Поняття та юридична природа Конституції.

 Політико-правовий термін «конституція» походить від латинського поняття constitutio — установлення, устрій, порядок. В сучасній правовій науці він інтерпретується двояко.

Перше значення відбиває його матеріальний зміст, який тлумачиться як сукупність реальних правовідносин між народом (громадянським суспільством), державою та особою (індивідом) стосовно вищої влади у суспільстві (суверенітету). Іноді для позначення конституції у матеріальному значенні вживається інший термін «конституційний (суспільний) лад»[1] (образно це можна порівняти з тим, як за аналогією в медицині конституцією називається тілобудова або статура).

Друге значення, хоча й вживається у суто формальному значенні, є основним в правознавстві. Це основний державний документ або нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу і закладає основу правової системи суспільства та визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.

Те як співвідносяться матеріальний та формальний зміст цього поняття визначається за допомогою таких понять, як неписана конституція та конституція писана.

Писані конституції - це конституції не тільки у формальному смислі. Застосування цього терміна означає, що в певній країні конституція у матеріальному значенні (конституційний лад) юридично оформлена спеціальним нормативно-правовим актом. Це може бути або єдиний нормативний акт (існують у переважній більшості країн), або сукупність декількох конституційних або органічних законів (як, наприклад, конституція Швеції, конституція Іспанії).

Неписані конституції складаються з норм, що також регулюють «матеріальну» конституцію. Вони містяться у великій кількості актів, а також у конституційних звичаях (як приміром у Великобританії).

Конституція України – це писана конституція, норми якої містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили, який був прийнятий Верховною Радою України 28 червня 1996 року.

[1] Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя. — Х.: Факт, 1999. — С. 8—11; Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм. – К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 50.