Жінки в арміях світу.

Залучення жінок на військову службу передбачається законодавством багатьох держав світу. Для України в цілому та українського війська зокрема це питання досить нове. Проте є надія, що питання фемінізації армії набере потужності не тільки в кількісному, але й в якісному вираженні.

Присутність жінок у військових формуваннях не є феноменом сучасності. Перші відомості про жінок-войовниць пов’язані з амазонками, згадки про яких зустрічаються ще в працях, датованих V ст. до нашої ери. «Жіночі військові поселення» були поширені у досить великому географічному просторі — від Південної Америки до Лівії і від Персії до Нової Гвінеї. До речі, жили амазонки і на території Росії — у районах Ростовської області, П’ятигорська і передгір’ях Кавказу поблизу річки Терек.

У слов’янській історії образ жінки-воїна також має давню традицію. Так, вже у 626 р. візантійські літописці свідчать, що при облозі Константинополя знаходили між убитими русичами жінок у латах. А, приміром, Немирович-Данченко писав: «…первісні слов’янки зненацька лякали ворогів під час бою, коли несамовито, з мечами в руках вривалися в їхні ряди». Загальновідомим є й факт, що княгиня Ольга мала в Києві свою дружину й успішно здійснювала військові походи проти непокірних сусідів.

У європейських арміях представниці прекрасної статі вперше здобули статус штатних військових у період 1560—1650 рр. Відтоді при вступі на військову службу з жінками укладали контракт, де чітко описувалися їхні функціональні обов’язки відповідно до військового фаху і визначався розмір грошового забезпечення. Батьківщиною фемінізованої армії є Англія. Саме тут у 1653 р. з’явилися перші жіночі військові шпиталі, що комплектувалися дружинами солдат. А вже у 1917—1919 рр. у складі англійських збройних сил були сформовані Жіночі королівські військово-повітряні сили, Королівський допоміжний корпус ВМФ і Жіночий легіон секції автотранспорту загальною чисельністю 100 тис. чоловік. Однак уперше жінки стали у стрій нарівні з чоловіками в Канаді у 1895 р., їх, як повноправних військових, почали приймати на військову службу в бойові частини. У Росії перший документ, що стосується служби слабкої статі в армійських підрозділах, був зафіксований в епоху Петра І. У «Статуті військовому» 1716 р. було закріплено право жінок на службу в армії, але, знову-таки, у військових шпиталях. До середини XIX ст. російські жінки активної участі в бойових діях не брали і зброї не носили. Виняток складали тільки показні формування, створення яких було винятково забаганкою російських імператриць. Так, у 1787 р. на честь візиту Катерини II до Таврії у Балаклаво-грецькому батальйоні зі ста «шляхетних дружин і дочок панів офіцерів» за розпорядженням князя Григорія Потьомкіна була сформована «амазонська рота». Але цей підрозділ мав скоріше екзотичний, ніж військовий характер.

У зв’язку з тим, що в бойових частинах жінкам служити не дозволялося, багато хто із них, з патріотичних міркувань, «проривався» до армії під чоловічими іменами та прізвищами. Так, наприкінці XVIII ст. під ім’ям убитого брата Олександра ротою уланів командувала Саша Тихомирова, яка прослужила в кавалерії 15 років. Перша російська жінка-офіцер, дочка гусарського ротмістра Надія Дурова, у 1807 р. стала юнкером Кінно-Польського уланського полку під прізвищем Соколов. Антоніна Пальшина — кавалер двох Георгіївських хрестів — воювала в роки Першої світової у 9-й сотні кавалерійського полку Кубанської дивізії і 7-му піхотному Севастопольському під ім’ям Антон, а Ольга Шидловська — як гусар 4-го Маріупольського полку Олег Шидловський.

