Ігор Козловський. Релігійні чинники Української перспективи
Україна переживає один із найскладніших періодів свого державотворення та побудови громадянського суспільства. Це породжує різноманіття думок щодо визначення "української ідеї в європейському контексті" як основної засади ідеології державного і суспільного розвитку. Відсутність чіткої ідеології та механізмів втілення її у життя потребує науково обґрунтованої відповіді на цей виклик.
Виходячи з кінцевих орієнтирів нашого руху у бік європейського вибору, можна стверджувати, що однією із серцевинних складових такої суспільної ідеології повинні стати конструктивні принципи морального і духовного життя, які увібрали у себе всі провідні релігійні доктрини. Церква у суспільстві ніколи не виконувала лише функції віронавчання, а й відігравала значно ширшу роль, виконуючи духовну і виховну функції. Церква є значною частиною суспільства і авторитетною силою, яка здатна до його моральної стабілізації та оздоровлення. До того ж, вона володіє чималим арсеналом організаційних можливостей для реального здійснення цієї своєї місії.
За перші півтора десятиліття свого вільного розвитку в Україні Церква значною мірою відновила відповідні механізми. І хоча процес цей далекий від завершення, все ж можна стверджувати, що він знаходиться у прогресивному розвитку.
Але непроста сучасна ситуація вимагає від нас подивитися на ці процеси саме з точки зору подальшого входження України у світовий простір, тобто потрібен особливо вдумливий і ґрунтовний аналіз процесу відтворення релігійних і загальнодуховних цінностей, відновлення і осмислення релігійного компоненту у глобальній стратегії національної безпеки для подальшої розбудови справді незалежної, вільної правової держави та відкритого громадянського суспільства європейського зразка.
Означені проблеми будуть довго залишатися в центрі підвищеної уваги як науковців, так і органів державної влади, громадських і релігійних організацій, бо вони мають високий рівень суспільної актуалізації. Особливо значущим для європейської свідомості є стан релігійної свободи в державі та державно-конфесійні відносини. Їх осмислення в практичному, а також і в теоретичному сенсі є, на нашу думку, важливим і необхідним. Це детермінується тими трансформаційними процесами, що відбуваються в Україні, кількісними та якісними змінами в релігійному середовищі, зростанням ролі релігійного фактору, а в цьому зв'язку - і потребою серйозних корекцій системи державно-конфесійних відносин, правових засад забезпечення свободи релігії, свободи діяльності релігійних організацій.
Корекція державно-конфесійних відносин для європейської перспективи України є однією з найважливіших, особливо з погляду на те, що останні роки були періодом зростання державно-церковного непорозуміння, особливо, на місцях. Першим кроком нового уряду у цій царині повинен бути саме аналіз стосунків держави і церкви, а також відмова від протегування будь-якої з релігійних організацій та перехід до конструктивного і плідного діалогу з усіма суб'єктами релігійного життя, а не руйнація, хоч і не завжди досконалої, але потенційно робочої структури - Державного комітету України у справах релігій, що неодмінно буде створювати цілу низку проблем регіонального та загальноукраїнського рівня. У життя повинна втілюватися ідея духовного єднання, взаємопорозуміння та толерантності в суспільстві на твердому правовому підґрунті. У діяльності релігійних організацій політичний фактор має бути відсутній, а за основу взято принципи дружнього співіснування і співпраці заради духовного і соціального блага всіх, а також поваги до світоглядного вибору кожного, тобто принцип конструктивної свободи совісті.
Соціально-політична стабільність, безпека країни і її прогресивні перспективи пов'язані з актуалізацією пріоритетних питань державно-конфесійної політики: удосконалення закону про свободу совісті, в якому будуть визначені механізми запобігання та ліквідації будь-яких дестабілізуючих впливів церкви на суспільство або держави на церкву. Інтересам стабільності і розвитку відповідає реалізація принципу поліконфесійності. Сучасна державно-релігійна політика з чіткими цивілізованими параметрами життєдіяльності релігійних організацій слугуватиме утвердженню соціально-політичної стабільності в країні, миру, злагоді та єднанню, стабілізації міжнародного авторитету України та налагодженню взаємовигідних зв'язків з іншими країнами, практичній реалізації ідеї європейського вибору нашої країни. І це буде реальним аргументом повернення не тільки в Європу політико-економічних структур, але, насамперед, в Європу духовну, в той безмежний континент духу, чия історія нараховує не одну тисячу років і суттєвою частиною якої ми завжди були не лише географічно.
Немає коментарів:
Дописати коментар