Серед важливих концептуальних документів в сфері національної безпеки і оборони можна виділити, насамперед, Конституцію України, Закони України “Про основи національної безпеки” від 19 червня 2003 р., “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” від 1 липня 2010 р., а також нові редакції Воєнної доктрини та Стратегії національної безпеки, які введені в дію Указами Президента України В.Ф.Януковича 8 червня 2012 р. Наприкінці 2012 р., а саме 29 грудня був оприлюднений Указ Президента України № 771/2012 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 р. “Про Стратегічний оборонний бюлетень України”.
В ньому дається оцінка стану і готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, до виконання завдань оборони держави, визначаються дальші шляхи реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони України, завдання сил безпеки і оборони, заходи щодо реорганізації Воєнної організації держави в сектор безпеки і оборони України, перспективна модель складових цього сектору та довгострокові перспективи їх розвитку.
Зокрема наводяться такі визначення основних понять:
виклик національній безпеці – ситуація, яка створює загрозу національним інтересам держави та зумовлює потребу в адекватних діях щодо зниження рівня такої загрози;
відбиття (відсіч) збройної агресії – сукупність заходів щодо здійснення мобілізації, введення воєнного стану, застосування Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, з метою захисту України від збройної агресії;
загрози національній безпеці – наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;
обороноздатність держави – здатність держави до захисту в разі збройної агресії або воєнного чи збройного конфлікту;
перспективна модель Збройних Сил України – інтегрована сукупність кількісних і якісних показників (параметрів), які в цілому відображають оперативні можливості, готовність і здатність Збройних Сил України до виконання завдань за призначенням;
сили безпеки і оборони – Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, державні правоохоронні органи, сили цивільного захисту, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, на які законами покладено функції із забезпечення національної безпеки і оборони держави;
Варто підкреслити, що фахівці часто розрізняють:
об’єктивну загрозу (виникає чи існує незалежно від цілеспрямованої людської діяльності – наприклад, природна катастрофа);
суб’єктивну загрозу, яка виникає внаслідок цілеспрямованої діяльності людей;
уявну загрозу, яка є результатом неправильної оцінки інформації, внаслідок чого загроза інтерпретується як даність при її реальній відсутності;
потенційну загрозу, яка може бути реалізована за тих чи інших обставин;
реальну загрозу, яка вже здійснюється або може бути здійснена (реалізована у будь-який момент часу).
На сьогоднішній день головні загрози національній безпеці мають внутрішній характер. Зокрема, як зазначено у новій редакції Стратегії, це: недостатня ефективність державної влади; загрози економічній безпеці; загрози енергетичній безпеці; недостатній рівень науково-технологічного розвитку; соціально-демографічна криза; наявність небезпечних екологічних і техногенних викликів і загроз тощо.
Проте не втрачають свого значення і зовнішні загрози. Чинники, що загрожують глобальній міжнародній стабільності та негативно позначаються на безпековому середовищі України:
- загострення конкуренції між світовими центрами впливу, застосування сили або погрози силою у міжнародних відносинах всупереч загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, спроби держав розв'язувати проблеми за рахунок інших держав;
- криза існуючої та невизначеність засад нової системи міжнародної безпеки, розмивання системи міжнародних угод у галузі стратегічної стабільності, послаблення ролі міжнародних безпекових інститутів, що у комплексі з недосконалою системою міжнародного права уможливлює безкарне застосування сили на міжнародній арені для реалізації власних інтересів;
- виникнення самопроголошених квазідержавних утворень на територіях суверенних держав, поява небезпечних прецедентів визнання іншими державами деяких із цих утворень, що стало стимулом для процесів регіонального сепаратизму;
- посилення конкуренції за доступ до природних ресурсів, встановлення контролю за маршрутами їх постачання на ринки споживання в умовах зростаючого дефіциту сировинних ресурсів;
- інтенсифікація процесів мілітаризації окремих держав і регіонів, збільшення кількості держав, які на порушення вимог міжнародних режимів нерозповсюдження намагаються заволодіти зброєю масового ураження та засобами її доставки;
- поширення тероризму, піратства, наркоторгівлі, незаконної торгівлі зброєю і ядерними матеріалами, транснаціональної організованої злочинності, злочинів, пов’язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, поширення нелегальної міграції, торгівлі людьми, кіберзлочинності.
