Конституційні права, свободи та обов'язки людини та громадянина.

Конституційне встановлення народовладдя в Україні, що передбачене ст. 5 Конституції України обумовлює гуманістичну спрямованість конституційного ладу в нашої країні.

«Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», а «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави»[1].

Слід підкреслити, що гуманістична спрямованість суспільного ладу завжди визначається правовим статусом (правовим становищем) особи, тобто людини і громадянина в суспільстві та державі.

Важливу роль у з'ясуванні природи конституційного статусу особи відіграють загальні принципи цього статусу. До таких принципів відносять свободу і рівність.

Для українського конституціоналізму тлумачення свободи полягає в тому, що вона розуміється як відсутність широких обмежень діяльності особи. Але це не означає абсолютної свободи. Межею свободи будь-якої людини є свобода інших людей. Ці ідеї знайшли своє відображення у відповідних конституційних нормах. Зокрема вказується, що «кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості»[2].

Правовий зміст принципу рівності виявляється перш за все у визнанні рівності всіх перед законом, що забезпечується через надання усім громадянам однакових прав і обов'язків. Цей принцип прямо забороняє закріплення у національному законодавстві дискримінації з будь-яких причин або ознак – «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом»[3].

Необхідно підкреслити, що загальні принципи правового статусу людини та громадянина уточнюються в Конституції через закріплення цілого комплексу спеціальних принципів правового статусу особи, до яких належать:

— принцип вільності і рівності людей у своїй гідності та правах, який означає, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21);

— принцип невідчужуваності і непорушності прав і свобод людини, який означає, що права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними (ст. 21);

— принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією, який означає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними (ст. 22);

— принцип гарантованості і довічності прав і свобод, який означає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22);

— принцип права на вільний розвиток особистості, який означає, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших осіб, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особис­тості (ст. 23);

— принцип рівності конституційних прав і свобод громадян та їх рівності перед законом, який означає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживан­ня, за мовними або іншими ознаками (ст. 24);

— принцип права громадянства і його зміни, який озна­чає, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (ст. 25);

— принцип національного режиму для іноземців і осіб без громадянства, який означає, що іноземці та особи без грома­дянства, що перебувають в Україні на законних підставах, ко­ристуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

Слід зауважити, що система прав і свобод людини і громадянина, що гарантується Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейської Конвенції про права і основні свободи людини (1950 р.), Па­ризької хартії для нової Європи (1990 р.) та інших.

Основними видами прав і свобод людини і громадянина, пе­редбаченими новою Конституцією, є наступні: громадянські (особисті, фізичні), політичні, економічні, соціальні і культурні (духовні, гуманітарні). За Конституцією України до громадянських прав і свобод відносяться такі:

- право на життя (ст. 27);

-право на по­вагу гідності (ст. 28);

-право на свободу та особисту недотор­каність (ст. 29), недоторканість житла (ст. 30);

-таємниця листу­вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон­денції (ст. 31);

-невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) тощо.

Слід підкреслити, що одним із пріоритетних видів прав і свобод особи в Україні, які передбачені Конституцією, є політичні права і свободи. Вони властиві, як правило, лише громадянам України або переважно громадянам. До цих прав і свобод відносяться, зокрема, наступні:

-свобода пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обме­жень, які встановлюються законом (ст. 33);

-право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38);

-право направляти індивідуальні чи колективні пись­мові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і служ­бових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40);

-право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, вста­новлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ст. 36);

-право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконав­чої влади чи органи місцевого самоврядування (ст. 39) тощо.

Центральним видом прав і свобод людини і громадянина, які проголошує і гарантує Конституція України, є економічні права особи, тобто її суб'єктивні права у сфері економічних (майнових) відносин. До цих прав відносяться насамперед:

- право власності особи, тобто право приватної влас­ності;

- право на підприємницьку діяльність;

- право громадян на користування об'єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної.

Одним з найбільш численних видів прав, проголошених і закріплених новою Конституцією, є соціальні права, до яких зокрема належать:

- право на працю (ст. 43);

- право на страйк (ст. 44);

- право на відпочинок (ст. 45);

- право на соціальний за­хист (ст. 46);

- право на житло (ст. 47);

- право на достатній жит­тєвий рівень (ст. 48);

- право на охорону здоров'я, медичну до­помогу і медичне страхування (ст. 49) тощо.

Останнім видом конституційних прав і свобод людини і громадянина в системі прав і свобод, передбачених Основним Законом України, є культурні (духовні) права і свободи.

За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина — це суб'єктивні права особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони являють собою межі можливого, дозволеного для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері. За чинною Конституцією України безпосередньо до культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед такі права і свободи, як:

- право на освіту (ст. 53);

- свобода літе­ратурної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54);

- право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54);

- право на свободу думки і слова, на вільне вира­ження своїх поглядів і переконань (ст. 34);

- право на інфор­мацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спо­сіб — на свій вибір (ст. 34);

- право на свободу світогляду і ві­росповідання (ст. 35) тощо.

[1] Див. ст. 3 Конституції України. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141.

[2] Див. ст. 23 Конституції України. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141.

[3] Див. ст. 24 Конституції України. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141.