди у війни одне обличчя – розбомблені будинки, голодні й зму­чені біженці, кров і сльози, злоба й ненависть, безмежні цвинтарі й безмежні людські страждання та горе.

Щоб полегшити долю цих людей та запобігти безглуздим кровопролиттям, приходять військові у блакитних шоломах – миротворчі сили Організації Об’єднаних Націй. Їх, без перебільшення, називають солдатами шостої заповіді Христа, що звучить як “Не вбий!”. Адже згі­дно із законами ООН миротворці можуть стріляти у відповідь тільки після пострілу в себе. Насправді ж – ніколи.

За ініціативи України Генеральною Асамблеєю ООН було проголошено Міжнародний день миротворців ООН з метою відзначення учасників нинішніх та минулих операцій під егідою ООН з підтримання миру, а також вшанування пам’яті загиблих миротворців. Відповідна резолюція схвалена Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 2002 року, її співавто­рами стали понад 50 країн, у тому числі майже всі країни – члени Європейського Союзу, США, Росія, Китай, Японія, Канада, а також най­більші країни-контрибутори контингентів до миротворчих операцій ООН – Бангладеш, Пакистан, Нігерія, Індія, Гана, Йорданія тощо. В Україні Міжнародний день миротворців встановлений Указом Президента України від 30 квітня 2003 року № 374/2003 і відзна­чається щорічно.

29 травня обрано не випадково. Саме цього дня 1948 року Рада Безпеки ООН за участі України, яка тоді була її непостійним членом, схвалила рішення про започаткування першої миротворчої операції – Органу ООН зі спостереження за дотриманням перемир’я в Палестині. Ця місія ООН на Близькому Сході діє й донині і є не лише першою, а й найтривалішою. Отже, цю дату слід вважати “днем народження” миро­творчої діяльності ООН.

Історично склалося так, що початок міжнародної миротворчої дія­льності (ММД) під егідою Організації Об’єднаних Націй збігся з почат­ком “холодної війни”, а це вплинуло на процеси забезпечення міжнарод­ної стабільності й безпеки, передбачені Статутом ООН (невтручання у внутрішні справи держави, її суверенітет і територіальну цілісність). У цьому контексті чітко визначаються два періоди: 1948 – 1956 роки, коли ММД проводилася на рівні військових спостерігачів, які здійсню­вали піхотне патрулювання уздовж лінії припинення вогню між протиборчими державами та 1956 – 1991 роках, коли до операцій з підтри­мання миру почали залучати Сили ООН зі складу миротворчих контингентів держав – членів ООН (інтернаціоналізація зусиль з метою багатостороннього впливу на поведінку ворогуючих сторін, так звані “полікомпонентні” місії). Постконфронтаційний період, що розпочався в 90-х ро­ках минулого століття і триває до сьогодні, характеризується участю регіональних та субрегіональних організацій, а також початком участі України в міжнародних миротворчих операціях починаючи з 1992 року.

Однією з особливостей розвитку геополітичної обстановки в пост конфронтаційному періоді стало зростання загальної нестабільності, загострення “тліючих” та виникнення нових воєнних конфліктів, із ви­рішенням яких доводиться стикатися як окремим країнам, так і світово­му співтовариству в цілому. Факти підтверджують, що наприкінці XX – початку XXI століття в ряді держав Євроатлантичного регіону виникли надзвичайно небезпечні та не прогнозовані внутрішні воєнно-політичні сутички, для врегулювання яких міжнародна спільнота витра­тила та продовжує витрачати колосальні зусилля. Вони також характе­ризуються певними особливостями, які не були притаманні ускладнен­ням п’ятнадцяти – двадцятирічної давності. Ці особливості не тільки породжують низку нових небезпек для сусідніх держав, а й суттєво впливають на безпеку в глобальному масштабі. Так, згідно даних Стокгольмського міжнародного інституту, що досліджує проблеми миру, за період після закінчення “холодної війни” на планеті виникло понад 60 знач­них воєнно-політичних конфліктів. І серед них лише декілька були міждер­жавними (Індія – Пакистан, Ефіопія – Еритрея, Ізраїль – Палестина, США – Ірак), решта – внутрішньодержавними. Така тенденція внутрішньосуспільних криз, зумовлених причинами економічного, політич­ного, етнічного та іншого характеру, безпосередньо вплинула на всі дер­жави світу. Нині колись “спокійний” європейський континент про­довжує відчувати наслідки потрясінь, пов’язаних з одними з наймасштабніших внутрішньосуспільних криз на території колишньої Югославії й колишнього Радянського Союзу. Це, зокрема, серія збройних конфлік­тів у Придністров’ї, воєнно-політичні протистояння на територіях Кавказу і Закавказзя та інші. Інтенсивність ведення бойових дій, площа території воєнних конфліктів, яка після закінчення “холодної війни” тільки в єв­роатлантичному регіоні збільшилась від 100 до 250 тис. км, дають під­стави говорити про зростання масштабів цих конфліктів.

