До Дня Державного Прапора України

Державний прапор України – символ національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині – герб, прапор, гімн. Символіка є втіленням боротьби за самовизначення, це історичне надбання народу, частка його етнокультури. Символіка передає сутність держави, дає уявлення про соціальні цінності державного ладу тощо.

Український національно-державний прапор прийшов до серця нашого народу тернистими шляхами буття. Під час історичних звершень він ставав символом боротьби за національні та соціальні права.

Навчальні питання.

1. Історичний контекст закріплення синьо-жовтого прапора як українського державного символу.

2. Етикет використання державного прапору.

Історичний контекст закріплення синьо-жовтого прапора як українського державного символу

Прапор як символ, спочатку як засіб сигналізації, виник за античних часів. Спершу використовувався в країнах Європи і поширився на українські землі в добу Середньовіччя. Найчастіше прапором вважався шматок тканини, прикріплений до списа, що мав вказувати на місце збору воїнів. Жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій. Слов'яни, за словами М.Карамзіна, обожнювали свої прапори і вірили, що у воєнний час вони є найсвятішими від усіх ідолів.

За часів України - Руси державного прапора як такого ще не було. Існували лише князівські стяги. На рубежі ХІІІ-ХІV ст. з’явилися клиноподібні полотнища, на яких "здебільшого вживаним кольором був червоний, далі білий і блакитний, рідко жовтий". Слід додати, що використання жовтого та блакитного кольорів (з різними тіньовими гамами) на прапорах України - Руси простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.

Звертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель із національною блакитножовтою барвою, яка виразно виявилася за середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Як відомо, Київщина на цей період встановила золотого тризуба, а Галичина – золотого лева на голубому полі. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той час не були об`єднані в єдиній Український державі.

Окремі сучасні дослідники виводять традицію вживання жовто-синіх кольорів ще з язичницьких часів. Вона органічно вплелася у християнську релігію, і сьогодні в православних храмах Вогонь і Вода – найбільші святості, які виражаються через жовту і блакитну барви.

За правилами векселогії порядок кольорів у багатоколірних прапорах ведеться зверху вниз – першим називається той колір, який є верхнім, і т.д. Поєднання жовтого і синього (блакитного) кольорів має на наших землях глибоке коріння.

Про те, що поєднання синьо-жовтих кольорів властиве Україні, свідчить той факт, що Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Лева місто Львів (перша згадка 1256 р.), подарував його жителям герб, на якому зображено золотого лева на синьому тлі. А прапори зазвичай виготовлялися відповідно до, кольорів герба тієї чи іншої землі або країни. Ці ж кольори поєднувалися на прапорах Руського Воєводства за часів Речі Посполитої.

Наприкінці XVI ст. центри подій в українській історії з Галичини і Волині перемістився у Наддніпрянщину. Із заснуванням Запорозької Січі й виникненням козацтва як особливої верстви населення України збагатилися форма і кольори у системі військо-полкових, сотенних і морських похідних прапорів (корогов). Серед козацьких прапорів найчастіше зустрічалися прямокутні й трапецієподібні полотнища.

Прапори (корогви) набули широкого застосування в героїчну козацько-гетьманську добу. У козацькому війську було, в основному, три роди корогв: 1 – корогва всього війська або гетьманська, 2 – корогви полкові, 3 – сотенні.

Корогва – найзначніша святиня українського козацтва. На ній найчастіше золотом вишивався образ Покрови – Пресвятої Богородиці Діви Марії – заступниці козацтва, Запорозької Січі. Розуміючи значення, яке надавали козаки корогві, польська шляхта завжди намагалася, аби на знак перемир'я запорожці завжди видавали її. Так, у 1598 р., ведучи переговори з повстанцями про перемир'я в с. Солониця під Лубнами, польський гетьман Станіслав Жолковський вимагав від козацького гетьмана віддати корогву Максиміліана.

Збереглися відомості, описи прапорів, що вручалися українським козакам урядом Російської держави. Перебуваючи в 1654 р. в Богуславі, де містилася квартира гетьмана Б.Хмельницького, сірійський мандрівник Павло Алепський зазначав: "військо мало корогву христолюбивого і хороброго гетьмана Зіновія із чорного і жовтого шовку, з хрестом на ратищі".

З різних письмових згадок видно, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогв, а панувала повна довільність, так само і щодо барв прапорів. У роки національно-визвольної війни 1648–1657 рр. козацьке військо використовувало прапори різних кольорів. Очевидець штурму козаками м. Гомеля в 1651 р. писав: “О 8 годині рано при зміні варти побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга, червона корогва, а коло неї – три білі і дві чорні, і дві жовто-блакитні”.

З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапорах та клейнодах, однак тоді ще не вдалося досягти єдності щодо прапора. Саме в цей час з’явились нові прапорні кольори, зокрема малиновий, який, мабуть, видозмінився з червоного кольору київської землі. Слід додати, що червоний колір став основним у запорозьких козаків.

