Іван Богун – полковник з плеяди видатних українських полководців.

Протягом багатьох десятиліть, зважаючи на різні обставини, українські науковці не зверталися до висвітлення життя та діяльності одного із сподвижників Гетьмана України Богдана Хмельницького, видатного представника козацької старшини періоду Визвольної війни середини ХVІІ ст. полковника Війська Запорозького Івана Богуна.

У джерелах, історичних романах і спогадах про козаччину, козацьке військо і видатних осіб козацької доби постійно зустрічаються тільки згадки про Івана Богуна, хоча жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог під час Визвольної війни.

Благородний шляхтич і відважний воїн, він став легендою ще за життя. Польський історик середини XVIIст. В. Коховський писав про Івана Богуна – “сміливий, розумний ... надзвичайно популярний, вміє, як ніхто інший, вдало діяти; сильний і хитрий, як лис; людина відважна і завзята”. Італійський священник Джованні Скарабеллі стверджував, що Іван Богун та Джузеппе Гарібальді – це два найвидатніші лицарі світу. Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя видатного воєначальника українського війська козацької доби.

Достеменно невідомо, коли він народився, скільки років прожив і в якому віці був страчений. Існують припущення, що Іван Богун появився на світ на Поділлі, швидше, на Вінниччині. Однак, не має відомостей про його родину, крім того, що батько належав до шляхти і жив поблизу с. Олекшичів. Відомий український історик Гетьманщини В. Липинський писав, що у документах 20-х років XVII ст. згадується про шляхтича Федіра Богуна, який міг бути батьком полковника Івана Богуна. Думки про те, що Іван Богун “виходець з дрібної української шляхти” дотримуються і сучасні українські історики М. Котляр і С. Кульчицький. Цікаво, що у книзі “Малороссийський гербовник” (автор Д.Лукомський, В.Модзалевський) описано герб роду Богунів. Тут також вказується, що полковник Іван Богун мав сина Григорія та онука Леонтія, які також були воїнами Запорізького війська.

Деякі історики зазначили, що Богун брав участь у козацькому повстанні 1637- 1638 рр. Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи Івана Богуна повязані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма. Іван Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через річку Сіверський Донець. Таким чином, протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичне для запорозького спочатку, а потім і реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти турків і кримських татар захищаючи українські землі від набігів останніх. Згідно “Реєстру Війська Запорізького 1649 року…” прізвище Іван Богун значиться серед козацької старшини Чигиринського полку.

Український письменник М. Старицький та історик В.Голобуцький доводять що, Іван Богун приймав активну участь у таємних нарадах, які проводив Гетьман України Богдан Хмельницький наприкінці 1647 року. В. Голобуцький пише: “відбулася так звана рада поблизу Чигирина ... де Богдан Хмельницький і його чотири найближчі соратники - Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Богун і Матвій Борохович – були сповненні рішучих дій щодо повернення козацьких прав всім тим, хто був позбавлений їх…”

Далі, як свідчать історичні джерела, Іван Богун бере активну участь в боротьбі проти поляків з перших битв 1648 року. В. Замлинський зазначає: “уже ті перші битви (під Жовтими Водами і Корсунем) дарували Богданові Хмельницькому на все життя талановитих военачальників - Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна, Івана Ганжу, Михайла Кричевського... З ними були виграні всі наступні битви Визвольної війни.”

У лютому 1649 року за наказом Гетьмана України Богдана Хмельницького полковника Івана Богуна призначено на Поділля: “для наведення порядку і заспокоєння бідних людей, щоби вже більше крові пролито не було”. З цим прикордонним районом певний час була пов’язана його подальша військова служба. Прибувши на Поділля Іван Богун звернувся листом до всього населення регіону: “Наказую, щоб ніхто надалі не смів на Поділля до Кам’янця війська приводити,... що він має намір карати будь-яких порушників кордонів, але все таки вважає, що краще буде, щоб ми в довірі жили, як предки наші, волею Божею”.

