Віковічне прагнення волелюбного, працьовитого українського народу до своєї державності знайшло історичне втілення 24 серпня 1991 року в Акті проголошення незалежності України. У цей день на політичній карті світу виникла нова суверенна держава – Україна, що стало визначною подією у всесвітній історії ХХ століття. Виникнення такої масштабної потуги є безпрецедентним в історії Європи. З виникненням української державності на сході Європи почав відроджуватися новий центр ареалу світової духовності, який корінням сягає у сиву давнину.
Високий рівень духовності українського народу, що з глибини віків зберігся і до сучасності, відсутність у України імперських зазіхань на свободу і вільний розвиток інших народів, які є нашими ближчими чи дальшими сусідами, викликає повагу і розуміння серед інших держав.
Внесок, зроблений українським народом у боротьбі проти темних сил, рабства і поневолення, за утвердження світлої волі і свободи у перемогу Об’єднаних Націй є тією гарантією, що мрія народів щодо досягнення миру, свободи, справедливості і щастя здійсниться.
Досвід людства засвідчує: незалежність ніколи не досягається просто, безболісно і без втрат. Вона потребує великої самовідданості ідеології державного будівництва, терпіння і мужності, благородства помислів і єдності дій.
Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цієї славної події наш народ, шлях якого позначений найвищою мірою випробувань. В ім’я волі і свободи він в усі часи єднався і збройно ставав на захист своєї землі, жертвуючи шматком заробленого хліба, родинним спокоєм і своїм життям. Діяльність великих державотворців України – Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Данила Галицького і Богдана Хмельницького, Пилипа орлика в Михайла Грушевського, усіх попередніх поколінь борців за Українську державу осяяна одвічною істиною: немає Батьківщини без свободи і свободи без Батьківщини. Торжеством історичної справедливості, пам’ятником їх подвигу за всі періоди національно-визвольних змагань стала незалежна Україна, яка здолала перехрестя епох, твердо стала на шлях цивілізованого розвитку, закономірно і неухильно переходить до нових форм суспільного життя.
Шляхи формування державності на сучасному етапі.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла Акт про незалежність України. Він став реальним втіленням положень Декларації “Про державний суверенітет”. 1-го грудня 1991 року народ України підтвердив Акт про незалежність, проголосувавши за самостійність України.
Незалежність – засіб досягнення високого рівня економічного, політичного й культурного розвитку держави, її екологічної безпеки. Незалежність – мрія наших предків про рівність з іншими народами, почуття гордості за свій народ та його державність.
28-го червня 1996 року Верховна Рада України від імені українського народу – громадян України всіх національностей – керуючись Актом проголошення Незалежності України, прийняла Основний Закон України – Конституцію.
Загальні засади Конституції України визначають основні характерні риси держави, українського суспільства. Україна є суверенно, незалежною демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна – держава унітарна, тобто країна, що є єдиним цілим. Її територія в межах існуючого кордону цілісна і недоторкана. Найвищою соціальною цінністю в Україні, за Конституцією, визначається людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека. Зміст і спрямованість діяльності держави визначають права і свободи людини та її гарантії. Головний обов’язок держави – забезпечення прав і свобод людини. Україна є республікою. В ній визначається і гарантується місцеве самоврядування.
Державна мова в Україні – українська. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Поряд з цим гарантується вільний розвиток, використання інших мов національних меншин України.
Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів – право власності і господарювання, соціальну, самостійну економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки – найважливіші функції держави, справа всього українського народу.
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Найвищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України. Найвищий орган судової влади – Верховний Суд України. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб і Державний Гімн України.
Конституція України заклала політико-правовий фундамент як демократичної держави.
Розвиток міжнародної ситуації за вісім років незалежності свідчить, що послідовне дотримання Україною збалансованого, передбачуваного зовнішньо-політичного курсу є забезпечення національних інтересів нашої держави. Цілеспрямовані й послідовні зусилля керівництва держави у зовнішньо-політичній сфері знайшли практичне втілення у низці договорів та в інших документах, підписаних з Росією, Польщею, Румунією, Білоруссю. Це суттєво зміцнило національну безпеку України, загальноєвропейську стабільність.
Під таким же кутом зору слід оцінювати і підписання у Мадриді Хартії про особливі відносини між Україною і НАТО. Вона є важливим компонентом загального розвитку європейської архітектури безпеки.