Упродовж XVIII ст. тривала уніфікація кольорів і зображень на стягах козацьких полків. Синьо-жовті козацькі знамена зображені на картині "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" І. Рєпіна, консультантом якого був Д.Яворницький, та на знаменитому полотні М.Івасюка "В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році".

З XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького в основному стали виготовляти з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя. Традицію використання козаками жовто-блакитних кольорів підтверджує і те, що ще напередодні Великої Вітчизняної війни в Ермітажі зберігалися козацькі прапори з поєднанням саме цих кольорів. Наприклад, на одному з них – архистратигМихаїл, одягнутий в золоту кирею і блакитні штані.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер здійснила Головна Руська рада, яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Започатковану ідею підхопили різні спортивно-просвітянські організації, зокрема відомі в усьому слов’янському світі так звані “Соколи”. До речі, для проведення першого крайового зльоту у Львові (1910) спеціально було виготовлено жовто-блакитний прапор.

Виникнення жовто-синього прапора у середині ХІХ ст. з погляду історичного процесу було цілком закономірним явищем. Революційні події 1848-1849 рр. дали життя не лише йому, а й кільком іншим національним символам європейських народів, що існують і донині. Іншого прапора, який впродовж тривалого часу претендував би на роль національного символу, в українській історії просто не було.

Відтоді й починається широке використання прапора – спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на Лівобережній Україні. Ці колірні сполучення швидко поширились на українські землі, що перебували на той час у складі Австро-Угорщини, а після революції 1905 – 1907 рр. у Росії – і в Наддніпрянській Україні.

У 1910 р. при Міністерстві юстиції Росії відбулося “Особое совещание, высочайше учрежденное при Министерстве юстиции, для выяснения вопроса о руських государственных национальных цветах”. Необхідно підкреслити, що в ході дискусії було визнано “в числе древних руських государственных цветов синий, голубой, лазоревый, оранжевый, желтый”.

З початком Першої світової війни 1914 – 1918 рр. на західноукраїнських землях найбільше поширюється поєднання жовто-блакитних кольорів.

Особливого розмаху ці процеси набули під час відзначення 100-річного ювілею від дня народження Великого Кобзаря Т.Г. Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.

Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень.

22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила “Закон про державний прапор Української Народної Республіки”, який був жовто-блакитним. Жовто-блакитна барва була настільки усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-блакитного прапора як державного символу, не викликало ні в Україні, ні в Росії жодного сумніву щодо правомірності цього акту.

У 1918 р., у період Гетьманату Павла Скоропадського, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився і в період влади Директорії.

У листопаді 1918 р. у Львові Українська Національна Рада затвердила “Тимчасовий основний закон”, який дав назву новоствореній державі – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Артикул 5 цього закону проголошував прапор держави – блакитно-жовтий.

20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор для Закарпатської України, а 15 березня 1939 р. він був прийнятий як державний прапор Карпатської України.

У Радянській Україні не могло бути й мови про поширення жовто-блакитних кольорів. Так, ширилися вигадки, що синьо-жовті фарби запозичені Мазепою зі шведського прапора. Перший прапор Української СРР був встановлений у березні 1919 року. Це було червоне полотнище із золотими ініціалами УСРР у верхньому куті.

21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила новий прапор. Згідно з цими вказівками він зберігав традиційно червоний колір, затверджений Центром як обов’язковий для всіх союзних республік, а також мав загальносоюзну емблему – серп і молот з п’ятикутною зіркою. Національні особливості України відображала лише блакитна смуга розміром у третину полотнища.

24 серпня 1991 року відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор. 1 грудня 1991 року в історії України сталася справді історичної ваги подія: відбувся корінний поворот у біографії п’ятдесяти-мільйонного народу: після всенародного референдуму на політичній карті світу з’явилася нова незалежна, суверенна, соборна держава Україна. Їй необхідні були всі атрибути державності, які належить мати членові Організації Об’єднаних Націй. Без цього неможливо увійти рівноправним членом у світове співтовариство.

28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла Постанову “Про Державний прапор України”. Ним став саме національний синьо-жовтий стяг. Український народ не міг відкинути історичну традицію створення своєї держави саме під цим знаменом. Конституція України у своїй 20 статті також закріпила синьо-жовтий прапор, який довгий час був національним символом, Державним прапором України.

Сьогодні наш прапор майорить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу і Кіліманджаро, а жовто-блакитна барва, як Українська національна символіка, утвердилась на всіх материках планети. Таким чином, ми бачимо, що саме синьо-жовтий колір прапора має всі ознаки українського національного символу. Ці кольори зародилися в надрах українського народу, без будь-яких сторонніх впливів.

