Молодь захищала державу (До Дня пам’яті Героїв Крут).

Крути, Крути — мужність і посвята,

Вірність, що міцніша понад смерть.

Крути, Крути! Горда і завзята

Кличе пісня і веде вперед.

28 січня 1918 року, біля станції Крути на Чернігів­щині, вступили а нерівний бій сімнадцяти - вісімнадцятирічні українські юнаки, щоб затримати радянські війська Муравйова. Довгий час крутянська траге­дія замовчувалась в радянській історіографії. Не знайшла глибокого розкриття ця героїчна і водночас трагічна подія і в дослідженнях сучасних історики.

Але якщо автори радянської пори прославляли і увіковічу вали сумнівну перемогу Червоної Армії під Кругами, мовчали про звірства матросів, і червоноармійців по відношенню до полонених юнаків, до І всього під Кругами, історики, справедливо оспівую­чи мужність і героїзм загиблого цвіту нації, на жаль, не дають правдиву Оцінку тим, хто кинув непідготовлену у військовому відношенні молодь на вірну смерть. Адже трагедія під Кругами була результатом недалекоглядної політики в військових питаннях, яку проводили діячі Центральної ради. Це вони проголосили ІУ Універсалом, що армію потрібно розпустити зовсім, на місце постійної армії завести народну міліцію", що всяке військо є знаряддям поневолення пануючого класу над працюючим народом. Через таку, непродуману, хибну воєнну політику УНР у розбурханому морі революційної стихії, імперіалістичної війни, що продов­жувалась, залишилась без надійної збройної сили.

Тому, коли захиталась влада Цен­тральної ради, її керівники в скрутний час замість того, щоб самим взяти в руки гвинтівки і захищати волю, незалежність України, пере­клали цю справу на плечі не­ обстріляної молоді. Виникає питання, на що вони розраховували? Хіба вони не розуміли, що ця жменька юнаків (600 чоловік) буде неминуче знище­на більшовиками, які мали не тільки кількісну пере­вагу (3,3 тисячі чоловік), але й володіли великим військовим досвідом. Розуміли, про це свідчать спогади одного з діячів Центральної ради Д.І. Дорошенка, який згадував: "Коли зі сторони Бахмача і Чернігова посунули на Київ більшовицькі ешелони, уряд не міг послати для опору ні одної військової частини.

Тоді зібрали швид­ко загін студентів-гімназистів старших класів і кинули їх буквально на забій, назустріч чудово озброє­ним і численним силам більшовиків." Це рішення свідчить про те, що у діячів Центральної ради знову переважали політичні амбіції, бажання будь за що зберегти свою владу взяли верх над здоровим глуз­дом. Тому справедливо засуджуючи більшовиків за пролиту невинну кров, за звірства під Кругами, ми по­винні також осуджувати і дії уряду УНР, який свідомо кинув на смерть, на розтерзання романтичне, не загартоване фізично юнацтво. Критичної оцінки зас­луговують і дії військових старшин, які, керували боєм.

Адже, як свідчать Левко Лукасевич і Микола Рябий, вони вибрали дуже невдалу позицію для обо­рони. "Гиблішої позиції не придумати, — писав М. Ря­бий, —суцільної лінії фронту нема. Високий залізнич­ний насип розривав позицію на два окремих фронти. Через оцей насип ми не бачимо сусідів, а сусіди нас". Саме це, а також кількісна перевага дозволила муравйовцям в ході бою оточити правий фланг оборони і зму­сили студентів безладно відходити до станції Круги. Потрібно сказати правду і про зраду деяких військових старшин. Про це говорять факти, які наведені в роботах Д. Дорошенка, Н.Малика, І. Нагаєвського, В, Пальчика, М. Рябого "Штабний поїзд, а разом з ним начальник військової школи Носенко, начальник штабу Богаевський, сотник Тимченко га­небно втекли".

Втекли в самий відповідальний мо­мент бою, залишивши молодь без боєприпасів, без керівництва, без засобів відходу до залізниці. Таким чином, трагедія. під Крутами висвітлила мужність, жертовність, готовність йти на смерть за волю і незалежність України одних і недалеког­лядність, підступність, зрадництво, жорстокість інших. Цей невеликий епізод національно-визвольної боротьби — важливі історичні уроки. Крути. Жертви не були марними, справу націо­нальне свідомої молоді продовжили інші борці. Под­виг юнаків і сьогодні є для воїнів Української армії прикладом любові до рідного краю, рідної України. Минуть роки, десятки років — століття, але пам'ять . про воїнів-героїв не загине повік.