Наприкінці 1649 року Іван Богун призначається полковником Вінницького полку й одразу готується до війни. Його основне завдання полягало в тому, щоб обороняти західні кордони визволеної території України. Полк Богуна мав прийняти на себе один з перших ударів ворога, який наступав, і затримати, просування польсько-шляхетсьських військ по Україні. 28 лютого 1651 року польські війська на чолі з М. Калиновським і С. Лянцкоронським підступили до Вінниці, взяли її в облогу і зробили спробу захопити. Під час оборони Вінниці у березні 1651 року, з метою розгрому противника, Богун зумів організувати всі сили та засоби міста: “і міщани, і шляхта, і все населення міста стало під знамена свого полковника…”.

У перший день бою, Богун залишивши частину козаків свого полку у місті, провів феноменальну маневрову кінну контратаку в напрямку лівого флангу військ противника, результатом якої стало знищення значної частини польської кінноти Лянцкоронського у водах річники Буг. А вже третього дня, із кінним загоном у 300 шабель атакував польські охоронні загони. Всі зусилля Калиновського оволодіти містом були марними. Протягом двох тижнів Вінницький полк на громадяни міста не давали ворогові ніяких шансів на успіх, а з підходом у район бойових дій Уманського й Полтавського полків під командуванням Йосипа Глуха та Мартина Пушкаря польське військо панічно відступило до Кам’янця-Подільського.

Це була перша блискуча перемога 3-х тисячного загону під командуванням кальницького (вінницького) полковника Івана Богуна над 20-тисячною армією Лянцкоронського. Ця битва принесла йому славу і авторитет. Саме тут, у боях під Вінницею, Іван Богун вперше найбільш масштабно проявив весь свій військовий талант. Це був початок його визнання, як видатного воєначальника та полководця. За свідченням Самовидця, “серед польського війська прокинулася паніка така, як колись під Пилявцями, що полків не можна було стримати від утечі”. В подальшому, переслідуючи польські загони козацько-селянське військо штурмом оволоділо Кам’янць-Подільським, а з 29 квітня по 1 травня 1651 року вибило польські загони із Корця. Розгромлені залишки польського війська Калиновського і Лянцкоровського спішно залишили територію України.

На початку червня 1651 року українські та польські війська зійшлися у битві під Берестечком, що розкинулося на березі річки Стир, на межі Волині і Галичини. “На зайнятій поляками зручній позиції, великій рівнині, як свідчать історики, - зосередилася півторасоттисячна армія, зібраний цвіт польської військової сили: Вишневецький, Лянцкоронський, Чернецький, Концепольський та ін. Німецькі найманці, ветерани тридцятилітньої війни. Приблизно таку ж кількість сил розгорули українсько-татарські війська. Тут також були свої герої: Богун, Дженджелій... Козацько-селянське військо зосередилося на західному березі річки Пляшівці, вище села Солоневе. Окремим табором стояло тридцятитисячне військо кримського хана”.

18 червня 1651 року війська вишикувалися в бойові порядки й розпочалася жорстока битва. Бій проходив з перемінним успіхом воюючих сторін. Однак у найкритичніший момент битви, в розпалі бою, підкуплений полякамим кримський хан Іслам Гірей зняв свої війська і залишив поле бою. Богдан Хмельницький намагався повернути татар на поле бою, але був по-зрадницькому затриманий ханом.

На чолі козацького війська спочатку став Дженджелій, але він не зміг згуртувати козацько-селянські сили на подальшу боротьбу. Козацьке військо терпіло поразку. 30 червня 1651 року в найтрагічніший час для козаків, в оточеному з трьох боків поляками козацькому таборі гетьманом обрали полковника Івана Богуна. Український романіст М. Старицький змальовує, як це відбулося: “роздались кругом крики пробудженої товпи – вибрати нового гетьмана, да такого, щоб не продав нас ляхам.

