Військова присяга.

Військова присяга – урочиста обіцянка (клятва), яку дає кожний громадянин при вступі до лав ЗС. Прийняття Військової присяги є важливим правовим і морально-політичним актом, який здавна характерний для військової служби в більшості держав світу. Ще запорізькі козаки після виборів кошового отамана присягали йому бути слухняними і виявляти всіляку повагу.

За часів царизму в Росії кожний солдат приймав присягу, клявся служити «вірі, царю та Вітчизні», «не щадя живота своего» при виконанні покладених на нього обов’язків. Солдати та матроси англійської армії присягають на вірність королю (королеві), американської – Президентові. В деяких країнах вони присягають на вірність Вітчизні. Приймали присягу на вірність своєму народові, Радянській Вітчизні та Радянському Уряду і воїни Радянської Армії. В різних державах, в різні часи починалось прийняття Військової присяги. Були також різними її зміст і порядок прийняття, але суть та значення цього акту всюди були однакові: це була клятва воїнів на вірність своєму народові, своїй Вітчизні.

    

Зміст Військової присяги та ритуали її прийняття відображають історичні, національні традиції та звичаї народу і армії. Текст Військової присяги, як правило, затверджується вищими органами влади. Прийнята в установленому порядку присяга стає для військовослужбовця законом, який підлягає безперечному виконанню.

  

У перші роки становлення України і початку розбудови її ЗС посилюється увага до багатьох аспектів їх боєздатності та мобілізаційної готовності, але чи не в першу чергу всіх турбувала проблема зміцнення духовного потенціалу і психологічної готовності кадрового складу й строковослужбовців до захисту свого народу, його свободи, національних інтересів України, її незалежності і територіальної цілісності. Власне ці основні положення і склали текст Військової присяги на вірність народу України. Прийняття присяги було одним із відповідальніших здобутків моральної перемоги ідеї державності України, а також консолідації війська за нових політичних умов. А умови, які складалися на той час, коли розпочинався процес розпаду СРСР та утворення нових держав, були складні. Стара система ще функціонувала і чинила всілякий опір (виступ Державного комітету надзвичайних ситуацій, конфлікти в Прибалтійських республіках, в Грузії, Молдові та ін.).

Перед керівництвом молодої держави стояли непрості завдання. Поряд з першими кроками щодо проголошення, (а потім і зміцнення) державного устрою Україні потрібно було створити власні ЗС, які були б віддані народу України, захищали її суверенітет та незалежність. В цих умовах Верховна Рада України приймає ряд законів, що стосуються ЗС. Основні з них: Закон України «Про оборону України», Закон України «Про Збройні Сили України» (обидва закони від 6.12.1991 р.).

Втілюючи в життя концепцію будівництва ЗСУ Президентом України (на той час Л.М. Кравчуком) приймається рішення щодо підпорядкування всіх Збройних Сил тогочасного СРСР, які знаходилися в межах України, керівництву України і його Головнокомандуючому – Президентові України, а також рішення щодо прийняття Військової присяги військовослужбовцями на вірність народу України, починаючи з 3 січня 1992 р.

Прийняття Військової присяги військовослужбовцями тієї чи іншої частини здійснювалося після підпорядкування її керівництву України, що дозволяло не тільки не порушувати єдності підрозділів, частин, а й зберігати соціально-психологічну стійкість у військових колективах, забезпечити управління ними. Аналогічно, і кожний військовослужбовець міг присягнути на вірність народу України тільки після виключення його зі складу ЗС СРСР і зарахування до ЗСУ. Це було юридичною основою, правовою базою для переходу в структури нашої армії і звільняло військовослужбовців від раніше прийнятої Військової присяги.

Прийняття Військової присяги було справою добровільною. Міністр оборони України (на той час генерал-полковник К. Морозов) підкреслював, що своє громадянство кожний військовослужбовець вибирає сам. Вирішуючи для себе це питання, кожний повинен визначитись: чи продовжувати йому службу в ЗСУ, чи виїхати для подальшого проходження служби в інші регіони, чи звільнитися в запас.

Імперські амбіції Москви давали про себе знати навіть і в період, коли вже йшла підготовка та прийняття Військової присяги. Так, в цей період з Москви від Головнокомандуючого ЗС СНД надсилається у війська, які дислокуються в Україні, телеграма з вимогою прийняти Військову присягу на вірність Російській Федерації. Мотив – нібито було прийнято рішення про створення єдиних ЗС СНД. Але ж ще не так давно (30.11.1991 р.) саме цей Головнокомандуючий, виступаючи на Військовій Раді Київського військового округу, закликав «… надати допомогу Україні у створенні власних Збройних Сил…». Коментарі, як кажуть в таких випадках, зайві.

Незважаючи на труднощі, війська почали приймати присягу, як і планувалося 3.01.1992 р. Першими приймали присягу управління військових округів, об’єднань, з’єднань. Серед військових частин одними з перших Військову присягу прийняли полки полковників В. МАТИРОСЯНА та О. ГОРБЕНКО.