Основні напрямки і форми виховання патріотизму і громадянської свідомості у воїнів Збройних сил України.

Основні напрямки і форми виховання патріотизму і громадянської свідомості у воїнів Збройних сил України.

1. Відповідна спрямованість усіх форм і методів навчан­ня і виховання, посібників і підручників. Вони повинні бути насиченими матеріалами української дійсності в контексті освоєння тих чи інших наук. Для того, щоб воїни Збройних Сил України добре знали історію України, героїчний шлях Збройних Сил, командири і офіцери органів виховної робо­ти повинні використовувати весь багатий арсенал форм і методів військово-патріотичного виховання.

Це проведення вечорів бойової слави, зустрічей з вете­ранами-однополчанами, організація екскурсій в музеї, об­говорення книг та кінофільмів, в яких показана мужність воїнів на полях битв, романтика ратної праці нинішнього покоління захисників Батьківщини. Кожен офіцер, який веде патріотичну пропаганду, повинен чітко усвідомлювати її ос­новні складові. Для цього необхідно працювати над собою. Глибше вникати у суспільно-політичні процеси, які відбу­ваються в Україні. Але найважливіше - самому бути пат­ріотом і розуміти, що єдиною найбільшою цінністю є свобо­да України, свобода українського народу, який став госпо­дарем своєї рідної землі.

2. Пропаганда державної символіки, формування у військовослужбовців любові до неї.

3. Вживання та розповсюдження української мови у військовій сфері.

Царський уряд як найбільш агресивний серед гноби­телів українського народу робив все, щоб знищити украї­нську свідомість, українську мову. Вже у 80-ті роки XVIII ст. останні залишки української автономії були ліквідовані. На Україні поширюються загальноросійські адміністра­тивні закони, включаючи кріпацтво. Одночасно зростає на­ціональне гноблення українців (Валуєвський та Емський укази).

Царський уряд, спираючись на місцевих виконавців, всіляко гальмував формування самосвідомості українсь­кої нації. Так, заборонялось саме слово "Україна" і насад­жувалась назва "Малоросія", яка відбивала великодержав­не ставлення до українського народу. Відбувалося стри­мування розвитку української літературної мови, друкова­ної літератури, національних шкіл, вищих навчальних зак­ладів, театрів. Протягом 1863-1883 рр. був виданий ряд указів, які забороняли публікації, вистави, навчання украї­нською мовою.

Але заборонити існування народу неможливо, як немож­ливо знищити його прагнення до національно-державної самовизначеності. Революційно-визвольна боротьба кінця XIX - початку XX стст. сприяла зміцненню культурних зв'язків українського народу, піднесенню творчого потенціалу різних верств населення. Саме в цей час набули визнання пись­менники І.Франко, Панас Мирний, М.Коцюбинський, Леся Українка, О.Кобилянська, В.Стефаник, П.Грабовський, дра­матурги І.Карпенко-Карий, М.Старицький, М.Кропивницький, актори М.Заньковецька, М.Садовський, П.Саксаганський, композитори М.Лисенко, Я.Степовий, художники М.Мураш­ко, С.Васильківський, науковці М.Драгоманов, Б.Грінченко, М.Грушевський та інші.

Ці видатні патріоти сприяли формуванню української самосвідомості, мови та культури, розвиваючи в нових умовах традиції своїх попередників - Г.Сковороди, І.Кот­ляревського, Т.Шевченка.

Їх любов до української мови і їх творчість є основою патріотичного виховання воїнів. Українська мова є своєрі­дним генетичним кодом нації. Як визначається Конститу­цією України, державною мовою в Україні є українська мова. Поряд з цим в Україні гарантується вільний розвиток, вико­ристання і захист російської, інших мов національних мен­шин України. Держава сприяє вивченню мови міжнародно­го спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

4. Формування у воїнів різних національностей почут­тя патріотизму, гордості за Українську державу.

Об'єднання нації і держави створює грунт для виникнення національно-державного патріотизму, тобто почуття відда­ності Україні всіх її громадян незалежно від національності. Патріотизм дуже важливий для Збройних Сил України, тому що дозволяє влитися в українську армію іншим націям і тим самим зміцнити обороноздатність України.

В центрі національно-державного патріотизму лежить ідея свободи, державної незалежності української нації та ідея вільного демократичного суспільства, що гарантує сво­боду дій народові в цілому та сприяє вільному розвиткові кожної особистості зокрема.

Україна - це багатонаціональна держава. В ній живуть люди понад ста національностей. Тому досягти всенарод­ної єдності навколо ідеї зміцнення і захисту Української дер­жави неможливо, якщо вони не будуть переконані, що, підтримуючи національні змагання українців, також бо­рються за власні національні права.

- Нам потрібний патріотизм демократичний, гуманістичний, животворний, здатний об'єднувати. Патріотизм, що ґрунтується на повазі особистості та прав людини. Такий ідеологічний синтез патріотизму і демократії стане надійним фундаментом громадянського суспільства.

5. Згуртування громадянської злагоди і консолідація військовослужбовців як представників різних соціальних, політичних, культурно-історичних, національних, релігійних спільнот українського суспільства.

