Вже минуло два роки як завершилася героїчна оборона Донецького аеропорту, яка тривала 242 дня. Це більше, ніж інколи триває ціла війна. Операція по обороні аеропорту була розпочата українськими військами у травні 2014 року. У ніч на 26 травня новий термінал і підходи до аеропорту були захоплені ударними формуваннями російських спецслужб в Україні – батальйоном “Восток”, загонами Здрилюка і “Оплоту”, з числа колишніх і діючих співробітників спецпідрозділів ГРУ і ФСБ РФ та чеченців.
При ефективній підтримці авіації українські спецпризначенці розгромили противника, залишки російських загонів в паніці покинули аеропорт. Було знищено значну кількість терористів та російських військових, включаючи інструктора Центру спеціального призначення ФСБ РФ Сергія Ждановича. Аеропорт Донецька став контролюватися українськими військовими.
Незважаючи на те, що резервів для проведення ротації військ і для забезпечення безпечного підвезення, охорони тилів не було, українські воїни продовжували виконувати поставлені завдання у важких умовах. Найбільш запеклі бої в аеропорту, завдяки яким весь світ дізнався про українських “кіборгів”, розвернулися у вересні – відразу після настання перемир’я.
Чому ж російські найманці, порушуючи домовленості атакували аеропорт в період перемир’я? Причини безперервного штурму аеропорту не лише тактичні, а в першу чергу політичні. За результатами Мінських домовленостей протиборчі сторони повинні були створити розмежувальну 30-кілометрову зону між російськими загонами та українськими військами. Однак Росія не була зацікавлена в мирному врегулюванні в Донбасі, і зробила усе, щоб повністю зірвати Мінські угоди.
Російське командування зосередило загони найманців при підтримці артилерії для захоплення ряду ключових об’єктів на лінії фронту. Путінські найманці не виконали жодного пункту мирного плану і не відвели свої війська в жодному з намічених пунктів, більше того – вони демонстративно не збиралися дотримуватися умов припинення вогню.
Причини відчайдушних атак на аеропорт цілком очевидні. Польові командири вирішили здобути демонстративну політичну перемогу. Вони кинули свої загони на лобовий штурм, щоб до моменту створення розмежувальної 30-кілометрової зони і виведення українських військ заявити, що українці самі не пішли, а аеропорт захоплений штурмом.
Польові командири сепаратистів боролися за пріоритетне отримання постачання і фінансування з Росії, за високі пости в маріонетковому керівництві “ДНР”. Тому будь-які жертви найманців для “Гіві”, “Мотороли”, “Оплоту”, “Востоку” не мали ніякого значення – навпаки, вони використовували високі втрати як доказ своїх великих зусиль і для отримання додаткових поставок грошей і зброї з РФ.
Російська пропаганда у цей час повідомляла, що це українці атакують в аеропорту, їх сили ослаблені, добити їх нескладно. За участь в атаках в аеропорту з судимих громадян “уряд” так званої “ДНР” знімав судимість, а решті обіцяв роботу і швидку демобілізацію. Живі хвилі недосвідчених і погано навчених терористів використовувалися для банальної розвідки боєм – вони відволікали вогонь української артилерії прикриття і захисників аеропорту, завдяки чому професійні російські найманці намагалися засікти наші вогневі позиції і вивести їх з ладу.
Позиції в аеропорту – це абсолютно відкрита місцевість, де можна було зайняти тільки спостережні позиції в окремих будівлях. Ці будівлі не можна утримувати великими силами оскільки при концентрації сил вони ставали зручною мішенню для артилерії і танків, тому могли бути великі втрати. У зв’язку з цим, оборона аеропорту представляла собою ланцюжок окремих спостережних постів, які викликали у разі потреби вогневу підтримку. Наші сили в будівлях аеропорту ніколи не становили більше 100-120 бійців, розкиданих по точкам. А найголовніше – це те, що спостережні пункти здійснювали корегування вогню артилерії. Саме вона дозволяла впевнено утримувати спостережні пункти аеропорту.
