Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.
Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.
Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.
Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси.
Як будь-яка глобальна подія, Злука дає певні історичні, політичні уроки, які надзвичайно актуальні і в наші часи.
Урок перший
Акт злуки наочно показав безсилість спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному, змусити їх служити чужим для них, імперіалістичним цілям. Більше того, саме війна надала їм історичний шанс для возз’єднання, тому що знищила обидві імперії. Цим шансом українці негайно скористалися, проголосивши свої народні республіки.
У своїх мемуарах “Відродження нації” Володимир Винниченко пише про це так: “Не маючи великої певності удержати своїми силами владу в Галичині, а крім того піддаючись натискові широких народних мас, що прагнули повного об’єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об’єднання двох Республік в одну українську державу”. Саме так: “піддаючись натискові широких народних мас”. Національні, а не корпоративні інтереси діячі Української Національної Ради ставили на перший план. Моральність політичного чину багато важила для них.
Урок другий
Акт злуки відбувався у неймовірно складній для українського народу міжнародній ситуації. Закінчилася світова війна, в Європі панувала сторона, яка здобула в цій війні перемогу – Антанта. У континентальній Європі Антанту представляла в першу чергу Франція. Діючи згідно зі своїми національними інтересами, Франція підтримувала Польщу (зокрема в її війні з Західноукраїнською Народною Республікою) і білогвардійську Росію (зокрема у війні генерала А. Денікіна проти Армії УНР). Обидві народні республіки, які постали в Україні, були ворожими для Антанти. Антанта підтримувала “своїх”, а “своїми” були ті, хто претендував на українські землі.
Треба віддати належне Директорії УНР, яка не побоялася зіпсувати налагоджені з величезними труднощами відносини з союзниками, ідучи на об’єднання з ЗУНР. Українські політичні діячі не оглядалися на несприятливу міжнародну ситуацію, коли приймали Акт злуки. Вони діяли згідно з національними інтересами.
Урок третій
Акт злуки залишився декларацією, але в цій декларації була ясно виражена воля багатомільйонного народу. Тому у політичних комбінаціях наступного часу цей вагомий чинник завжди брався до уваги діючими особами міжнародної політики.
Вклад українського народу у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками змусив Об’єднані Нації рахуватися з його інтересами. Радянська Україна дістала моральне право на возз’єднання своїх земель. Новий західний кордон Радянського Союзу на ділянці з Україною і Білорусією став невід’ємною частиною післявоєнного устрою в Європі, підтвердженою Гельсінськими угодами 1975 року.
Отже, Україна змогла об’єднати свої етнічні землі, коли пройшла через вогонь двох світових воєн. Ціною такого об’єднання стали мільйони втрачених у війнах життів.
Урок четвертий
Перетворення курсу на перебудову в неконтрольований владою революційний процес значною мірою стимулювалося політикою гласності. Гласність дала народу можливість зрозуміти справжню картину свого недавнього минулого.
У січні 1989 року 70-річчя Акта злуки пройшло в Україні непоміченим. Своєї історії народ тоді ще не знав. Однак буквально через рік, 21 січня 1990 року сотні тисяч громадян вийшли на автомобільну трасу Київ-Львів і в точно визначений час взялися за руки. Люди фізично відчули себе єдиною нацією. У цей знаменний день мільйони громадян України вперше дізналися про ретельно замовчуваний факт возз’єднання українських земель, який мав місце за 20 років до укладення пакту Ріббентропа – Молотова.
Урок п’ятий
Цей урок ми проходимо зараз. Ми вчимося толерантності, взаємоповазі, умінню укладати угоди, які не порушуватимуться, умінню чути свого опонента і рахуватися з його інтересами. А головне – ми вчимося ставити на перше місце у політичній боротьбі національні інтереси.
“Головним принципом нашої зовнішньої політики має стати відстоювання національної гідності. А ключовою відповіддю на нові виклики світової економічної кризи - злагода та згуртованість українського народу” – наголосив Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, Президент України Віктор Янукович у новорічному зверненні до українського народу.
Слідування цим принципам передбачає кропітку працю всього суспільства, всіх інститутів держави, в тому числі і Збройних Сил. Під час робочої поїздки у Севастопольський гарнізон у грудні минулого року Міністр оборони України Павло Лебедєв зазначив, що в процесі розвитку і реформування Збройних Сил велика увага приділятиметься морально-ідеологічному вихованню військовослужбовців. В якості першочергового завдання керівник військового відомства визначив відновлення патріотизму та виховання національної свідомості.
Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки - це не тільки зовнішня суспільна потреба, а й наш моральний обов’язок берегти світлу пам'ять незліченних жертв, принесених українським народом на олтар незалежності, соборності, державності.