Необхідно зосередити увагу на тому, що Конституція нашої країни законодавчо розв’язує головне питання будь-якої держави – питання верховної влади або суверенітету. Основи суспільного ладу закріплюються в багатьох статтях Конституції, але базовими серед них є: преамбула, ст.ст. 1-7.
Так, преамбула (вступна) Конституції України, яка складається складається з 9 частин, можна згрупувати у три логічно пов’язані групи:
1. Юридична підстава виникнення України як незалежної держави. Нею визначається невід’ємне природне право української нації на самовизначення. Тут же вказується, що це право історично було здійснено всім Українським народом.
2. Загальна мета прийняття Конституції України. Вона складається з необхідності забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянської злагоди на землі України; розвитку i зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.
3. Правниче підґрунтя прийняття Конституції України - Верховна Рада, яка приймає цю Конституцію, діє не від власного імені, як законодавчий орган, що приймає звичайний закон, а від імені Українського народу, виражаючи його суверенну волю, через посилання на правове джерело, яке має найбільшу правову легітимність в Україні, а саме на Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. i схвалений 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням .
Для більш точного розуміння політико-правового устрою України необхідно розмежувати такі поняття як «українська нація» i «Український народ», які застосовуються одночасно.
У Конституції України однозначно визначено, що право на самовизначення було здійснено не тільки «українською нацією», а й «усім Українським народом» (3 абзац Преамбули). Внаслідок цього політико-правовим суб'єктом, сувереном української державності визначається не окремий етнос, а Український народ в цілому.
Відповідно до норм i духу Конституції Український народ - це основоположна категорія конституційного права України, яка позначає сукупність всіх громадян України всіх національностей. У відносинах з суверенною владою народ ототожнюється з виборчим корпусом i означає сукупність громадян України з активними виборчими правами.
П.Ф.Мартиненко так коментує це визначення: «Український народ - це державний народ. Один народ - одна держава. Визначаючи Український народ як такий, до складу якого входять громадяни всіх національностей, Конституція зазначає перш за все, що мова йде про громадянство, правовий зв'язок людини з державою, її належність до України незалежно від етнічного походження. Саме в цьому сенсі вживається це формулювання. Терміни Український народ (Преамбула) i народ в подальшому тексті Конституції юридично є тотожними» .
Тому кожен представник української нації (етнічний українець) може, дійсно, пишатися тим, що він належить до спільноти, яка має виключне право на державне самовизначення в Україні. Представник Українського народу, який не є українцем за національністю, може також пишатися тим, що за його активною участю це право було реалізовано через Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 року, i схвалений 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням.
Народний суверенітет (верховенство влади Українського народу) прямо закріплений в частині другій статті 5 Конституції України, де зазначається, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» .
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 (справа про здійснення влади народом) підкреслив, що це положення необхідно «розуміти так, що в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України» .
Отже народний суверенітет має перевагу над державним суверенітетом – тобто верховенством влади держави, яка виконує функції «менеджера», що реалізує владні функції народу. При цьому держава не може узурпувати «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні», яке належить виключно народові . Також Конституція категорично забороняє узурпацію державної влади. Конституційний Суд у вже згадуваному Рішенні так пояснює зміст цієї норми. Положення частини четвертої статті 5 Конституції України «ніхто не може узурпувати державну владу» треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями .
Немає коментарів:
Дописати коментар