Ми, українці! .Інновації, Інтеґрація, Інвестиції .

Анатолій Кальянов: Принцип трьох "І": Інновації, Інтеґрація, Інвестиції .

Спершу - декілька слів про організатора нашого круглого столу - аналітично-інформаційний журнал "Схід". Розглядаючи прогностичні оцінки соціально-економічного розвитку України у найближчій та у більш далекій перспективі, слід підкреслити важливість розробки відповідної аналітично-інформаційної бази даних, залучення до цієї проблеми провідних науковців, політологів, системних та антикризових менеджерів, економістів, демографів, соціологів та інших категорій фахівців. Саме таку місію протягом 10 років плідно відтворює фахове наукове видання - журнал "Схід", виступаючи в якості активатора й генератора творчих ідей фахівців різного фаху.

Динамічність соціально-економічних змін у сучасному соціумі обумовлює важливість визначення української перспективи. На сьогодні існує декілька десятків різних прогнозів майбутнього України. Так, згідно з дослідженням, що проведені Українським інститутом соціальних досліджень та центром "Соціальний моніторинг" (2000 рік) у всіх регіонах України (вибірка склала 3203 респондента), прогноз майбутнього України був наступним: у 2010 році ситуація залишиться без змін (26%), Україна стане процвітаючою державою (26%), ситуація погіршиться (23%), важко відповісти (25%).

Дуже важливо, щоб соціально-економічний розвиток країни враховував принцип трьох "і": інновації, інтеґрації, інвестиції. Стратегічну роль при цьому відіграють освіта, наука, культура та екологія. За розрахунками Українського центру міжнародної освіти (2000 р.) інвестиції від освіти складають 800 млн доларів на рік. Відставання у рівні освіти впливає на подальший розвиток економіки та суспільства в цілому. Так, в Японії, якщо рівень освіти збільшується на 1 клас, то рівень техніки зростає на 6%. Збільшення інвестицій у освіту в цій країні обумовило зріст національного доходу на 25%. Тут діє відома аксіома: чим нижче рівень освіти, тим нижче дохід країни. За кількістю студентів вищої школи у 2000 році Україна втричі поступалася США та Канаді, в 2 рази - Південній Кореї, незважаючи на те, що можливість отримання вищої освіти в Україні мають 46% населення, в той час як в країнах Європи - 42%.

Для інноваційного та інтенсивного розвитку різних галузей економіки, суспільства та держави загалом пріоритетну роль повинна відігравати наука. Академік Валерій Геєць, наводить такі показники наукового потенціалу України за період 1981-1995 років: на мільйон населення тут припадає 6761 науковий працівник, у Франції - 2537, Великобританії - 2417, Швеції - 2714, Угорщині - 1157, Литві - 1278, Латвії - 1165, Чехії - 1285, Туреччині - 209, Польщі - 1083. Сьогодні в Україні на 1000 населення вчених більше, ніж у Франції, Великобританії, Данії, Нідерландах разом узятих. На жаль, у сучасних умовах продовжується знижуватися престижність наукової праці. Крім того, наша наука суттєво "постаріла". Зараз у науці молодих людей вдвічі менше, ніж у торгівлі, у 3,8 рази менше ніж у кредитно-фінансовій сфері. Лише кожний десятий вчений знаходиться у віці до 28 років. Приблизно 40% вчених переступили вік 50 років, близьким до цього вікового рубежу є вік кандидатів наук, а вік докторів складає 58 років.

У розвинутих країнах на кожного вченого інвестується 100 - 200 тисяч доларів, у США, - 180 тисяч, Японії - 150 тисяч, Франції - 120 тисяч, Південній Кореї - 60 тисяч, Бразилії - 48 тисяч, Ізраїлі - 41 тисяча, Україні - 700 доларів.

До речі для порівняння: фінансування науки у Польщі складає 1 мільярд доларів на 30 тисяч вчених, а в Україні - 150 мільйонів доларів на 150 тисяч осіб, що працюють у галузі науки, тобто в 33,3 рази менше.

Згідно з розрахунками, в Україні витрати на дослідження стають ефективними та приносять прибуток, коли вони становлять на кожного вченого не менше 15-20 тисяч доларів.

Перехід до ринкової економіки висуває на провідне місце проблему формування "середнього класу" як наймобільнішої соціальної категорії, яка є опорою сучасного цивілізованого суспільства. Але сьогодні в Україні має місце значне падіння рівня життя сімей, які раніше мали середній достаток. Відбувається розшарування середнього класу і виведення значної його частини за межу прожиткового мінімуму.

Для реалізації стратегії зростання необхідно забезпечувати модернізацію галузей економіки. Для цього потрібен первісний капітал, який можна створити тільки за допомогою потужного середнього класу, як це зробили інші розвинуті країни світу.

Аналіз свідчить, що на сьогодні в Україні люди науки практично втратили шанс шляхом власних інтелектуальних та професійних зусиль підвищувати свій соціальний статус. Має місце тенденція люмпенізації, незацікавленості кланової номенклатури у формуванні в країні повноцінного громадянського суспільства. Є ряд прикладів незацікавленості державних менеджерів від науки у підвищенні кваліфікації вже наявного науково-викладацького потенціалу, їх стажуванні за кордоном, освоєнні мов, серйозних (а не бутафорських) процесах інтеґрації української науки зі світовою науковою спільнотою.

Відсутність вирішення проблеми зайнятості населення та забезпечення гідної оплати праці призвело до того, що за даними "Львівської газети" (22 січня 2004 року) сьогодні 5-7 мільйонів українців (явище великого масштабу) працюють за кордоном: у Росії - 1 мільйон, Італії - 500 тисяч, Польщі - 300 тисяч, Чехії - 200 тисяч, Португалії - 150 тисяч, Іспанії - 100 тисяч. Результати прогнозних досліджень, що були здійснені В. Одинцем (1999), свідчать, що до 2010 року кількість людей, які будуть мати потребу в соціальному захисті, становитиме 35% від загальної чисельності населення України.

Якщо ж щорічний приріст внутрішнього валового продукту в Україні становитиме 8%, то вона зможе потроїти свій ВВП і у 2020 році досягне рівня Франції кінця ХХ століття. Для цього потрібні відповідні моделі соціально-економічного розвитку України. Незважаючи на їх велику кількість у нас існує звичка будь-яку модель перетворювати у релігію. Багато політиків діють за принципом: бути більшим католиком, ніж Папа Римський.

У сучасний період весь світ використовує планування, у тому числі індикативне. Японія вже 20 років є країною суворої планової дисципліни. Разом із цим, кожна модель розвитку має свої недоліки. На моє переконання треба використовувати не одну модель, а здійснювати синтез моделей, адаптованих до умов України з врахуванням її специфіки.

Аналіз свідчить, що головним недоліком реформ в Україні є відсутність консолідації цілей на рівні різних гілок влади. Позитивним прикладом такого підходу є Литва, яка за територією набагато менша України. Не маючи власних енергоресурсів, Литва досягла вищого рівня економічного розвитку. Одним із важелів такого розвитку є консолідація 80% населення в рамках загальної цілі.

Розглядаючи українську перспективу у соціально-економічному вимірі, слід згадати слова відомого політолога Збігнева Бжезінського: "Проблему України не можна залишити без уваги. Україна занадто велика, занадто важлива, а її існування має особливе значення як для Росії, так і для Заходу."

Отже сьогодні перетворення потрібно начинати з розуміння постулату Альберта Ейнштейна: "Не змінивши модель нашого мислення, ми не зможемо вирішити проблему, що створена нами за допомогою нинішньої моделі".