Характерними особливостями воєнно-політичних колізій сучаснос­ті є надзвичайна послідовність ворогуючих сторін у досягненні своїх цілей, готовність вести боротьбу до переможного завершення, незважа­ючи на тиск світової спільноти, ембарго, санкції тощо. Сумна ста­тистика жертв в о етнополітичних конфліктів свідчить, що сьогодні від їхніх наслідків страждає насамперед мирне населення, жертви якого перевищують 80 відсотків. За таких умов найдієвішим способом стри­мування сторін від радикалізму, припинення жахливих виявів воєнно-політичних дій, обмеження поширення наслідків цих конфліктів на інші держави та їхнє урегулювання залишаються міжнародні миротворчі операції. Потреба у проведенні таких операцій силами міжнародної спіль­ноти, окремих регіональних організацій, які несуть відповідальність за збереження миру й безпеки, відчувається дедалі гостріше.

Упродовж останнього десятиліття геополітична та воєнно-страте­гічна обстановка в світі зазнали значних змін. При цьому виникла необ­хідність вирішення деяких нових проблемних питань у сфері міжнарод­ної безпеки (наприклад, застосування державою чи групою держав зброй­ної сили з метою втручання у внутрішні справи та юрисдикцію іншої держави, запобігання міжнародному тероризму і розповсюдженню зброї масового ураження) та спостерігається зростання кількості конфліктів і кризових ситуацій, які держави неспроможні вирішити самостійно. Та­кож змінився характер колізій: якщо в минулому столітті переважали ідеологічні й територіальні міждержавні конфлікти, то нині все більше поширюються суперечності, що розгортаються всередині держави між окремими угрупованнями з метою зміни лінгвістичного, культурного, релігійного і, насамперед, політичного статусу. Сучасним кризам та конфліктам властивий складний, комплексний характер, тому їхнє розв’язання потребує тісної координації політичних та інших невійсько­вих заходів із військовими. Сьогодні для досягнення головної мети ми­ротворчої діяльності – запобігання збройним протистоянням та припинен­ня вже існуючих – заходи “класичної” миротворчості найчастіше вияв­ляються недостатніми. Змінюються умови, методи та завдання, що ви­рішуються під час проведення миротворчих операцій. Нові виклики і загрози обумовили імперативність удосконалення миротворчої діяльно­сті ООН. Перелік пропозицій щодо реформування миротворчого меха­нізму ООН з метою підвищення його ефективності був підготовлений до Саміту тисячоліття (2000) у доповіді Групи з операцій ООН на ко­ристь миру під головуванням радника Генсекретаря, екс-міністра закор­донних справ Алжиру Лахдара Брахими.

Стало очевидним, що миротворчі сили ООН (офіційна назва – військові і поліцейські компоненти місії) мають бути готові до виконан­ня специфічних, не властивих для них досі, завдань. Як приклад, біль­шість поточних “найспекотніших” місій отримали мандати Ради Безпе­ки ООН на виконання цілої низки таких складних завдань, як: роззбро­єння і демобілізація колишніх комбатантів; надання підтримки легітим­ному національному керівництву (уряду) у здійсненні своїх конститу­ційних повноважень на території країни; допомога у відновленні право­порядку та підтримання необхідного рівня безпеки населення; допомога у створенні та підготовці сил (органів) безпеки, правопорядку, судочин­ства й охорони державного кордону; виконання комплексу превентив­них заходів, спрямованих на запобігання спалахам насильства і злочинів тощо. На додаток, ключовим і першочерговим завданням кожної опера­ції постав захист цивільного населення в потенційно можливих зброй­них конфліктах.

Потреба у миротворчості ООН все більше зростає, а покладені на миротворців завдання стають дедалі складнішими і багатоплановими. Нині військові в “блакитних шоломах” та їхні цивільні колеги роблять не лише якісний внесок у розв’язання конфліктів, а й все активніше до­лучаються до стабілізаційних і політичних перехідних процесів у краї­нах на постконфліктних етапах. Фактично вирішують завдання відбудо­ви країн, які опинилися на межі краху, часто після конфліктів, що тривали десятиліттями.

Балканська війна, що почалася у 1991 році, вважається одним із найкривавіших конфліктів після Другої світової війни. І досі не можна збагнути, що сталося в колишній Югославії. Яким чином чума ненависті одночасно вселилася в людей різних національностей, які спільно жили в цій квітучій країні, і призвела до конфліктів, у яких загинуло більше 200 тисяч чоловік, понад 2 мільйони стали біженцями, близько 500 тисяч були поранені. Коли б не дії ООН, жертв було б набагато біль­ше. Серед перших миротворців UNPROFOR в Сараєво у 1992 році увійшли й українці.

