Конституція України про державний устрій нашої держави.

Правовим підґрунтям Конституції є Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схвалений 1 грудня 1991 року всенарод­ним голосуванням.

Слід особливо підкреслити, що Верховна Рада України на п’ятій сесії 28 червня 1996 року прийняла цю Конституцію — Основний Закон України не від власного імені, як звичайний закон, а від імені Українського народу — гро­мадян України всіх національностей, виражаючи його суверенну волю.

Конституція України складається з 15 розділів.

У розділі І встановлюються загальні засади конституційного ладу України і визначаються суверенітет, основні конституційні принципи державного будівництва, конституційний статус особи в Україні, основи державного устрою, форми правління, державної політики, державна мова і державні символи України. Розділ ІІ містить конституційні права, свободи та основні обов’язки людини і громадянина в Україні, конституційні гарантії їх реалізації. Порядок реалізації головного права громадян України – обирати та бути обраним – встановлюється у розділі III. Розділ IV присвячений опису компетенції Верховної Ради України – єдиного органу законодавчої влади в країні.

Повноваження Президента України, Кабінет Міністрів України та інших органів виконавчої влади встановлюються відповідно у розділах V і VI.

Розділ VII, VIII, а також XII встановлює компетенцію прокуратури, базові принципи правосуддя і юрисдикцію Конституційного Суду України.

Територіальний устрій України і основи місцевого самоврядування уточнюється в розділі IX і XI. Повноваження Автономної Республіки Крим встановлюються в розділі Х.

В розділі XIII встановлюється порядок внесення змін до Конституції України, а механізм набуття чинності Конституції України та її окремих норм описується у розділах ХIV і XV.

Основну увагу солдатів , сержантів слід зосередити на розгляді змісту першого і другого розділів Конституції. Вивчення загальних засад конституційного ладу в Україні логічно пов’язане з змістом норми, яка встановлює те, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (Ст. 1 ).

Державний суверенітет розуміється як верховенство державної влади і її незалежність у зовнішній сфері. Національний суверенітет – це повновладдя політичної нації, її політична свобода. Народний суверенітет – повновладдя народу, його можливість формувати державну владу і впливати на неї. Слід підкреслити, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (Ст. 2 КУ). Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні визнається народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Ук­раїні належить виключно народові і не може бути узурпо­ване державою, її органами або посадовими особами. Ніхто в Україні не може узурпувати державну владу (Ст. 5 КУ).

Якщо суверенність держави опосередковує насамперед і головним чином взаємовідносини держави з іншими держава­ми та складовими частинами політичної системи всередині держави, то її демократизм опосередковує на­самперед і головним чином взаємовідносини держави і народу, держави і соціальних груп, держави і особи.

Загальним і безпосереднім проявом демократизму нашої держави є її форма щодо характеру правління, тобто характе­ру здійснення влади. Відповідно до ст. 5 Конституції Україна є республікою, точніше президентсько-парламентською респуб­лікою.

Наступним основоположним принципом держави і держав­ного ладу є принцип соціального характеру держави. Цей принцип полягає перш за все у захисті державою інтересів кожної особи, всіх класів та інших соціальних груп і сус­пільства в цілому, у соціальній спрямованості діяльності де­ржави, її економіки, внутрішньої і зовнішньої політики. За новою Конституцією Україна не лише проголошується соціальною державою, але й визначається її ставлення до життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки лю­дини як найвищої соціальної цінності (ст. 3 КУ).

Правовий характер нашої держави виявляється у передба­чених Конституцією верховенстві права (ст. 8 КУ), тобто його пріоритеті щодо держави та інших інститутів держави і сус­пільства, у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 КУ), у взаємній відпові­дальності держави та особи (ст. 3 КУ), неприпустимості порушен­ня її прав і свобод (ст. 19 КУ) тощо.

Відповідно до ст. 2 Конституції Україна є унітарною, тобто єдиною, соборною державою.