Серед основних чинників консолідації - забезпечення національної гідності і злагоди молоді і військовослужбовців держави, правова розбудова всіх її інституцій, забезпечен­ня свободи і єдності політичних рухів і партій в досягненні мети суспільного розвитку, свобода націй, національне, ре­лігійне і політичне примирення, подолання економічної кри­зи, виховання патріотизму.

Всі учасники цього процесу - громадяни України - по­винні усвідомлювати, що вони відповідають перед нащад­ками за те, що відбувається сьогодні. Існує тільки один кри­терій діяльності кожного, тієї чи іншої партії, того чи іншого лідера: відповідає чи не відповідає вона справі розбудови незалежної Української держави. Цим буде досягнуто єдність народу та владних структур, їх об'єднання в неза­лежній державі, яка є основним гарантом процвітання і роз­витку України та її незалежності.

Отже, українські військовослужбовці повинні виховува­тися не на основі вузькогрупових ідей якоїсь однієї політич­ної партії чи організації, а на базі загальноукраїнської національної ідеї. Адже армія повинна захищати не якісь ок­ремі групи населення України, а весь український народ, цілу Українську державу.

6. Ключовим напрямком в вихованні воїнів, за нашим переконанням, повинна стати козацька педагогіка. Чому?

Перш за все тому, що вона є сконцентрованою мудрістю народної виховної практики, яка допомагає формувати людину, яка вміє вірити у справедливість, сподіватися на кра­ще, безмежно любити рідну землю, сповідувати принципи добротворення, бути чесною, справедливою, щирою, відчувати свою національну гідність, стояти на варті української ідеї. Сукупність принципів козацької підготовки - це своєрідний омафор, витканий усіма знаннями про український на­род, що є предметом українознавства.

У праці "Виховний ідеал" Г.Ващенко писав: "...діла ко­зацьких часів були сильніші, ніж слова. Цей період нашої історії дав так багато дійсно великих, героїчних постатей, як жоден з інших періодів. Перше місце між ними посідають Богдан Хмельницький, Іван Мазепа і Петро Могила. В своїх особах вони об'єднали палкий патріотизм, високу культурність як синтез елементів Заходу і Сходу, мудрість, силу волі й непохитну мужність. Але вони не були поодинокими. Історія знає багато зразків високих чеснот і серед козацької старшини, і серед простих козаків, і серед селянства. Головні риси їх: висока релігійність, жертвенний патріотизм і безмежна мужність, яка часто викликала розпач у ворогів українського народу".

Справедливість такого висловлювання випливає з аналізу можливостей козацької педагогіки, яких не маємо пра­ва ігнорувати, бо варті високої народної мудрості, і тому не слід втрачати цієї потужної гілки українського дерева, на якому повинен "сидіти" кожний навчальний заклад, якщо він ставить перед собою високу мету - виховання патріотів Української незалежної держави.

Відомий в Україні Прометей українського духу Іван Макарович Гончар у статті "Це душа народу" писав: "Треба, щоб козаччина заповнила нашу бідність, спинила духовне зубожіння, щоб козацький дух до нас повернувся ще в більшій силі, ніж тоді". Він же додає: "Наша офіційна освіта сама по собі мусить охоплювати ідею козаччини. Тому що це невід'ємна частина нашої історії, наші корені, якими му­сить живитися кожен українець". Ці слова для нас мов за­повіт сповідувати ідеї козацької педагогіки у навчально-ви­ховному процесі. Треба сказати, що офіційна освіта наче прислухалася до І.М.Гончара, бо вже в 1995 році надіслала у навчальні заклади "Методичні рекомендації педагогічним колективам закладів освіти України по відродженню історико-культурних та господарських традицій українського ко­зацтва".

У Збройних Силах України військово-педагогічний про­цес, пов'язаний з гуманізацією та демократизацією всіх сфер суспільного життя, відроджує прогресивні військові традиції минулого, не ідеалізуючи, звичайно, всіх проявів діяльності козаччини, а беручи на озброєння лише те, що допоможе утверджувати наших воїнів у патріотизмі, бажанні служити рідній Україні.

Симон Петлюра писав: "Лише в любові до рідного краю родиться патріотичне чуття. Лише бажання щастя й слави рідному народові родить патріотичні діла й учинки. Патріо­тизм і надалі залишається великим, могутнім стимулом до благородних і творчих зусиль, одиниць чи цілого народу на шляху здійснення національних чи вселюдських ідеалів".

Маємо безліч прикладів героїчної боротьби наших предків за вільну Україну. Отож, на сучасному етапі розбудови Української незалеж­ної держави ми дедалі більше переконуємося в тому, якої ваги набуває національне виховання, що, як відомо, є цілес­прямованим, природно регульованим процесом утверджен­ня національної самосвідомості, традицій, патріотичних почуттів та інших набутків, які сприяють вихованню українського військовослужбовця.

Тож виховати людину, зокрема воїна - свідомого захисника України, означає пробудити в людині духовні переконання, відкрити їй доступ у світ духовності. Тільки тоді людина навчиться відрізняти добро від зла, зможе почути в самій собі голос совісті, зрозуміти, що таке моральність, честь, шляхетність, відважність, мужність, героїзм і військова служба Батьківщині.