Роль, місце та завдання Збройних Сил України
у забезпеченні обороноздатності держави. Основи функціонування Збройних Сил України були закладені ще у 1991 р., коли були прийняті Закони України “Про Збройні Сили України”, “Про оборону України” та інші концептуальні документи.
Збройні Сили України становлять ядро й головний інструмент забезпечення військової безпеки, і разом з іншими військовими формуваннями й органами державної влади й місцевого самоврядування, призначені для відбиття зовнішньої збройної агресії й інших воєнних загроз, пов’язаних із застосуванням військової сили проти України, і для виконання Україною міжнародних зобов’язань.
До профільних органів державної влади належать органи, які безпосередньо залучаються до виконання завдань щодо захисту національних інтересів у безпековій та оборонній сферах, зокрема: Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Управління державної охорони України, Державна пенітенціарна служба України.
До органів загальної компетенції належать органи, які у межах своїх повноважень беруть або можуть брати участь у виконанні завдань щодо захисту національних інтересів у безпековій та оборонній сферах, зокрема: Міністерство закордонних справ України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство фінансів України, Міністерство інфраструктури України, Міністерство охорони здоров’я України, Державне агентство резерву України, Державна архівна служба України тощо.
Сили і засоби, які перебувають у розпорядженні профільних органів державної влади, розподіляються на сили оборони та сили безпеки.
До сил оборони належать органи військового управління, Збройні Сили України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, визначені сили і засоби Служби зовнішньої розвідки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
До сил безпеки належать сили та засоби, зокрема, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, органів і підрозділів цивільного захисту, Управління державної охорони України, Державної пенітенціарної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, а також сили забезпечення, зокрема Державна спеціальна служба транспорту і Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України.
Не секрет: більшість експертів сьогодні констатують неспроможність ЗС України реально убезпечити державу. Їх радикальна реформа та модернізація – вимога часу. Актуальність реформи ЗС України обумовлюється низкою чинників.
На думку експертів інституту стратегічних досліджень при Президентові України, першим з них є проголошення Україною позаблокової політики, що вимагає уточнення безпекової та оборонної політики держави, відповідних оборонних програм і планів.
Політика позаблоковості сприяє зниженню напруженості воєнно-політичної обстановки в регіоні. Водночас у разі збройної агресії Україна повинна розраховувати лише на власний оборонний потенціал. Хоча не виключається можливість звернення щодо надання військової допомоги та її отримання від іншої держави або союзу держав.
Наступний чинник – глобальна фінансово-економічна криза, яка прискорила становлення нових світових “центрів сили”, переформатування балансу сил та інтересів, трансформацію системи міжнародних відносин у напрямку багатополярності. Загострюється весь спектр проблем, пов’язаних з конкуренцією за ресурси розвитку. Не виключено, що нові хвилі світової кризи спровокують до спроб вирішити породжені нею проблеми воєнними засобами. Україна має бути готова до протидії таким загрозам.
У середньостроковій перспективі збройна агресія (з боку однієї чи двох і більше держав), внаслідок якої проти України може початися війна (локальна або регіональна), малоймовірна. Це створює для України щонайменше на чотири-п’ять років стратегічну паузу, протягом якої можна провести військову реформу. Однак не слід виключати можливість виникнення під час неї загрози збройного конфлікту на кордоні України через, зокрема, незавершеність його договірно-правового оформлення, висунення до нашої держави територіальних претензій, активізацію “заморожених” конфліктів або спровоковану ззовні внутрішню нестабільність на національному, етнічному чи релігійному підґрунті. А отже, першим з головних завдань Збройних Сил має бути захист територіальної цілісності та недоторканності держави у разі такого конфлікту.
Ще один чинник – геополітичне положення нашої держави. Позаблокова Україна перебуває в оточенні держав - членів двох військово-політичних союзів – НАТО та ОДКБ, військові потенціали кожного з яких, навіть без урахування ядерної зброї, у десятки разів перевищують її оборонний потенціал. Тому після відмови України від володіння ядерною зброєю нереально визначати для Збройних Сил завдання щодо запобігання, стримування та відбиття агресії з боку згаданих союзів чи ядерних держав, що входять до їх складу. Відвернення цього катастрофічного сценарію має стати пріоритетом діяльності українських дипломатів та інших відомств, що забезпечують реалізацію зовнішньополітичного курсу держави.
Збройна агресія проти України не може здійснюватися за лекалами конфліктів у колишній Югославії, Іраку та Лівії. Вона безпосередньо межує з Євросоюзом і Росією. Їхні важливі об’єкти розташовані на незначній відстані від кордонів України, на території якої є 17 ядерних реакторів, десятки небезпечних хімічних виробництв, каскади водосховищ і гребель, тисячі кілометрів життєво важливих для Європи і Росії транзитних газо-, аміако- та нафтопроводів, повітряних, залізничних та автомобільних транспортних коридорів тощо. Наслідки масованих повітряних ударів по цілях в Україні можуть стати занадто небезпечними для Європи і Росії. Всі пам’ятають вибух лише одного чорнобильського реактора.