У радянські часи питання про необхідність проходження військової служби жінками також активно обговорювалося. Микола Подвойський і Олександра Колонтай вважали військову діяльність жінки засобом забезпечення її фактичної соціальної рівності. «Із призовом жінок у військо остаточно закріплюється уявлення про неї як про рівноправного і повноцінного члена суспільства», — підкреслювала Колонтай. Багато жінок брали активну участь у бойових діях на фронтах Громадянської війни. Наприклад, Розалія Землячка була начальником політвідділу 8-ї і 13-ї армій, а Лариса Рейснер, яка стала прототипом комісара для «Оптимістичної трагедії», — комісаром Головного морського штабу. Різке збільшення кількості жінок у військових формуваннях спостерігається під час Другої світової війни: в англійській армії нараховувалося до 225 тис. жінок, в американській — 450–500 тис., у німецькій — близько 500 тис., понад 800 тис. — у Радянській Армії, із них 80 тис. офіцерів. Безпрецедентною подією у світовій історії є бойова діяльність у роки Великої Вітчизняної війни відразу трьох жіночих авіаційних частин: 586-го винищувального полку (командир — підполковник Тетяна Казарінова), 587-го полку пікіруючих бомбардувальників (до 1943 р. полком командувала майор Марина Раскова) і 588-го нічного бомбардувального (командир — майор Євдокія Бершанська). 28 льотчиць і штурманів цих полків були визнані гідними вищої нагороди Батьківщини — звання Героя Радянського Союзу. Усього за роки війни це звання отримали 86 жінок, 150 тис. були нагороджені бойовими орденами і медалями, понад 200 стали кавалерами орденів Слави.

Чи були у світі подібні аналоги? Слід визнати, що зовсім небагато. У гітлерівській Німеччині була тільки одна жінка, яка отримала дві вищі нагороди Третього рейху — Залізний хрест — особисто з рук Гітлера. Її звали Ханна Райч. У 40-і роки вона під керівництвом відомого конструктора фон Брауна в якості пілота проводила випробування ФАУ-снарядів. Інструктував її особисто Гітлер. Крім Залізного хреста 1-го ступеня, Райч мала звання капітана люфтваффе. Саме вона, після зради Германа Герінга, 26 квітня 1945 р. з боєм прорвалася до вже оточеного радянськими військами Берліна і доставила туди нового головнокомандувача військово-повітряними силами вермахту генерал-фельдмаршала фон Грайма. Проте суспільство все-таки прагнуло уберегти жінку від небезпек і труднощів військової служби, сприймаючи її як матір, призначення якої народжувати і виховувати дітей. Однак бурхливий розвиток феміністського руху на рубежі XX ст. став однією з причин активізації професійної участі жінок у військовій сфері. Сучасні збройні сили більшості країн світу важко уявити без представниць прекрасної статі. Колишній голова комітету начальників штабів США генерал Джон Вессі характеризував фемінізацію армії як унікальну тенденцію: «Для наших збройних сил, — підкреслював він, — це важливіша за своєю значимістю подія, ніж винахід ядерної зброї».

Фемінізація американської армії посилилася після прийняття конгресом у березні 1972 р. поправки до конституції «Про рівні права», відповідно до якої заборонялася будь-яка дискримінація за ознакою статі в усіх галузях професійної діяльності громадян США. Щоправда, рішення, що дозволяло жінкам вступати до військових академій, було прийняте лише у 1976 р. Однак після першого випуску Вест-Пойнту в 1980 р. вже близько 3 тис. жінок-офіцерів закінчили це елітне військове училище. Як результат, сьогодні армія США має десять жінок-генералів, а генерал-лейтенант Керол Маттер стала начальником штабу Корпусу морської піхоти.

У 1986 р. в стратегічних ядерних силах США відбувся небачений прорив: жінки були допущені до святая святих національної оборони — складу бойових розрахунків пуску міжконтинентальних ракет. Численні перевірки в екстремальних ситуаціях показали, що представниці прекрасної статі справляються зі своїми обов’язками не гірше, а в деяких випадках навіть краще за чоловіків.

У квітні 1993 р. міністерство оборони США прийняло рішення про допуск жінок до участі в бойових вильотах авіації і служби на бойових кораблях. «Ми вже не можемо відправлятися на війну без жінок», — був змушений констатувати Коллін Пауелл у 1991 р. перед початком операції «Буря в пустелі».

Нині залучення жінок до армійської служби в США регулюється розд. 10 «Зводу законів Сполучених Штатів», а також директивами міноборони. Розроблений та постійно оновлюється перелік військово-облікових спеціальностей, на які дозволяється призначати жінок. Зазвичай військовослужбовці-жінки зайняті в таких традиційних галузях, як адміністративна служба, медичне обслуговування, зв’язок, тилове забезпечення, розвідка і діловодство.

Але не все так просто. Суміщення обов’язків матері і військовослужбовця змушує багатьох жінок у погонах відмовлятися від сім’ї. Якщо серед офіцерського складу збройних сил США одружені чоловіки складають 80%, то заміжні жінки — лише 53%. Серед рядового і сержантського складу відповідно 65% і 42%.

