В кожнім періоді історії України завжди були видатні полководці, талановиті воєначальники, досвідчені фахівці та конструктори зброї, світової слави вчені в галузях воєнного мистецтва, військової техніки та озброєння.
Належне гідне місце серед військових учених посідає Михайло Драгомиров (1830-1905), уродженець Конотопа, генерал от інфантерії, військовий теоретик, командуючий Київським військовим округом (1889-1905), майбутній начальник академії Генерального штабу Росії. Відомі праці Драгомирова з воєнної історії, тактики, навчанню та вихованню військ, які і зараз актуальні. Виключну роль відводив військовій дисципліні, втілюванню суворої законності, обов'язкової для всіх військовослужбовців.
Багато зробив для розвитку тактики, величезний внесок в розвиток артилерійської науки, ракетобудування вніс військовий діяч Олександр Засядько, з-під Гадяча, генерал-лейтенант, учасник суворовських походів, русько-турецької війни (1806-1812), Вітчизняної війни 1812 року. Конструктор бойових порохових ракет, приладів для їх запуску та наведення на ціль, розробник тактики бойового використання ракет. Засновник першої ракетної батареї, яка приймала участь в російсько-турецькій війні (1828-1830), начальник першого в Росії вищого артилерійського учбового закладу (зараз Артилерійська академія).
У артилерії також широко відоме ім'я Михайла Остроградського з Полтавщини (1801-1862), основоположника зовнішньої балістики гладкоствольних гармат, а також конструктор першої в світі скорострільної гармати – Володимир Барановський (1846-1879).
Франц Лендер (1881-1927) уродженець Хмельниччини, створив та успішно випробував перший у світовій артилерійській техніці напівавтоматичний клиновий затвор, винайшов спеціальний зенітний приціл, заклав основи стрільби по повітряних цілях. Був професором артакадемії, очолював кафедру теорії лафетів, головним конструктором ГАУ РСЧА.
На військово-морському флоті лише наведемо декілька імен: Платон Гамалія з Полтавщини (1766-1817), світило у галузі військово-морських наук. У 35 років – академік. Викладач морського кадетського корпусу математичних наук, морської практики, теорії військово-морського мистецтва. В численних працях розробив теорію суднобудування й кораблебудування, склав астрономічні таблиці для мореплавців, написав дослідження про вітри, історію оптики, тощо.
Степан Макаров (1848-1904) уродженець м. Миколаєва, віце-адмірал, вчений, океанограф. Основоположник теорії непотоплюваності корабля (ідеї водонепроникних відсіків, магістральних трубопроводів з помпами, пластирів для затуляння пробоїн), ініціатор створення міноносців і торпедних катерів. Уперше в російському флоті застосував саморухливу міну-торпеду, винайшов бронебійні наконечники до артилерійських снарядів, вдався до послуг корабельного радіозв'язку.
В галузі протиракетної оборони відзначився Георгій Кисунько (із Запоріжжя), генеральний конструктор перших у світі систем ПРО, генерал-лейтенант. Автор численних праць з радіофізики, електродинаміки, автор теорії радіохвилеводів. Творець ЗРК С-25. У вирішенні проблем знищення у польоті міжконтинентальних балістичних ракет Кисунько обігнав конструкторів США більш як на двадцять років (1961, 1984). Суперзасекреченим був академік Сергій Лєбедєв, головний конструктор ЕОМ з Києва, котрий сконструював комп'ютери для ПРО.
До 1989 року генеральним конструктором радянських ПТУРСів був Сергій Непобєдімий. У 1966-1968 роках він створив переносний зенітно-ракетний комплекс "Стріла", що "відзначився" на Сінаї та у В'єтнамі.
Першим військовим інженером, який відкрив використання теплового випромінювання під час польоту літака для виявлення повітряних цілей був Мирон Федосенко, у майбутньому – один із керівників Управління військових приладів ГАУ.
Серед конструкторів танків найбільш відомі прізвища: Жозеф Котін (1908-1979) з Павлограда, генерал-полковник, доктор технічних наук. Котіним створено перші вітчизняні важкі танки (СМК, КВ-1939). Під час Великої Вітчизняної війни він головний конструктор танкового заводу, очолював роботи по створенню важких танків КВ-8, КВ-1С (1942), КВ-85, ИС-1, ИС-2 (1943), а також виконаних на їхній базі самохідно-артилерійських установок СУ-152, ИСУ-152, ИСУ-122.
