Перспективи розвитку Збройних Сил України

У концептуальних документах з національної безпеки критично зазначається, що спостерігається стала тенденція до зниження загального рівня бойової готовності військ (сил), їх можливостей гарантовано виконувати покладені на них завдання. Низьким є відсоток укомплектованості військових частин відповідно до штатів воєнного часу. Втрачаються практичні навички офіцерів щодо управління військовими з’єднаннями, частинами та підрозділами, на відновлення яких у майбутньому необхідно буде витратити набагато більше коштів і часу, ніж зараз.


Унаслідок незавершеності розпочатих реформ, неврахування суттєвих змін у формах і способах ведення збройної боротьби та недостатнього фінансування стан Збройних Сил України не повною мірою відповідає вимогам, що випливають із проведеного аналізу загроз і викликів національній безпеці у воєнній сфері, та потребує здійснення системних заходів для підвищення їх готовності до виконання завдань за призначенням.

Відсутній дієвий механізм вивільнення від надлишкового військового майна та звільнення Збройних Сил України від виконання невластивих функцій.

Військова кадрова політика в цілому забезпечує укомплектованість Збройних Сил України підготовленими кадрами.

Разом із цим проблемним питанням є неукомплектованість військ (сил) особами молодшого офіцерського складу та професійним рядовим і сержантським складом.

Досягнуту в попередні роки позитивну тенденцію до збільшення кількості військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, знівельовано через втрату привабливості військової служби: середній рівень грошового забезпечення військовослужбовця за контрактом (за 2010 рік – 1596 гривень, за 2011 рік – 2238 гривень) значно нижчий, ніж середня заробітна плата в державі (у 2010 році – 2239 гривень, у 2011 році – 2633 гривні), що серед іншого не мотивує громадян до проходження військової служби у Збройних Силах України.

Не розв’язується проблема із забезпеченням житлом військовослужбовців та членів їх сімей. Кількість військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку, на 1 січня 2011 року становила понад 45 тис. осіб, у тому числі понад 11 тис. звільнених у запас. Потреба в житлі має сталу тенденцію до збільшення у зв’язку з необхідністю забезпечення службовим житлом під час переходу Збройних Сил України на систему комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом.

За своїми можливостями вищі військові навчальні заклади перевищують реальні потреби Збройних Сил України. Водночас необхідним є вдосконалення змісту підготовки військових фахівців з урахуванням сучасних та перспективних тенденцій розвитку збройної боротьби. Серед викладачів вищих навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів недостатня кількість офіцерів, які мають значний досвід служби у військах, брали участь у бойових діях та міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Стан навчально-матеріальної та польової бази вищих військових навчальних закладів не відповідає сучасним вимогам і не дає можливості повною мірою забезпечити необхідний рівень практичної готовності випускників до виконання завдань за призначенням.

Останніми роками спостерігається тенденція до скорочення кількості бажаючих вступати до вищих військових навчальних закладів.

Існуюча система підготовки осіб рядового складу, сержантського складу військової служби за контрактом не забезпечує в повному обсязі підготовку необхідної кількості військовослужбовців цієї категорії для комплектування підрозділів Збройних Сил України.

На озброєнні Збройних Сил України налічується приблизно чотири тисячі одиниць важкого озброєння та військової техніки, третина якого потребує відновлення. Більшість наявного озброєння та військової техніки виробництва 1980-1990 рр. є морально та фізично застарілими.

Основними проблемами оснащення Збройних Сил України озброєнням та військовою технікою залишаються: низька ефективність заходів державної військово-технічної політики, значне відставання темпів оснащення військ (сил) новими (модернізованими) зразками від процесу їх морального і фізичного старіння; обмежені можливості вітчизняних підприємств промисловості щодо задоволення потреб Збройних Сил України у сучасному озброєнні, що стало наслідком значного скорочення його замовлень протягом останніх років.

Найбільш проблемним є стан авіаційної техніки, автомобільних базових шасі, озброєння Військово-Морських Сил, протиповітряної оборони, засобів зв’язку, радіоелектронної боротьби, розвідки. Більшість видів озброєння та військової техніки потребує відновлення з продовженням ресурсу для виконання завдань за призначенням.

Кількість озброєння, що потребує заміни, модернізації та проведення ремонту, неухильно збільшується, а його стан наближається до критичного.