-
Погіршення регіонального безпекового середовища навколо України характеризується наступним:
- активізація процесів формування сфер впливу або зон геополітичної відповідальності, які супроводжуються зростанням конфліктності, поширенням практики провокування конфліктних ситуацій, у тому числі збройних, посиленням різновекторних зовнішніх впливів у регіоні, загрозами превентивного застосування збройних сил окремими державами за межами своїх кордонів;
- дальша ескалація конфліктів у Чорноморсько-Каспійському регіоні, внутрішня нестабільність у багатьох державах регіону, невизначеність перспектив і відсутність спільного бачення щодо розвитку регіональної інтеграції;
- посилення мілітаризації регіону, збільшення іноземної військової присутності та розміщення новітніх систем озброєнь інших держав на територіях держав регіону;
- незавершеність процесу договірно-правового оформлення державних кордонів, розмежування виключних (морських) економічних зон і континентального шельфу держав регіону, невирішеність у державах проблемних питань щодо забезпечення національно-культурних прав осіб, які належать до національних меншин, що уможливлює повернення до регіонального порядку денного питання про територіальні претензії.
Серед безпосередніх зовнішніх викликів національній безпеці України в новій редакції Стратегії визначаються такі:
- наявність неврегульованого конфлікту у придністровському регіоні Республіки Молдова, що безпосередньо межує з Україною;
- невирішеність питання щодо розмежування лінією державного кордону акваторії Чорного і Азовського морів та Керченської протоки, відсутність демаркації державного кордону України з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та Республікою Молдова, що стримує врегулювання правових засад забезпечення його режиму і облаштування, ускладнює ефективну протидію транснаціональним загрозам;
- наявність неврегульованих проблемних питань, пов’язаних із тимчасовим перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, недосконалість договірно-правової бази у цій сфері.
Стратегічними цілями політики у сферах національної безпеки і оборони України в середньостроковій перспективі є: створення сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов для забезпечення національних інтересів України; побудова ефективної системи забезпечення національної безпеки та комплексне реформування її складових; неухильне дотримання Україною політики позаблоковості.
Україна не висуває територіальних претензій до інших держав та не визнає жодних претензій до себе, рішуче захищає суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність своїх державних кордонів. Її державна політика у сферах національної безпеки і оборони України є відкритою, послідовною та передбачає:
забезпечення національних інтересів у сферах національної безпеки і оборони України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма заінтересованими членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур;
запобігання виникненню конфліктів поблизу кордонів України;
зміцнення обороноздатності держави, посилення відповідальності органів державної влади всіх рівнів за належну підготовку і гарантування безпеки держави;
застосування Збройних Сил України виключно для стримування та відбиття збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних кордонів, а також у рамках участі України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, зокрема щодо боротьби з міжнародним тероризмом, піратством, або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Довгостроковими пріоритетами державної політики у сферах національної безпеки і оборони України є:
розвиток можливостей держави щодо оперативного реагування на реальні і потенційні загрози, всебічне забезпечення сил оборони, оснащення їх сучасним озброєнням та військовою технікою, відновлення спроможності вітчизняного оборонно-промислового комплексу, зокрема шляхом упровадження новітніх технологій як на основі кооперації з державами-партнерами, так і впровадження власних замкнутих циклів створення військової техніки та озброєнь, продовження формування страхового фонду документації України, проведення ефективної бюджетної політики у сферах національної безпеки і оборони України;
забезпечення реалізації гарантій соціального захисту військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, працівників правоохоронних органів, інших прирівняних до них осіб та членів їх сімей;
удосконалення системи демократичного цивільного контролю над складовими сектору безпеки і оборони України.
Немає коментарів:
Дописати коментар