Етикет використання державного прапору

Державний Прапор – це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру. Державний Прапор України – стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів: верхня смуга – синього кольору, нижня – жовтого. Співвідношення ширини прапора до його довжини – 2:3. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо. Особливого значення набуває використання державних прапорів при проведенні протокольних заходів, оскільки саме з прапором передусім асоціюється та чи інша держава.

В міжнародній практиці склалася особлива система правил використання державного прапора, так званий “етикет прапора”. Хоча правила ці не закріплені спеціальними міжнародними договорами, їх всюди дотримуються як своєрідних звичаєвих норм. В одних країнах ці питання відображені у внутрішньому законодавстві (США, Російська Федерація), в інших – регулюються винятково звичаями (Канада).

В Україні, на жаль, часто не дотримуються правил етикету щодо прапора чи то через необізнаність з ними, чи то через звичайну недбалість. Це справляє негативний вплив на імідж держави, а в ряді випадків може розглядатись і як прояв неповаги до символів тієї чи іншої держави.

Давно існує необхідність створення правової основи використання Державного прапора України. Невдовзі після набуття Україною незалежності Верховна Рада прийняла постанови про державні символи України – прапор, герб, гімн. Постановою “Про Державний прапор України” від 28 січня 1992 р. було затверджено лише опис державного прапора, однак порядок його використання не врегульовувався. У зв'язку з цим Указом Президента “Про впорядкування геральдичної справи в Україні” Кабінету Міністрів було доручено внести на розгляд Верховної Ради проект закону про державні символи України.

Державний прапор як символ держави вимагає шанобливого ставлення. Прикладом країни, де таке ставлення не лише виховується у громадян з дитинства, але й отримало законодавче закріплення, є США.

Так, Кодексом Сполучених Штатів заборонено використовувати державний прапор у рекламних цілях. Його не можна зображувати на предметах, призначених для тимчасового використання і знищення. Рекламні щити не можуть бути встановлені на флагштоці поряд з прапором. Забороняється використовувати зображення прапора як елемента одягу, за винятком форми військовослужбовців, поліцейських, пожежників. Значок із зображенням прапора можна носити тільки на лівому лацкані біля серця.

У світовій практиці, порядок розміщення державного прапора має свої особливості залежно від місця, де він встановлюється. Існує звичай вивішувати прапор у світлу частину доби – зі сходу до заходу сонця. В деяких місцях, таких як резиденція глави держави, будинки уряду, парламенту, пам'ятники видатним особам, історичні місця, прапор може бути встановлено постійно, за умови його освітлення в нічний час.

Державний прапор піднімається на спеціальному флагштоці перед будинком або на будинку. При цьому враховується відповідність висоти флагштока і розміру прапора. Оптимальним співвідношенням розміру ширини прапора та висоти флагштока вважається 1:6. Державний прапор встановлюється перед головним входом до будинку зліва (якщо стояти обличчям до фасаду), інші прапори – праворуч. На будинку, де є два флагштоки, державний прапор повинен знаходитись на лівому з них; за наявності більше двох флагштоків – у центрі.

Прапор не повинен торкатися поверхні підлоги, грунту, води або будь-яких предметів. Метою цього припису є попередження можливості забруднення або пошкодження прапора, і його порушення розглядається як прояв неповаги до цього символу держави. Прапор не можна використовувати для покриття монументу, статуї, меморіальної дошки.

В робочому кабінеті державний прапор встановлюється на спеціальному флагштоці справа від того, хто сидить за столом. У приміщенні (конференц-залі, аудиторії) прапор встановлюється на кафедрі або в залі. Прапор, вивішений в приміщенні, розгортається зліва направо (якщо дивитись на прапор) і розміщується за доповідачем і над ним.

Особливо уважно слід ставитися до випадків, коли поряд з державним прапором однієї країни встановлюються прапори іноземних держав. Кожен прапор при цьому встановлюється на окремому флагштоці. Всі прапори повинні бути однакові за розміром та знаходитись на флагштоках однієї висоти. Відповідно до міжнародної практики забороняється в мирний час встановлювати прапор однієї суверенної держави вище за прапор іншої держави. Розміщення прапорів може здійснюватися за двома принципами. В ряді країн власний державний прапор завжди займає почесне місце, в інших – почесне місце віддається прапору гостя, якщо державні прапори піднімаються з приводу візиту глави іноземної держави. Почесним є місце справа від усіх інших прапорів, тобто зліва, якщо стояти обличчям до прапорів. Якщо виникає необхідність встановити державні прапори декількох країн, то вони розміщуються, як правило, в лінію в алфавітному порядку відповідно до назви країни на узгодженій мові (наприклад, робочій мові зустрічі). Прапори декількох держав можуть розташовуватись також у формі півкола, при цьому почесне місце знаходиться в центрі. Якщо два прапори встановлюються хрест-навхрест, то древко прапора, що займає почесне місце, має бути перед древком іншого прапора.