Водночас у військах (силах) перебуває велика кількість надлишкового озброєння та військової техніки, що не використовується, але потребує залучення значних фінансових та матеріальних ресурсів на утримання.

У середньостроковій перспективі закінчується строк технічної придатності практично всіх боєприпасів до артилерійських систем і танків.

Разом із тим основні зразки авіаційної техніки використали свій технічний ресурс менше ніж наполовину, що відкриває можливості для їх модернізації і продовження ресурсу за технічним станом. Останнє відповідає світовій практиці, але потребує проведення комплексу організаційних і технічних заходів. Водночас в Україні збережено мережу підприємств, спроможних здійснювати відновлення і модернізацію основних зразків як авіаційної техніки, так і іншого озброєння та військової техніки.

Збройні Сили України і надалі перебуватимуть у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке залишатиметься органом військового управління та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, на який покладатимуться такі завдання: формування і реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони та військового будівництва, у галузі планування військової освіти і науки; здійснення військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами України; забезпечення формування військово-технічної політики у сфері оборони; формування військової кадрової політики.

Міністерство оборони України виконуватиме функції відповідно до завдань, визначених положенням про нього. Для цього у складі Міністерства оборони України діють відповідні структурні підрозділи, а також необхідні сили і засоби, які йому підпорядковуються.

Збройні Сили України матимуть таку структуру:
Генеральний штаб Збройних Сил України;
міжвидові органи військового управління, які призначені для управління військами (силами) незалежно від видової ознаки, дислокованими у межах, визначених новим військово-адміністративним поділом території України. Планується сформувати Сили спеціальних операцій як рід військ;
військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації.

На Генеральний штаб як головний військовий орган з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, у тому числі протиповітряною обороною, координації та контролю за виконанням іншими військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, Державною спеціальною службою транспорту і Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України завдань у сфері оборони покладатимуться такі основні завдання:
стратегічне планування застосування Збройних Сил України та інших військових формувань і правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту і Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, координація їх підготовки до виконання завдань у сфері оборони, організація стратегічного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, організація територіальної оборони України та оперативного обладнання території держави;
безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України;
організація і контроль за здійсненням заходів, спрямованих на підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту і Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України.

У разі створення Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Генеральний штаб виконуватиме функції її робочого органу.

Генеральний штаб виконуватиме завдання відповідно до положення про нього. Для виконання покладених на нього завдань Генеральний штаб матиме відповідні структурні підрозділи.

Збройні Сили України як складова сектору безпеки і оборони України в довгостроковій перспективі матимуть можливості адекватного реагування на виклики та загрози в загальній системі забезпечення національної безпеки і оборони.

За ступенем бойової готовності бойовий склад Збройних Сил України мирного часу поділятиметься на Сили постійної готовності та Сили резерву.

Досягнення цілей трансформації сектору безпеки і оборони України планується здійснювати двома етапами:
на першому етапі (до кінця 2017 року) – створення необхідних умов для трансформації та здійснення основних структурних і функціональних перетворень складових компонентів;
на другому етапі (до кінця 2023 року) – забезпечення розвитку за основними напрямами діяльності.

У дальшому передбачається завершення створення сектору безпеки і оборони України як цілісної системи та забезпечення його стабільного розвитку.
збалансування та оптимізації видатків державного бюджету на потреби оборони, які повинні забезпечити поступовий розвиток та нарощування можливостей сил оборони. Починаючи з 2018 року, витрати на утримання Збройних Сил України не повинні перевищувати 60 відсотків, а на оснащення озброєння, військової техніки військ (сил) та розвиток інфраструктури бути не меншими ніж 25 відсотків видатків державного бюджету Міністерству оборони України;

Етапи реформування і розвитку Збройних Сил України
Стратегія реформування та розвитку Збройних Сил України передбачає виконання зазначених вище завдань шляхом проведення взаємоузгоджених з усебічним забезпеченням необхідними ресурсами заходів такими етапами.

Перший етап – до кінця 2017 року:
здійснити основні заходи реформування, зменшити чисельність та в основному завершити формування перспективного складу Збройних Сил України;
забезпечити створення належних умов для переходу до комплектування Збройних Сил України виключно військовослужбовцями за контрактом;
вивільнити Збройні Сили України від надлишкового майна та звільнити від виконання невластивих їм функцій;
укомплектувати військові частини постійної готовності справним і частково модернізованим (новим) озброєнням і військовою технікою;
підвищити рівень державних соціальних гарантій військовослужбовцям та забезпечити соціальний захист осіб, які звільнятимуться з військової служби у зв’язку з реформуванням;
досягти рівня здатності військ (сил) до адекватного реагування на загрозу прикордонного збройного конфлікту при збереженні спроможності до нарощування оперативних можливостей в особливий період для відсічі збройній агресії;
за показниками підготовки, технічного оснащення та всебічного забезпечення поступово наблизити Збройні Сили України до показників армій провідних європейських держав.

