Через декілька днів після проголошення злуки Директорія змушена була покинути Київ під ударами Червоної Армії. На плечі ЗО УНР ліг весь тягар війни з Польщею.
Наприкінці червня – початку липня 1919 р. обидва уряди – УНР і ЗУНР і обидві армії - Наддніпрянська та Українська Галицька Армія (УГА) опинились у вкрай критичному становищі. На пропозицію Директорії про об’єднання спільних зусиль для боротьби з більшовизмом у липні 1919 року УГА перейшла через річку Збруч і на початку серпня 1919 року почався спільний з Армією УНР похід одночасно на Київ та Одесу.
Спочатку спільний наступ почався досить вдало й до кінця серпня українські війська вже контролювали значну частину Правобережжя. Але, невдовзі гостро виявились ті протиріччя і непорозуміння, які існували між двома українськими урядами. Це стало однією з причин того, що вступивши до Києва 30 серпня 1919 року, галицькі частини вже наступного дня залишили столицю.
Новий контрнаступ української армії, що почався наприкінці вересня, теж зазнав невдачі: несподівано вдарили холоди, спалахнула епідемія тифу.
Наприкінці листопада Армія УНР опинилась в районі Чорториї над Случем на Волині, оточена більшовиками, денікінцями та поляками. Продовжувати боротьбу у формі регулярного війська було вже неможливо. У таких умовах було вирішено перейти до партизанської форми боротьби в тилу більшовиків і денікінців.
Незважаючи на невдачу, Акт 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт об'єднання українських земель у єдиній соборній державі. Вперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.
Ніби звертаючись до нас, один з творців Акту Злуки, державний секретар ЗУНР Лонгин Цегельський зазначив: "Це така дата, що її виучувати будуть напам'ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі". Його слова справді стали пророчими.
І хоча благородній ідеї єднання не судилося втілитися на початку ХХ століття, події 1918-1919 років відіграли визначну історичну роль в майбутньому українському державотворенні. Вони стали виявом генетичного потягу українства до територіального та духовного єднання, спадкоємності історичної державотворчої традиції, сформували підгрунтя для відродження сучасної незалежної, соборної України.
На цьому підгрунті розвивалися події 22 січня 1990 року, коли історичну естафету поборників незалежності України гідно підтримали наші сучасники, поєднавши живим ланцюгом злуки Київ і Львів, Схід і Захід України.