У разі масштабної агресії проти України потоки біженців можуть створити загрозу гуманітарної катастрофи не тільки для неї, а й для країн ЄС та європейської частини території Росії. Наша держава один з провідних світових експортерів зернових культур. Бойові дії на її території можуть призвести до припинення нею експорту зерна та дестабілізації цін на міжнародному продовольчому ринку.
другим з головних завдань Збройних Сил повинно бути відбиття можливої збройної агресії, здатної призвести в довгостроковій перспективі до локальної або регіональної війни проти України.
Агресії проти України передуватимуть достатньо тривалі за часом різноманітні ворожі дії. Ідеться, зокрема, про застосування інформаційних технологій по дискредитації її керівництва та політичного режиму в цілому, зовнішньополітичну конфронтацію та ізоляцію, економічну блокаду, нарощування військової сили на кордонах України та погрози її застосувати, провокування внутрішніх заворушень, протиправних дій сепаратистських, націоналістичних рухів тощо. Відповідний час може бути використано для вжиття раніше згаданих заходів невоєнного характеру щодо запобігання та стримування агресії проти України і необхідних мобілізаційних заходів.
Ще одним чинником є зміни в засобах, формах і способах збройної боротьби, які істотно вплинули на характер збройних конфліктів. Їхніми особливостями є майже повна військово-технічна та інформаційна перевага однієї зі сторін конфлікту, масоване застосування дистанційно-пілотованих та роботизованих літальних апаратів та далекобійної високоточної зброї. Така зброя, інтегрована з системами повітряно-космічної розвідки, управління, зв’язку, глобальної навігації тощо, становить основу сучасних засобів збройної боротьби. За їх допомогою у реальному часі відбувається виявлення та ураження важливих об’єктів військового, військово-економічного та адміністративного призначення з метою примушення іншої сторони до капітуляції. Однією з особливостей таких конфліктів є те, що, наприклад, у Югославії і Лівії іноземні сухопутні сили не вторгалися на їхні території і не вели бойових дій.
Нові, так звані мережоцентричні або дистанційні (безконтактні) війни нині можуть вести лише США. Для решти ж держав, у тому числі України, підготовка збройних сил до подібних війн триватиме ще не одне десятиліття. В останньому російсько-грузинському конфлікті (серпень 2008 р.) застосовувалися “старі” засоби, форми і способи збройної боротьби, притаманні війнам 50–80-х років минулого століття. Незважаючи на це, заходи щодо військової реформи мають ураховувати особливості розвитку згаданих засобів, форм і способів.
Одним із чинників військової реформи є активна участь України в зусиллях з підтримання міжнародного миру та безпеки. Наші Збройні Сили надають значні військові ресурси до складу 11 міжнародних миротворчих місій. У квітні цього року Президент України ухвалив рішення щодо участі підрозділів наших ЗС у багатонаціональних військових формуваннях високої готовності в рамках ООН, в операціях ЄС із врегулювання криз та в Силах реагування НАТО. Враховуючи зазначене, третім з головних завдань Збройних Сил доцільно визначити їхню участь у міжнародних зусиллях з підтримання миру та безпеки.
Хочеться підкреслити, що за роки незалежності українські контингенти брали участь у 18 міжнародних місіях. Сьогодні наші миротворці продовжують брати участь у 10 місіях. За цей час у гарячих точках планети побувало понад 50 тис. громадян України. Все це працює на зміцнення авторитету нашої держави на міжнародній арені. Україна входить до складу 30 країн світу, які роблять найбільший внесок у досягнення стабільності та миру у світі, розрядки міжнародної напруженості, примирення сторін тощо.
Як одна з держав – засновниць Організації Об'єднаних Націй Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй, робить суттєвий внесок у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, забезпечення економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо. Принципи Організації Об’єднаних Націй залишатимуться базовими у формуванні та здійсненні політики безпеки України.
Укладення Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та залучення до реалізації Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу (що включає Спільну політику безпеки і оборони) якнайповніше відповідає політичним та економічним інтересам України, сприяє продовженню процесу демократичних перетворень у державі.
Як член Організації з безпеки і співробітництва в Європі Україна докладатиме зусиль для підвищення ефективності діяльності цієї організації в усіх вимірах, зокрема у комплексному вирішенні питань безпекового характеру.
Беручи участь у діяльності Співдружності Незалежних Держав, Україна розглядає її як міжнародний механізм консультацій та переговорів, покликаний сприяти дальшому розвитку торговельно-економічного співробітництва в межах Співдружності Незалежних Держав на засадах суверенного партнерства, рівноправності та взаємної вигоди.
Україна продовжуватиме конструктивне партнерство з Організацією Північноатлантичного договору з усіх питань, що становлять взаємний інтерес.
З метою забезпечення національних інтересів Україна й надалі докладатиме зусиль для дальшого розвитку Організації за демократію та економічний розвиток – ГУАМ, насамперед з метою реалізації спільних проектів у торговельній та енергетичній сферах.
Немає коментарів:
Дописати коментар