Пріоритетними цілями етапу є:
приведення визначених бойових військових частин у готовність до виконання завдань за призначенням;
починаючи з 2014 року, поступове збільшення частки модернізованих і нових зразків озброєння і військової техніки;
удосконалення системи управління та всебічного забезпечення військ (сил);
збереження та посилення кадрового потенціалу, підвищення рівня державних соціальних гарантій.

На другому етапі (до кінця 2023 року) передбачається подальший розвиток Збройних Сил України, поступове нарощування їх спроможностей щодо виконання завдань запобігання, стримування та локалізації на ранній стадії виникнення воєнного конфлікту середньої інтенсивності.

Пріоритетними цілями на другому етапі є:
приведення боєздатності військових частин постійної готовності у відповідність з установленими вимогами;
дальше оснащення Збройних Сил України модернізованим і новим озброєнням та військовою технікою з урахуванням потреб і визначених пріоритетів;
створення системи інформаційної боротьби.

Основні зусилля на зазначеному етапі зосереджуються на розвитку Збройних Сил України і в першу чергу військових частин постійної готовності, зокрема, на:
поступовому оновленні озброєння та військової техніки у військах (силах) за рахунок модернізованих і нових зразків;
удосконаленні системи підготовки та підвищення рівня професійного вміння рядового і сержантського складу;
продовженні створення та інтеграції автоматизованих систем управління різного функціонального призначення в рамках формування на цій основі Єдиної автоматизованої системи управління сектору безпеки і оборони України;
удосконаленні систем усіх видів забезпечення, об’єктів інфраструктури тощо.

У дальшому розвиток Збройних Сил України буде спрямований на досягнення основних якісних показників їх нової моделі, оснащення сучасними зразками озброєння та військової техніки, підготовку, професіоналізацію Збройних Сил України, створення матеріально-технічних запасів.

У разі досягнення визначених стратегічних цілей Збройні Сили України у взаємодії з іншими силами безпеки і оборони повинні бути здатними виконувати завдання за призначенням у повному обсязі.

Для цього в дальшій перспективі передбачається здійснити такі заходи:
оснащення військ (сил) основними типами новітніх комплексів і систем озброєнь, військової та спеціальної техніки;
удосконалення системи підготовки військ (сил), досягнення показників бойової підготовки за стандартами передових держав світу;
створення основних складових компонентів Єдиної автоматизованої системи управління сектору безпеки і оборони України, початок її стабільного розвитку як цілісної системи;
нарощування спроможностей Сил спеціальних операцій;
підвищення показників грошового та соціального забезпечення персоналу;
упровадження сучасних систем і технологій усебічного забезпечення військ (сил).

Беручи до уваги динаміку міжнародного безпекового середовища, Україна має намір розвивати свій військовий потенціал:

на першому етапі (до кінця 2017 року) – для одночасної участі у двох - трьох міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, несення чергування в багатонаціональних військових формуваннях високої готовності, забезпечення представництва Збройних Сил України у багатонаціональних штабах оперативно-стратегічного та оперативно-тактичного рівня, наявності підготовленого особового складу для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

на другому етапі (до кінця 2023 року) – для одночасної участі у трьох - чотирьох міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, розширення власних можливостей у рамках оперативного чергування в багатонаціональних військових формуваннях високої готовності, забезпечення представництва Збройних Сил України у багатонаціональних штабах оперативно-стратегічного та оперативно-тактичного рівня, наявності підготовленого особового складу для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

У дальшому передбачається забезпечити одночасну участь у п’яти - шести міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, збільшити рівень та розширити напрями участі Збройних Сил України у багатонаціональних формуваннях високої готовності, забезпечити представництво Збройних Сил України у багатонаціональних штабах оперативно-стратегічного та оперативно-тактичного рівня, а також мати підготовлений особовий склад для участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Немає коментарів:

Дописати коментар


Интернет реклама УБС

Прихильники