– Богун, Богун, – роздались зі всіх сторін вигуки.

– Богун! – заревіла, як одна людина, вся товпа і шапки полетіли догори.

– Богун поривався говорити, але голос його губився у реві товпи.

– Богун – гетьман ! Слава гетьману! – Вся товпа оголила свої голови...

Через годину в палатці гетьмана Івана Богуна зібралась вся козацька старшина на останню вирішальну раду: полковники війська Запорізького Золотаренко, Кривоніс, Тетеря та інші”.

Іван Богун в найскладніших умовах, коли козацький табір було оточено великими силами польського війська, узяв на себе командування, організував оборону табору, а потім, зробивши переправу через непрохідну трясовину, під постійними нападами ворога, вивів 10-тисячний корпус українського війська із оточення.

Наступного 1652 року українське військо взяло реванш за поразку під Берестечком – здобуло блискучу перемогу під Батогом. Бій розпочався уранці 22 травня біля гори Батіг поблизу сучасного села Четвертинівки й закінчився під вечір другого дня повним розгромом ворожих сил. Внаслідок активних наступальних дій українського війська та успішної організації взаємодії козацьких полків й сельнсько-повстанських загонів, піхоти, кінноти й артилерії вдалося знищити майже 40 тисяч польського війська та основну частину його командного складу. Врятувалося, втечею, лише кілька тисяч воїнів. “У боях під Батогом, – пише В. Замлинський, – особливо відзначилася козацька кіннота, якою командував полковник Іван Богун. Богун вміло спланував та здійснив блискавичний маневровий удар у тил військ противника”. В результаті битви під Батогом Правобережна Україна була повністю звільнена від польських військ. Перемога під Батогом започаткувала новий етап Визвольної війни Українського народу. Перемогу українського війська під Батогом сучасники порівнюють з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами (216р. до н.е.).

У 1653 році Іван Богун знову опинився у вирі бойових дій. У березні 1653 року його загони виступили проти армії коронного обозного С. Чарнецького, який атакував українські війська у прикордонній зоні, захопив і зруйнував Прилуки, Погребище, Ілінці. Активно просуваючись в глиб України польські війька підійшли до Монастирища, оборону якого очолював Іван Богун. Зайнявши оборону в Монастирищі, Богун вдається до організації активної оброни. Він застосовує різноманітні форми і методи ведення бойових дій, незважаючи на досить скрутне ресурсне забезпечення своїх військ. Вжитий комплекс заходів щодо організації оборонних дій, дозволяє його війську не тільки успішно відбивати атаки значно переважаючих сил коронної армії, але й здійснювати ефективні контратакуючі бої. Про один з них розповідає в своєму літописі Г. Граб’янка: “Іван Богун, відібравши кілька сот вишколених у боях козаків, нарядив їх у татарську одежу, замаскував, вночі висунув на вихідні позиції, що знаходилися поза містом, і з татарським гуком контратакував противника з флангу... Контратака була настільки вдалою, що поляки вдалися до панічної втечі, полишивши обоз і все майно, а сам Чарнецький отримав поранення”.

Того ж 1653 року полковник Іван Богун разом із Тимошем Хмельницьким (старшим сином Б.Хмельницького) очолив похід козацьких полків на Молдавію. В ході бойових дій козаками було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Проте, переможний успіх було засмучено загибелю в Сучаві Тимоша Хмельницького (5.11.1653р.), який, незважаючи на молодий вік, відзначався вийнятковою хоробрістю, стратегічним мисленням й подавав великі надії воєнного керівника. Обставини загибелі Хмельницького молодшого змусили Івана Богуна “поступитися перед поляками”, для того, щоб вивести тіло Тиміша з поля бою. Богун і в цих обставинах зберіг лицарську честь полководця – з розгорнутими прапорами, барабанним боєм і почесною гвардією він вивіз тіло загиблого побратима з ворожої території.