Таким чином, вся восьмирічна активна зовнішньополітична діяльність формує грунт до швидкого подолання відсталості та умов виходу пов’язаної з нею економічної та суспільно-політичної кризи, підтверджує прагнення України жити і співіснувати з усіма державами за найвищими цивілізованими стандартами.
Роки незалежності неспростовно довели, що нам вдалося вийти на європейську модель у державно-політичному суспільному житті, в основі якої демократичні надбання, що затверджені Конституцією України, толерантність і компроміс, політичний та ідеологічний плюралізм, свобода совісті, слова та інформації, багатоманітність у духовній сфері.
За цей час закладено підвалини демократичної політичної системи і громадянського суспільства. Наявність 43-х політичних партій і рухів, великої кількості громадських об’єднань і організацій є свідченням того, що ми будуємо державу, яка не буде знаряддям однієї політичної сили, не диктуватиме суспільству свою модель життя, а надійно і ефективно слугуватиме йому.
Введено інститут президентства, який на відміну від колишньої системи є гарантом захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, прав і свобод людини, які надає Конституція України.
З точки зору економіки та реформ співробітництво з цією авторитетною організацією є політичною гарантією економічної співпраці України з розвиненими країнами Заходу.
Нині України стає невід’ємною складовою об’єднаної Європи. Парламенти всіх країн-членів Європейського Союзу вже ратифікували угоду про партнерство та співробітництво з Євросоюзом. Європейським Союзом розроблено і реалізується план дій щодо надання практичної допомоги Україні.
Динамічно розвивається співпраця з міжнародними фінансово-кредитними інституціями. Робота з ними – це загальновизнаний у світі нормальний процес, яким користуються всі країни.
Щодо загального положення України в сучасному процесі глобалізації економічних зв’язків, слід відзначити, що одним із найголовніших завдань нашої держави є органічне входження до світового ринку.
Світовий ринок – це сукупність складних, багатоаспектних міжнародних економічних відносин, і Україна вже стала їх учасником, жаль, поки пасивним і малодосвідченим.
Для того, щоб змінити ситуацію треба перш за все поглибити зв’язки з країнами, що безпосередньо межують з Україною, є її сусідами. Це той самий сектор світового ринку, який наближається до нас. І починати треба саме з нього.
Україна проводить політику, яку умовно можна назвати “зовнішньоекономічним центризмом”.
Складовими підходу є:
- по-перше, відмова від орієнтації на якусь одну частину світового ринку, багатовекторність зовнішньоекономічних відносин, їх деідеологізація;
- по-друге, розвиток економічних зв’язків з країнами СНД як стратегічно важливими партнерами України. Для цього треба докласти зусиль у подоланні перешкод та штучних обмежень розвитку вільного ринку в регіоні;
- по-третє, тісна співпраця з державами “великої сімки”, інтеграція з країнами Європейського Союзу, іншими регіональними економічними організаціями.
Одночасно України більш активно виходить на ринки Азіатсько-тихоокеанського регіону, Близького Сходу, Латинської Америки, Африки.
Стратегічна мета України – стати справжнім регіональним економічним лідером Центральної та Східної Європи.
Неупереджена оцінка стартових позицій на час проголошення у жовтні 1994 року курсу радикальних економічних реформ показує, що кризові процеси такого масштабу швидко подолати неможливо. Україна на той час за світовою кваліфікацією відносилась до лідерів за темпами спаду виробництва. Обсяг промисловості скоротився до кінця року на 28%. Рівень інфляції за попередній рік зріс у 102 рази. Економіка перебувала у стані глибокої гіперінфляції, яка поглинала все: бюджет, доходи населення, основні фонди і обігові кошти підприємств та організацій.
Ми живемо у прекрасній країні. У нас є необхідний виробничий, науково-технічний і кадровий потенціал для того, щоб зробити її процвітаючою, щасливою для всіх громадян.
Звернемося до патріарха української держави Михайла Грушевського, який осмислюючи історичну долю України пророчно писав: “Ми думаємо якраз, що Україна не тільки для українців, а для тих, хто живе на Україні, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй, а не обирати, не експлуататувати для себе.”
Тож своєю ратною працею, своєю любов’ю до України ми повинні зміцнювати і розвивати спільно нашу державу на благо кожного з нас, на добро і щастя нашого суспільства.
Немає коментарів:
Дописати коментар