В багатьох країнах крім державного прапора використовуються персональні прапори і штандарти. Такі прапори мають, наприклад, Президент і Віце-президент США, монарх і члени королівської сім'ї у Великій Британії, генерал-губернатор та губернатори провінцій Канади, глави урядів, парламентів, міністерств, державних департаментів. Вони встановлюються в робочих кабінетах цих осіб, над резиденціями та над будинками, де проходять офіційні заходи за їх участю, причому, якщо на цих заходах присутні декілька осіб, що мають персональний прапор, над будинком встановлюється лише той, що належить найбільш високопоставленій особі. Під час перебування глави держави за кордоном його штандарт піднімається разом з державним прапором на будинку дипломатичної місії країни. Штандарти посадових осіб, що очолюють міністерства, відомства, встановлюються, як правило, лише в їх робочих кабінетах.

Указом Президента України від 29 листопада 1999 р. затверджено Положення про офіційні символи глави держави, одним з яких є прапор (штандарт) Президента України. Він піднімається на прапорній щоглі біля резиденції Президента в м. Києві, встановлюється у ложі Президента України під час його перебування в залі засідань Верховної Ради, на транспортних засобах Президента України на території України. За згодою Президента та з урахуванням норм протоколу він може встановлюватися над іншими резиденціями під час перебування в них Президента, у місці проведення офіційних заходів та урочистостей з його участю, під час закордонних візитів Президента на транспортних засобах.

Загальновідомим знаком жалоби є приспускання державного прапора (до половини флагштока протягом визначеного часу), або прикріплення до прапора чорної крепової стрічки. Приспускаються лише ті прапори, що знаходяться на флагштоках з підйомними пристроями, причому в особливому порядку: спочатку прапор швидко піднімається до верху флагштока, і одразу ж повільно опускається до його середини. Персональні прапори та штандарти не приспускаються. Прапори можуть приспускатися на всій території країни в разі загальнонаціональної жалобиабо в межах окремої адміністративно-територіальної одиниці. Прапор може приспускатися і на знак співчуття до втрати, що її зазнала інша країна.

Існують певні правила використання державного прапора на борту морського судна. Прапор повинен бути піднятий під час знаходження судна в порту та в територіальних водах. У відкритому морі прапор піднімається лише з метою ідентифікації в разі зустрічі суден. За звичаєм, якщо в морі зустрічаються торгівельне і військове судна будь-якої держави, торгівельне судно повинно приспустити прапор на знак пошани. Під час знаходження судна в порту прапор має бути піднято з 8 години ранку до заходу сонця.

В міжнародній практиці склався також особливий порядок поводження під час церемонії підняття та спуску державного прапора. Всі присутні повинні стояти струнко обличчям до прапора (в ряді країн – поклавши праву руку на серце). Військовослужбовці при цьому віддають честь; чоловіки знімають головні убори. Аналогічним є порядок поводження під час виконання державного гімну, при чому всі присутні повинні стояти обличчям в напрямку звучання гімну. Державний гімн іноземної держави з приводу візиту її представника виконується за традицією перед гімном держави-господаря.

Гідність прапора захищається як в самій країні, так і за її межами, зневага до прапора розглядається як посягання на честь нації та держави. Саме тому закон передбачає санкції за порушення встановленого порядку поводження з прапором. Так, згідно Кримінального Кодексу України, публічний глум над Державним прапором України, а також над офіційно встановленим прапором іноземної держави є злочином, що карається позбавленням волі до двох років, виправними роботами або штрафом.

Державний прапор, незалежно від того, де він встановлюється, символізує державу, а тому завжди повинен бути в належному стані, і негайно замінюватися в разі пошкодження, забруднення тощо.

Отже, етикет прапора – це складна система специфічних правил, що детально регламентують порядок використання прапора та поводження з ним у різноманітних ситуаціях. Неухильне дотримання його вимог – важливий обов'язок всіх державних органів, посадових осіб, організацій та фізичних осіб, що беруть участь у протокольних заходах – переговорах, зустрічах, контактах з іноземними органами і організаціями. Гідне поводження з державним прапором – запорука підтримання його авторитету як символу країни, показник рівня національної свідомості. Саме через це на державному рівні питанням етикету використання прапора має приділятися належна увага.

Висновок

Шлях до піднесення національної самосвідомості, збагачення культури нашого народу пролягає через масштабне значення історії й, зокрема, історії національно-державної символіки. Саме на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги до державних символів України встановлено “День Державного прапора”, який відзначається щорічно 23 серпня.

Український прапор має здатність кликати не тільки на урочисті мітинги і свята, а й на боротьбу за свободу і честь держави. Це наш історичний дух, наша совість і наша незламність, це вічно жива пам’ять нашого народу.