Громадянська війна в Сьєрра-Леоне тривала з 1991 – майже 10 років. “Об’єднаний революційний фронт” вирізнився такими звірствами, яких не дозволяли собі навіть нацисти. У відповідь на заклик президента Кабби встановити мир і “взятись за руки” головорізи почали рубати руки. Внаслідок воєнних дій було вбито 75 тисяч чоловік, залишилося каліка­ми з культями замість кистей 20 тисяч, а 80 відсотків п’ятимільйонного населення перетворилося на біженців.

У 2000 році в країну введено найчисельніший в історії ООН миро­творчий контингент UNAMSIL – 175 000 солдатів із 31 країни. Були се­ред них і два підрозділи з України.

Ще одна громадянська війна в Західній Африці в країні з гордою назвою Ліберія, що означає “земля свободи”, тривала з перервою від 1989 до 2003 року. Її жителі сповна зазнали горя через “прозорі грудоч­ки діамантів” – у країні загинуло близько 250 тисяч людей. У складі 15-тисячного контингенту миротворців UNMIL з січня 2004 року вико­нує миротворчу місію в Ліберії й український вертолітний загін.

Верховна Рада України 4 листопада 2010 року більшістю голосів ухвалила рішення Президента України щодо участі миротворчого контингенту України – 56-го окремого вертолітного загону сил Місії ООН у Ліберії – в наданні оперативної підтримки Операції ООН у Кот-д’Івуарі. У травні 2011 року група авіаційної підтримки зі складу 56-го окремого вертолітного загону Збройних Сил України сил Місії ООН у Ліберії здійснила планове перебазування до Республіки Кот-д’Івуар та провела ротацію особового складу. Сьогодні в Кот-д’Івуарі перебувають 60 українських військовослужбовців, три вертольоти Мі-24 та два вертольоти Мі-8. Завдання, що поставлені перед українською групою авіаційної підтримки залишаються незмінними та полягають у здійсненні патрулювання та спостереження державного кордону, прикриття важливих державних об’єктів, авіаційній підтримці наземних підрозділів ООН згідно з розпорядженнями штабу Операції Місії ООН у Кот-д’Івуарі. Окрім цього виконуються завдання щодо супроводження військ, вантажів та колон Операції Місії ООН у Кот-д’Івуарі.

Відповідно до розпорядження Командування Операції ООН у цій країні генерал-майора Берена Гнакуде 4 квітня 2011 року два вертольоти Мі-24П зі складу авіаційної групи 56-го окремого вертолітного загону із застосуванням стрілецько-гарматного озброєння уразили дві визначені військові цілі – військову техніку в укритті та склад боєприпасів. Застосування українських вертольотів носило показовий характер з метою продемонструвати зброю для захисту мирного населення та рішучість намірів ООН щодо підтримання миру у Кот-д’Івуарі.

Роль ООН у миротворчій діяльності без перебільшення можна вва­жати винятковою, оскільки Організація є першовідкривачем і залиша­ється законодавицею цього важливого напряму діяльності світового співтовариства. ООН не має монополії на миротворчість, але завдяки легітимності Організації, особливому статусі Статуту ООН у сучасному міжнародному праві, провідній ролі ООН у сформованій міжнародній системі, її миротворча діяльність набула пріоритетного значення. Опе­рації з підтримання миру, в тому числі в їх сучасному багатофункціональ­ному вигляді, залишаються найгучнішим та найефективнішим інстру­ментом розв’язання широкого спектра завдань у сфері забезпечення міжнародної стабільності й безпеки.

З початку своєї незалежності Україна активно виконує рішення Ра­ди безпеки ООН про надання збройних контингентів, сил матеріально-технічної допомоги і відповідних засобів обслуговування, необхідних для підтримання й забезпечення міжнародної стабільності та безпеки. Згідно з постановами Верховної Ради України та Законом України “Про Збройні Сили України” військовослужбовці Збройних Сил України постійно беруть участь у міжнародних миротворчих операціях (ММО), що проводяться за мандатом ООН. За участю в міжнародних миротворчих діях Україна впевнено набуває іміджу стабільної європейської держави. Участь військових контингентів Збройних Сил України та персоналу наших військ в міжнародних акціях створює сприят­ливі умови для формування позитивного іміджу нашої держави у світо­вому суспільстві, саме тому Україна з року в рік розширює свою участь в ММО, що проводяться під егідою ООН, міжнародних і міжрегіональних організацій безпеки. Починаючи з 1992 року в миротворчих операціях взяло участь майже 343 тисячі військовослужбовців Збройних Сил України та більше 2 тисяч працівників міліції і Внутрішніх військ. Українці виконували і виконують завдання ООН і в колишній Югославії (Боснія і Герцеговина, Хорватія, Східна Славонія, Республіка Сербська Країна, Косово, Республіка Сербська), і на Близькому та Середньому Сході (Південний Ліван, Кувейт, Ірак), і на Африканському континенті (Ефіопія, Ангола, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Судан, Конго). На жаль, не всі повернулися додому живими: за 18 років миротворчої діяльності заги­нуло 49 українців, більше 100 отримали поранення.