1 січня 2002 р. у Франції був завершений перехід до комплектування збройних сил на професійній основі. І знову постало питання залучення жінок до військової служби. Адже повністю задовольнити потреби армії в особовому складі тільки за рахунок чоловіків-контрактників виявилося неможливим. Отже, уряд спеціальним декретом скасував обмеження щодо проходження служби жінками, за винятком призначення на посади, не сумісні з виконанням обов’язків військової служби жінкою. Встановлений навіть їх перелік, за яким вони умовно поділені на дві групи: посади, що передбачають участь у бойових діях в умовах безпосереднього зіткнення із супротивником, та посади, що передбачають спільне проживання. Незважаючи на скасування переважної більшості обмежень, 56% французьких жінок віддають перевагу службі на адміністративно-господарських посадах: начальника кабінету (секретаря), начальника вузла зв’язку, офіцера технічної служби, системного аналітика інформаційної мережі, скарбника, офіцера-інструктора. Переважна більшість жінок-військовослужбовців суміщують військову кар’єру з сімейним життям — 75% з них обрали військових й у більшості випадків проходять службу разом з ними. Результати соціологічних досліджень свідчать, що 80% француженок, які служать у війську, не мають жодних проблем в особистому житті. Це пояснюється тим, що у збройних силах Франції 72% жінок мають нормований робочий день. Водночас міністерство оборони постійно удосконалює соціальну допомогу сім’ям військових. При цьому воно змушене вживати заходів щодо уникнення будь-яких проявів дискримінації за статевою ознакою, адже надання додаткових пільг жінкам сприймається суспільством як приниження.

Фемінізація іноземних армій продовжується. У країнах, де жінкам традиційно забороняли служити у війську, нині обмеження скасовані. Наприклад, у 1997 р. це зроблено в Італії. Більше того, у січні 2000 р. військове відомство країни оголосило, що відразу три військові академії — ВПС, ВМС і Сухопутних військ — прийматимуть жінок. Представниці прекрасної статі можуть скласти до третини слухачів. Для них зняті всі обмеження у військовій кар’єрі: по закінченні академії у випускниць з’явиться можливість дослужитися до командира військового корабля чи повітряної ескадрилі, а при бажанні — і до начальника Генерального штабу.

Відповідно до закону, жінки можуть проходити службу на контрактній основі в усіх видах збройних сил в якості офіцерів, унтер-офіцерів, сержантів та рядових. Водночас юридично закріплені обмеження на заміщення деяких посад, перелік яких щорічно визначається наказом міністра оборони. Крім того, під час прийому жінок на військову службу повинні дотримуватися фіксовані квоти. Так, при здійсненні перших наборів жінок у військові училища їхня максимальна квота складала 20% від загальної кількості прийнятих курсантів, а під час призову на посади рядового складу — 30%.

Італійські жінки-військовослужбовці мають рівні з чоловіками права (просування по службі, грошове забезпечення, гарантії соціальної захищеності), але при цьому такі самі права, що й цивільні жінки (на декретну відпустку). Слід визнати, що точки зору психологів з приводу залучення жінок до військової служби часто прямо протилежні. Одні стверджують, що в армії жінкам не місце, аргументуючи це тим, що вони дезорганізують вивірений уклад армійської служби, погіршують дисципліну, провокують сексуальну активність чоловіків. Інші ж, навпаки, переконані, що жінки не гірше, а за деякими параметрами краще чоловіків виконують свої обов’язки і навіть сприяють зміцненню дисципліни й етичних норм міжстатевого спілкування.

Думки з приводу перебування жінок безпосередньо в районі бойових дій також неоднозначні. Так, ще Платон відзначав, що присутність на полі бою жінок є засобом психологічної підтримки воїнів. Він був переконаний, що на очах у коханої боєць не здатний відступити, проявити малодушність і тим більше дезертирувати. А от відомий російський психолог Олена Сенявська вважає протиприродним саме поняття «жінка-солдат». «Жінки дають життя, — пише вона, — тим ненормальнішим здається словосполучення «жінка, яка несе смерть».

Прихильників такої позиції чимало і в дальньому зарубіжжі. Наприклад, в ізраїльській армії з початком бойових дій військове командування виводить жінок з цих районів, вважаючи, що захоплення їх у полон може деморалізувати війська. А якщо перед частиною поставлено бойове завдання, ізраїльські жінки-військовослужбовці тимчасово виводяться з її складу.