Сотні років українські землі перетинав державний кордон. Вони були поглинуті двома імперіями — Російською і Австро-Угорською. Залежність від рішень, які приймалися в імперських столицях, тяжко позначалася на долі українців. Однак вони вірили, що в майбутньому їх Батьківщина стане вільною, самостійною і соборною. Соборність, тобто об'єднання всіх земель в єдиній національній державі, була віковічною мрією українського народу.
Залежність від російського царя і австрійського імператора стала нестерпною, коли обидві імперії зійшлися між собою у смертельному герці. Перша світова війна 1914 - 1918 років точилася на українській землі. Примусово мобілізовані до царської та імператорсько-королівської армії, мільйони українців змушені були воювати один проти одного.
Однак саме ця війна вперше надала українському народові історичний шанс: визволитися з-під гніту і об'єднати свої землі в соборній національній державі. Не витримавши воєнних перевантажень, імперії розвалилися.
Українська революція 1917 - 1918 років стала безпосереднім наслідком першої світової війни. У революційному вогні народилися національні демократичні держави: в листопаді 1917 року - Українська Народна Республіка (УНР), у жовтні 1918 року - Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). На порядку денному постало питання про утворення соборної України шляхом їх об'єднання.
Відразу після народження Західноукраїнська Народна Республіка опинилася в стані війни з польськими збройними формуваннями. Польща претендувала на захоплення основної частини західноукраїнських земель - Східної Галичини - так як до втрати державності у XVIII столітті Галичина перебувала у складі Польського королівства.
Українська Національна Рада, яка утворилася після розпаду Австро-Угорщини як вищий представницький орган на західноукраїнських землях, змушена була провадити тяжкі бої з польськими легіонерами у Львові та Перемишлі.
Одночасно свої претензії на Буковину висунула Румунія. Ставало зрозумілим, що без допомоги з боку Великої України ЗУНР не вистоїть у боротьбі з ворогами.
10 листопада 1918 року у Львові була ухвалена коротка резолюція, яка поклала початок процесу возз'єднання українських земель: “Українська Національна Рада як найвища власть українських земель колишньої Австро-Угорської монархії в домаганню до здійснення національного ідеалу всього українського народу доручає Державному секретаріату (уряду ЗУНР) проробити потрібні заходи для з'єднання всіх українських земель в єдину державу”.
Практична реалізація ідеалу соборності України стала можлива завдяки бурхливому піднесенню національно-визвольної боротьби українського народу, пов’язаному з крахом держави гетьмана П.Скоропадського та Австро-Угорської імперії наприкінці 1918 року, у володінні яких перебували українські землі. В результаті цієї боротьби національна державність України виникає спочатку на теренах підросійської України, а згодом і на західноукраїнських землях. Наприкінці 1918 року під керівництвом Директорії, яка очолила переможне повстання проти гетьманського режиму була відновлена УНР. Майже одночасно на західноукраїнських теренах постає ЗУНР. Закономірно, що обидві суверенні українські держави з самого початку свого існування прагнули до об’єднання.
Уже 1 грудня 1918 року повноважні представники УНР і ЗУНР підписали у Фастові Предвступний договір про майбутнє об’єднання, злуку двох суверенних українських держав в одну УНР. 3-го січня 1919 року Українська Національна Рада прийняла в столиці ЗУНР Станіславові (нині Івано-Франківськ) Ухвалу про злуку ЗУНР з УНР в одну суверенну Народну Республіку, затвердила Предвступний договір і доручила Державному Секретаріату (своєму уряду) негайно розпочати переговори з урядом УНР з метою його реалізації.
Нарешті настав день, якому судилося навічно увійти в нашу історію, - 22 січня 1919 року. Що ж відбувалося того морозного зимового дня на Софіївському майдані української столиці?
Із самого ранку місто набуло урочисто-святкового вигляду. На будинках висіли національні прапори, транспаранти. Тріумфальну арку при вході у Володимирівської вулиці на майдан прикрасили старовинні герби України й Галичини.
Об 11 годині ранку на майдан у супроводі оркестр стали підходити українські військові частини. Незабаром весь майдан і навіть сусідні вулиці заповнили люди. З усіх київських церков прибули хресні ходи.
Урочистості розпочалися промовою голови західноукраїнської делегації, заступника президента Української Національної Ради ЗУНР Лева Бачинського.
Після цього державний секретар ЗУНР доктор Льончин Цегельський зачитав текст Ухвали Української Національної Ради від 3-го січня 1919 року про об’єднання ЗУНР з УНР.
Голова Директорії В.Винниченко, привітавши делегацію західних українців короткою промовою, попросив члена Директорії, професора Ф.Швеця проголосити Акт Директорії про злуку УНР і ЗУНР. У цьому історичному документі Директорія радо вітала цей крок наших західних братів, приймала деклароване ними об’єднання до відома і заявляла про введення його в життя.
Після привітання з цією історичною подією відбулася святкова демонстрація, потім біля будинку губернського земства з вітальними промовами перед учасниками дійства виступали голова директорії В.Винниченко і член Директорії, Головний Отаман С.Петлюра.
Скликаний Директорією Трудовий Конгрес України, в роботі якого взяли участь також делегати від ЗУНР, а перший заслухавши стоячи Акт Соборності, прочитаний В.Злотчанським, одностайно затвердив його.
Ось такими найвищими юридичними державними актами було закріплено соборність України.
Однак об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через певні обставини не було доведено до кінця. Головна з них – скрутне становище, в якому незабаром опинилися УНР ії західна область. Перша – в наслідок наступу військ більшовицької Росії, друга – поляків.
Ухвала Української Національної ради від 3-го січня 1919 року лише декларували проведення державного об’єднання в майбутньому. На вимогу представників ЗУНР Директорія УНР погодилася на те, щоб до скликання Всеукраїнських Установчих Зборів адміністративні та законодавчі функції в західних областях УНР велися самостійно. Та ситуація незабаром склалася так, що скликати їх було неможливо.
Незважаючи на це, день 22 січня 1919 року назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності України. Це був один із найпрекрасніших моментів нашої непростої, часом трагічної історії. На важкому і довгому шляху нашого народу до ідеалу Соборності Злука УНР і ЗУНР – подія великого значення.
Немає коментарів:
Дописати коментар