Військовий обов'язок, який іноді позначається поняттям «військова повинність», є законодавчо встановлений обов'язок населення (зазвичай громадян чоловічої статі) нести військову службу у збройних силах своєї країни. Виконання такого обов’язку розпочинається з призову військовозобов’язаного на військову службу. В законодавстві різних країн передбачаються також і підстави для можливого уникнення призову або його відстрочки, до яких належать хвороба чи певні фізичні недоліки, відповідні сімейні обставини, робота за дефіцитною спеціальністю, навчання в певних навчальних закладах тощо. Як правило, призову не підлягають особи, які були засуджені до позбавлення волі.
В багатьох сучасних країнах для певних осіб, які вбачають неможливою службу у війську, виходячи з релігійних, моральних чи інших міркувань, військова служба може бути замінена так званою альтернативною службою. У деяких державах практикується офіційна можливість відкупитися від призову, сплативши державі певну грошову суму.
З 80-х років ХХ століття у демократичних країнах розпочався процес переходу до комплектування армії та флоту на добровільній основі. Так, першими державами, які перейшли на такий спосіб комплектування, були Велика Британія, Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія.
Однак навіть у тих країнах, де військова повинність не передбачається і збройні сили комплектуються на добровільних засадах, законодавством, як правило, передбачається можливість примусової мобілізації на випадок війни.
Порядок виконання військової повинності в нашій країні регулюється спеціальним Законом України, який спочатку називався «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», а згодом з його назви вилучено слово «загальний». У подальшому вищезгаданий Закон багато разів змінювався; ці зміни мали різну спрямованість, але здебільшого спостерігалася тенденція до скорочення терміну служби та збільшення можливостей для її уникнення за допомогою різноманітних підстав для звільнення від призову або відстрочки від нього. Крім того було введено альтернативну службу для тих, хто не згоден служити у війську з релігійних мотивів (мотиви нерелігійного характеру в Україні не дають підстав для альтернативної служби).
Питання скасування військової повинності і переходу на контрактний принцип комплектування Збройних Сил України нині не стоїть на порядку денному. Для цього необхідно передусім належне фінансування Збройних Сил України, яке в умовах світової фінансової та економічної кризи, що досі не минула, уявляється дуже проблематичним.
Конституційні положення, які визначають загальні засади виконання військового обов’язку та проходження військової служби, конкретизуються в Україні низкою чисельних нормативно-правих актів. Основними серед них є Закон України від 25 березня 1992 року N 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу»[1], а також такі підзаконні акти як: Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України[2].
[1] Закон України від 25 березня 1992 року N 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» / Відомості Верховної Ради України вiд 07.07.1992 - 1992 р., № 27, стаття 385.
[2] Указ Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» / Офіційний вісник України вiд 22.12.2008 – 2008 р., № 95, стор. 9, стаття 3129, код акту 45142/2008.
Немає коментарів:
Дописати коментар