Починаючи з кінця 1653 та протягом 1654 років кальницький полковник практично безперервно веде бойові дії проти коронної польської армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. Значний військовий талант та численні перемоги створюють Іванові Богуну ім’я непереможного полководця, що навіює страх на ворогів.

Восени 1654 року поляки роблять ще одну спробу повернути Україну до складу Речі Посполитої. Богун активно виступає проти агресії. У грудні він відволікає на себе сили Чернецького і виводить своє військо з м. Брацлава в добре укріплену Умань. Коронні війська намагаються штурмувати місто, але безуспішно. У цей час до району Охматова надходять об’єднані сили козаків і росіян під командуванням Богдана Хмельницького і В. Шереметєва. Розпочався легендарний бій під Дрижиполем. Становище українсько-російського війська ставало критичним. Проте, у найвідповідальніший для Богдана Хмельницького момент, Іван Богун зі своїми козаками прорвав польську облогу міста, вийшов з Умані і наніс удар в тил воргу, що врятувало становище.

Не встигнувши як слід відпочити після Охматова, Богун із заново сформованими козацькими загонами вже розбиває кримських татар, що вторглися в українські замлі на півдні. Бере участь у поході на Львів, а в грудні 1656 року під командуванням наказного гетьмана А. Ждановича здобуває Краків, Брест та Варшаву, які полишає тільки влітку 1657 року, відступючи із своїм військом в Україну.

Характеризуючи військову і політичну діяльність полковника Війська Запорозького Івана Богуна, слід зазначити, що він досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемити права України або козацькі вольності. Саме тому, Іван Богун в політичному спектрі Української козацької держави займає місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Гетьманом України Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28.10.1651р.), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 році полковник Богун був у числі противників курсу Богдана Хмельницького на союз із Москвою, так і не склавши присяги московському цареві, а згодом очолює антимосковську старшинську опозицію. Письменниця О. Апанович у книзі “Україно-Російський договір 1654 року. Міфи і реальність” пише: “Категорично не прийняв ідеї Переяславської ради полковник Іван Бргун, якого вважали після Гетьмана України Богдана Хмельницького воєнним стратегоим номер один в Україні”. Коронний обозний Андрій Потоцький тисав в той час до Польського короля так: “полковник Іван Бргун із тих козаків, для яких найвища державна рація – щоб не бути ні під Вашою королівською милістю, ні під царем”.

Після смерті Гетьмана України Богдана Хмельницького (27.7.1657р.) Іван Богун підтримує курс Івана Виговського та Юрія Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики. Однак, також виступає проти зближення із Польщею чи Туреччиною. Богун відмовився підписувати укладений Іваном Виговським Гадяцький договір (6.9.1658р.), а в 1660 році виступив проти Слободищенського трактату, підписаного Юрієм Хмельницьким.

У роки Руїни полковник Богун послідовно шукає найкращий шлях розвитку для України. Далекоглядний і талановитий політик та полководець, він прагне до мирного розв’язання воєнно-політичної ситуації, але ніколи не йде на компроміс. Щоправда у січні 1660 року полковник бере участь у операціях російсько-козацьких військ проти поляків і Гетьмана України Івана Виговського. Разом зі своїми соратниками останніх років – О. Гоголем і М. Ханенком – зупиняє польський похід в Брацлавщину тощо.

Історічні джерела також засвідчують про те, що у 1661 році полковник Іван Богун являється командиром семи хоругов війська Литовського князівства. Чому він потрапив у литовське військо? Можливо, поляки вирішили усунути з України небезпечного полковника; можливо, він сам не схотів залишатися вдома, де справи йшли не так як йому хотілося, всупереч його сподіванням. Або ж з самого початку це був наперед задуманий план.

У всякому разі, він служить у литовському війську і, очевидно, бере участь у конфедерації, одним із пунктів якої значилася вимога припинення війни з Московією.