Серед нових форм співробітництва України з ООН на миротворчо­му напрямі варто відзначити поширення дій українського авіаційного підрозділу в місії ООН на територію Сьєрра-Леоне, направлення українського миротворчого персоналу до складу групи охорони Місії ООН з допомоги Іраку.

Україна приділяє належну увагу такій формі співробітництва з Секретаріатом ООН, як організація підготовки в Україні міжнародного миротворчого персоналу на основі стандартизованих навчальних модулів, розроблених ООН та за сприяння інструкторів Організації. За результа­тами успішного проведення міжнародного курсу для військових спосте­рігачів ООН на базі Яворівського навчального центру експерти Органі­зації сертифікували Курс підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів при національному університеті оборони України у відповідності стандартам підготовки ООН.

Для більшості українських військовослужбовців миротворчість вже стала невід’ємною часткою їхнього життя. Багато з них по кілька разів побували в “гарячих точках” земної кулі. Наших “новобранців” високо оцінили ветерани світового миротворчого руху. Та й ми самі мусимо визнати: солдати українських миротворчих підрозділів ООН, можливо, найкраще з того, що Україна змо­гла показати світові останнім часом.

Укрбат зумів викликати до себе повагу, й жодного разу, в найсклад­ніших обставинах, не зганьбив честі державного прапора України, яка його відправляла на Балкани, в Африку чи на Близький Схід. Наші миротворці робили свою справу передусім чесно. Скажімо, вважалося, що в Південному Лівані є близько 200 мінних полів (із запасом 76,5 тисяч мін). А україн­ські сапери виявили там понад 1150 мінних полів (близько 405 тисяч мін!) і знешкодили їх. А ще вони робили свою справу делікатно, хоч це слово й мало підходить для війни. Там же, у Лівані, наші військові ліка­рі, допомагаючи цивільному населенню, навчились прослуховувати па­цієнток і встановлювати діагноз крізь одяг – з поваги до Аллаха, кот­рий не дозволяє лікареві бачити тіло правовірної мусульманки. Таких яскравих, невигаданих сюжетів немало.

Миротворчість завжди була одним з найважливіших напрямів дія­льності Організації Об’єднаних Націй у сфері підтримання міжнародно­го миру і безпеки. З 1948 року здійснено понад 60 миротворчих місій ООН, результатом яких стали досягнення 172 мирних угод, що поклали кінець регіональним конфліктам, а також допомога населенню понад 45 країн у проведенні вільних та чесних виборів.

1988 року Міжнародним миротворчим силам ООН присуджено Нобелівську премію миру.

Безумовно, за понад півстолітню історію миротворчості були не лише успіхи й перемоги. Існують окремі приклади і трагічних невдач, інколи недостатньої ефективності миротворчих операцій ООН. Однак важливо відзначити досвід останніх років, який підтверджує, що ця дія­льність є та залишатиметься “затребуваною”, і мільйони людей в усьому світі продовжують покладати на ООН надії на припинення кривавих конфліктів та повернення до мирного, нормального життя. І хоча зда­ється, що наша планета така велика, – насправді вона маленька. Адже неможливо сховатися в Європі від війни в Африці. А тонни зброї так само, як і тонни гуманітарної допомоги за лічені години можуть опини­тися в будь-якому кінці світу.

Сучасний світ швидко змінюється. Він стає багатополярним, більш складним і динамічним. З новими можливостями і викликами для розвитку кожної країни, кожної спільноти. Глобальна інфляція здатна найближчим часом зірвати процес економічної стабілізації та підірвати соціальну рівновагу у багатьох країнах. Продовольча криза, включно із загрозою голоду в окремих густонаселених регіонах світу, та загострення проблем нестачі води перетворюються на один із основних викликів людству на найближчу перспективу. У глобальному просторі з’являються все більше конфліктних зон, напруженість у міжнародних відносинах відчутно зростає.

Забезпечення на Землі міцного міжнародного ми­ру, стабільних дружніх взаємовідносин між державами є найважливішим завданням, яке стоїть перед всіма народами і націями, а мир і стабільність на глобальному і регіональному рівнях є невід’ємною умовою рівноправного співіснування і гармонійного розвитку всіх держав – членів світового співтовариства.