Вченим в галузі механіки, конструктором важких танків був Микола Духов (1904-1964) з Полтавщини, генерал-лейтенант інженерно-технічної служби. Під керівництвом Духова було створено важкі танки ИС-3 (1945), ИС-4 (1947). З 1954 року Духов – головний конструктор КБ оборонної промисловості. Двох звань Героя Соціалістичної Праці удостоївся за участь у створенні радянської атомної бомби, ракетної техніки.
Вже згадувались генеральні та головні конструктори космічної техніки з українського сузір'я, які працювали в ОКБ "Південне" та на заводі "ПівденМаш", але слід назвати першого і незмінного начальника космодрому Капустин Яр Василя Позняка (1906-1976) з Гайсина, генерал-полковника; першого начальника космодрому у Байконурі Олексія Нестеренко з Полтавщини.
Не дивлячись на економічні труднощі наукова і конструкторська думка в Україні продовжують свій розвиток. Зараз на "ПівденМаші" випускається ракетоносій "Дніпро" (замість СС-18-"Сатана"). З озброєння для сухопутних військ засновано випуск міномета XXI століття калібру 82 мм з розробкою Державного науково-технічного центру артилерійсько-стрілецького озброєння (генеральний конструктор та директор Л.Бондаренко).
Центром створені танкова гармата КБА-3 та міномети КБА-48М і КБА-48М1, які успішно пройшли державні випробування. У повітрі успішно виконує польоти літак АН-70 виробництва АНТК ім.Антонова, розроблено макет літака АН-74 ТК-200.
Новинкою українського танкобудування є танк Т-84, потужніший на відміну від російського Т-80.
Авіаційні радіобуї, радіолокаційні відповідачі, військово-морська радіостанція "Піхта" – продукція Севастопольського концерну "Мусон"; керовані вантажні парашути Науково-дослідного інституту аеропружних систем; оптико-електронна продукція об'єднання "Завод Арсенал"; оригінальний звукометричний артилерійський комплекс, який не виявляється радіолокацією противника, одеського "Нептуна"; лазерний гіроскоп українського виробництва. Особливу увагу викликають на міжнародних виставках озброєння українські головки самонаведення для ракет типу "земля-повітря". І в цій галузі Україна попереду Франції, Великобританії та інших європейських країн.
В незалежній Україні продовжуються науково-воєнні та військові дослідження в галузях національної, глобальної воєнної безпеки, будівництва та розвитку Збройних Сил України, проблем керування військами, військово-технічних та тилових, філософсько-правових та морально-психологічних аспектів збройної боротьби, виховання особового складу та зміцнення військової дисципліни. Серед сучасних військових учених наведемо лише декілька імен: В.Шарий, генерал-майор, доктор військових наук, професор, начальник Національного науково-дослідного центру оборонних технологій і воєнної безпеки України; А.Довгополий – заступник Міністра Оборони України з озброєння, начальник озброєння Збройних Сил України, доктор технічних наук, професор, його заступник – М.Мітрахович, генерал-майор, начальник Головного управління планування розвитку та виробничих замовлень озброєння та військової техніки,; В.Мунтіян, генерал-майор, начальник Головного управління економіки МО України, доктор економічних наук.
Звичайно, багато вчених працюють в науково-дослідних військових інститутах, очолюють вищі військові учбові заклади, кафедри ВУЗів, є викладачами, мають вчені ступені та звання. Перелічити усіх неможливо. Тільки в координаційній раді та в редакційній колегії часопису "Наука і оборона" з 28 – 14 докторів наук та 5 кандидатів наук різних галузей, 5 – доктори військових наук, зокрема генерал-лейтенант Б.Олексієнко, генерал-майори І.Руснак, В.Телелим, В.Шарий.
Таким чином, Україна, її Збройні Сили володіють міцним науково-військовим потенціалом, мають на рівні сучасних вимог конструкторську думку та високоосвічених фахівців, військових діячів у всіх структурах: Міністерство Оборони України, види Збройних Сил, оперативні командування, армійські корпуси, з'єднання та військові частини.
Немає коментарів:
Дописати коментар