Поряд із загальною характеристикою держави в Конституції одержали закріп­лення найважливіші атрибути механізму держави і державного ладу в цілому та функції держави. В Основному Законі ви­значаються і закріплюються державна мова, якою є українсь­ка мова (ст. 10 КУ), громадянство України, яке є єдиним (ст. 4 КУ), цілісність і недоторканість території Ук­раїни в межах існуючих кордонів (ст. 2 КУ), державні символи і столиця України (ст. 20 КУ), а також місце і роль права (верхо­венство права) в державі і суспільстві та місце і роль Консти­туції в системі права і характер її норм, правова природа міжнародних договорів в національному законодавстві України (ст. 9 КУ).

Конституція України, зазначається у ст. 8, має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції визнаються нормами прямої дії. Це означає, що у випадку, коли у чинному законодавстві відсутня правова норма, яка регулює відповідні правовідносини, то можна посилатися безпосередньо на відповідну статтю Конституції.

Більш детальніше слід зупинитися на конституційному статусі Збройних Сил України (ст. 17 КУ). Необхідно підкреслити, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, за­безпечення її економічної та інформаційної безпеки є най­важливішими функціями держави, справою всього Україн­ського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кор­дону України покладаються на відповідні військові форму­вання та правоохоронні органи держави, організація і по­рядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкодження їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей. Слід підкреслити, що на території України забороняється створення і функціо­нування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Правовий статус особи — це відносини між особою і дер­жавою та суспільством, передбачені і гарантовані конститу­цією і законами країни. Важливу роль у з'ясуванні природи кон­ституційного статусу особи відіграють загальні принципи цього статусу. До таких принципів відносять свободу і рівність.

Для українського конституціоналізму тлумачення свободи полягає в тому, що межею свободи будь-якої людини є свобода інших людей. Крім цього держава встановлює вимоги забезпечення прав і свобод особи за умовою виконання нею своїх обов’язків. Ці ідеї знайшли своє відображення у відповідних конституційних нормах. Зокрема, у ст. 23 вказується, що “кожна людина має право на вільний розвиток своєї особи­стості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості”.

Правовий зміст принципу рівності виявляється, перш за все, у визнанні рівності всіх перед законом, що забезпечується через надання усім громадянам однакових прав і обов'язків. Цей принцип прямо забороняє закріплення у національному законодавстві дискримінації з будь-яких причин або ознак.

Принцип рівності відображений в ст.24 Конституції України: “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом”.

Розгляд особливостей системи прав і свобод доцільно розпочати з визначення основних підходів щодо класифікації прав і свобод людини і громадянина.

Звичайно розрізняють природні права людини, тобто пов'язані з самим її існуванням та розвитком, і набу­ті, які в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо).

Існують відмінності у змістах понять “право” і “свобода”. Так право - це суб'єктивне право осо­би, передбачені і закріплені в юридичних нормах межі можливої поведінки особи щодо інших суб'єктів права (право на життя, право на працю, право приватної власності тощо). Свобода — це також суб'єктивне право особи, яке являє собою передбачені і закріплені у правових нормах, як правило, спо­соби (форми) її можливої поведінки (свобода об'єднання у політичні партії та громадські організації, свобода думки і слова тощо).

Система прав і свобод людини і громадянина, що гаран­тується Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародного пакту про еко­номічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейської Конвенції про права і основні свободи людини (1950 р.), Па­ризької хартії для нової Європи (1990 р.) та ряду інших.

Основними видами прав і свобод людини і громадянина, пе­редбаченими новою Конституцією, є наступні: громадянські (особисті, фізичні), політичні, економічні, соціальні і культурні (духовні, гуманітарні). Всі названі види прав і свобод є правами і свободами особи в політичній, економічній, соціальній, куль­турній (духовній) сферах і в суспільстві та державі в цілому. Вони являють собою насамперед межі і форми можливого, до­зволеного та гарантованого для особи Конституцією і законами України.