Весною 1662 року Богун на деякий час повертається в Україну і Юрій Хмельницький залучає його до воєнних дій на Лівобережжі. Але в цих боях славетний воєначальник не виявляє активності й гетьман відправляє його до Польщі, що незабаром призводить до його увязнення поляками.

Але він потрібен був Україні і це добре зрозумів П. Тетеря. Ще до отримання гетьманської булави П. Тетеря просить польського короля відпустити уславненого полковника. Ян Казимир у 1663 році звільняє І.вана Богуна в обмін на участь в поході на Лівобережну Україну. Король Ян Казимир мав намір пройти вогнем і мечем усе Лівобережжя – від Києва до Глухова і Новгород-Сіверська. “Взимку 1663 - 1664 рр., – пише Д. Дорошенко, – велике польське військо на чолі з королем вступило на Лівобережжя. З поляками йшов і правобережний гетьман Павло Тетеря. Разом з ним були козацькі полковники Богун, Гуляницький, Гоголь, Ханенко та ін”

Однак з перших днів походу Іван Богун намагається, як неодноразово бували в нашій історії, за рахунок України допомогти Московії. Лівобережні міста охоче здаються славетному полковникові і завдяки цьому залишаються не зруйнованими. У деяких випадках козацькі гарнізони цих міст приєднуються до його війська. Не маючи достатньо сил, поляки не залишали у містах своїх гарнізонів, і коли коронні війська в січні 1664 році обложили Глухів – останнє місто перед московським кордоном – то вся “підкорена територія” запалала вогнем повстання.

Під час облоги Глухова І. Богун діяв безстрашно. Як члену військової ради, йому були відомі всі замисли поляків. Пізніше про це з люттю писав поляк Єрлич, що Богун повідомляв захисників Глухова про час штурму, показував найзручніші місця для зджійснення контратак, передавав порох тощо.

Облога Глухова, хоча й тривала майже місяць, не зламала захисників. За цей час І. Брюховецький встиг зібрати військо і разом з російським воєводою Ромадановським наблизитися до позицій поляків. За таких обставин у Івана Богуна виникає новий задум – він домовляється з Ромадановським, що під час битви з польським військом ударить зі своїми козаками в тил полякам. Під Глуховом Ян Казимир дізнався, що Богун мав таємні зв’язки з Брюховецьким і Ромадановським. Король у своєму листі до дружини говорить, що його повідомили про ‘зраду” полковника Богуна.

27 лютого 1664 року “польовий військовий суд, – пише М. Костомаров, – що відбувся в Новгороді-Сіверському, виніс постанову про смертну кару полковника Iвана Богуна разом з кількома його прихильниками, яких було розстріляно”. З цього приводу Ян Казимир в листі до дружини писав: “Я наказав його арештувати з наміром покарати рукою ката,... але Бог покарав його інакше”. Як свідчать джерела, про причину та обставини смерті Івана Богуна знала лише верхівка поляків і зберігала в таємниці. Тому досі достеменно невідомо, як загинув видатний український воєначальник Іван Богун. У літописах Єрлича і польських щоденниках, опублікованих наприкінці Х1Х ст., є лише натяки про смерть Івана Богуна. Знаючи його характер, можемо лише припустити, що під час арешту на засіданні ради, він міг учинити серйозний опір і його убили навіть самі члени ради. Так трагічно закінчилось життя славного козацького полковника, героя Хмельниччини, який став жертвою складних політичних умов розірваної на дві частини України.

Але, попри всі затемнені колізії його життєвого шляху, із джерел і матеріалів, що нам відомі, вимальовується постать людини непересічної, яскравої. Це був мужній, безстрашний і відважний воєначальник, талановитий полководець, безкомпромісний у своїй відданості ідеї служіння своєму народові.

Ім’я Івана Богуна – видатного полководця епохи Хмельниччини – назавжди залишилося в пам’яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи, назви установ і меморіальні дошки. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній з них: “А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!”.