За новою Конституцією України до громадянських прав і свобод відносяться такі:

* право на життя (ст. 27);

* право на по­вагу гідності (ст. 28);

* право на свободу та особисту недотор­каність (ст. 29), недоторканість житла (ст. 30);

* таємниця листу­вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон­денції (ст. 31);

* невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) тощо.

Слід підкреслити, що одним із пріоритетних видів прав і свобод особи в Ук­раїні, які передбачені новою Конституцією, є політичні права і свободи. Вони властиві, як правило, лише громадянам Ук­раїни або переважно громадянам. До цих прав і свобод відносяться, зокрема, наступні:

* сво­бода пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обме­жень, які встановлюються законом (ст. 33);

* право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38);

* право направляти індивідуальні чи колективні пись­мові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і служ­бових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40);

* право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, вста­новлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ст. 36);

* право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконав­чої влади чи органи місцевого самоврядування (ст. 39) тощо.

Центральним видом прав і свобод людини і громадянина, які проголошує і гарантує нова Конституція України, є еко­номічні права особи, тобто її суб'єктивні права у сфері еко­номічних (майнових) відносин. До цих прав відносяться на­самперед:

* право власності особи, тобто право приватної влас­ності;

* право на підприємницьку діяльність;

* право громадян на користування об'єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної.

Одним з найбільш численних видів прав, проголошених і закріплених новою Конституцією, є соціальні права.

Новим Основним Законом, зокрема, передбачені такі соціальні права, як:

* право на працю (ст. 43);

* право на страйк (ст. 44);

* право на відпочинок (ст. 45);

* право на соціальний за­хист (ст. 46);

* право на житло (ст. 47);

* право на достатній жит­тєвий рівень (ст. 48);

* право на охорону здоров'я, медичну до­помогу і медичне страхування (ст. 49) тощо.

Останнім видом конституційних прав і свобод людини і громадянина в системі прав і свобод, передбачених новим Ос­новним Законом України, є культурні (духовні) права і свобо­ди.

За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи лю­дини і громадянина — це суб'єктивні права особи в культур­ній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони являють собою межі можливого, дозволеного для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері. За новою Конституцією України безпосередньо до культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед такі права і свободи, як:

* право на освіту (ст. 53);

* свобода літе­ратурної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54);

* право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54);

* право на свободу думки і слова, на вільне вира­ження своїх поглядів і переконань (ст. 34);

* право на інфор­мацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спо­сіб — на свій вибір (ст. 34);

* право на свободу світогляду і ві­росповідання (ст. 35) тощо.

Слід зазначити, що безпосередньо ці права і свободи закріплені в Конституції серед громадянських чи політичних прав і свобод, хоча за своїм змістом вони є переважно куль­турними (духовними) правами і свободами.

Права і свободи особи в Україні мають певні юридичні гарантії, які встановлюються Конституцією через закріплення цілого комплексу спеціальних принципів правового статусу особи.

Зокрема, Конституцією передбачаються такі принципи правового статусу особи:

- принцип вільності і рівності людей у своїй гідності та правах, який означає, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21);

- принцип невідчудженості і непорушності прав і свобод людини, який означає, що права і свободи людини є невідчу­жуваними і непорушними (ст. 21);

- принцип невичерпності прав і свобод людини і грома­дянина, закріплених Конституцією, який означає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними (ст. 22);

- принцип гарантованості і довічності прав і свобод, який означає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22);

- принцип права на вільний розвиток особистості, який означає, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших осіб, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особис­тості (ст. 23);

- принцип рівності конституційних прав і свобод грома­дян та їх рівності перед законом, який означає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживан­ня, за мовними або іншими ознаками (ст. 24);

- принцип права громадянства і його зміни, який озна­чає, що громадянин України не може бути позбавлений гро­мадянства і права змінити громадянство (ст. 25);

- принцип національного режиму для іноземців і осіб без громадянства, який означає, що іноземці та особи без грома­дянства, що перебувають в Україні на законних підставах, ко­ристуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними догово­рами України (ст. 26).