Велику загрозу для захисників аеропорту представляли атаки ворожих танків, які били прицільно прямою наводкою. Танк мобільний, артилерією його накрити важко. Тому в аеропорту було зосереджено 2 танки і кілька БМП для протитанкової оборони. Крім того, у Пісках було розміщено танковий підрозділ, який завжди тримав у постійній готовності 3-4 танка. Для придушення ворожих вогневих точок і спостережних пунктів та для відбиття танкових атак наші танки швидко висувалися з Пісок. Таким чином, українські військові утримували позиції в аеропорту насамперед завдяки взаємодії артилерії і бронетехніки із захисниками будівель аеропорту і завдяки можливості негайно надати підтримку резервами.
Під час оборони аеропорту всі українські та міжнародні ЗМІ так повідомляли про те, чому російські військові разом із сепаратистами з “ДНР” прикладали стільки зусиль, щоб захопити Донецький аеропорт:
“Путіну потрібен аеропорт Донецька, щоб змусити Київ визнати “ДНР”;
“Кремль хотів продемонструвати, що терористичні республіки – це серйозна сила, з якою треба розмовляти”.
Артилерія підтримки з Пісок давно пристріляла все орієнтири і накривала противника дуже швидко і дуже точно, а наші бійці займали приховані позиції в руїнах і могли вести раптовий і точний вогонь. Про сотні убитих бойовиків свідчать багато захисників аеропорту. У інтерв’ю ЗМІ кулеметник 93-ї бригади Олександр Сергєєв заявив: “Якби росіяни хоч раз побачили купи трупів своїх співвітчизників навколо аеропорту, побачили, як бродячі собаки глодають людські кістки, вони б назавжди зненавиділи цю війну”.
Усім плануванням, коригуванням, просуванням, запасними позиціями займалися регулярні війська Російської Федерації. Особливо відчувалося, що воюють росіяни, коли починалися вогневі нальоти. Під прикриттям “перемир’я” противник перехопив наші комунікації, і отримав серйозну тактичну перевагу, - тепер нашим підрозділам в аеропорту загрожувало реальне повне оточення. Як тільки операція по оточенню нового терміналу була завершена, 15 січня 2015 року противник тут же спровокував бойові зіткнення і приступив до атаки на новий термінал.
16 січня 2015 року в аеропорту почалося пекло для бійців: бойовики підірвали термінал, після чого бетон завалився, поховавши під собою 51 українського героя. Після підриву противником останнього приміщення в аеропорту і падіння останньої стіни 22 січня остання невелика група наших бійців залишила руїни терміналу, в якому вже не залишилося стін, які можна було обороняти. Бетон і сталь не витримали, а наші бійці витримали. Без води і їжі, у холод і під постійними обстрілами, не маючи змоги відпочити вони захищались… Смертельне протистояння тривало 242 дня.
Незважаючи на відступ останніх захисників безпосередньо з території Донецького аеропорту, позиції українських сил проходять у безпосередній близькості до нього, а тому бойові дії різної інтенсивності тривають і сьогодні.
Дехто запитує: чи не логічніше було б залишити Донецький аеропорт? Все це не даремно – жодна крапля крові. Війна триває. І те, що ми залишили руїни аеропорту абсолютно нічого не змінює. Боротьба триває, і заради пам’яті тих, хто бився до кінця в новому терміналі, ми будемо битися, і ми переможемо. Так, з аеропорту наші військові відійшли, але знекровивши противника. Він зазнав серйозних втрат. Ми позбавили його потенціалу для ведення подальших активних наступальних дій. А його плани поширювалися набагато глибше, враховуючи інформацію, отриману розвідкою. Утримуючи аеропорт, наші герої змусили противника відмовитися від подальших наступальних дій. Це було головне завдання, і вони його виконали.
Не слід забувати про звірства російських найманців. Згадує кіборг Олександр Скрипнюк: “Коли бойовики оточили руїни одного з приміщень аеропорту, то майже всі ми вже були поранені або контужені, Тому “браві командири” ополченців “Гіві” та “Моторола” почували себе в безпеці. Кількох тяжкопоранених “кіборгів” бойовики добили ще в аеропорту. А решту кинули в підвал будівлі, схожої на військову частину.
Хочеться згадати кожного героя, хто обороняв Донецький аеропорт. Це спецпризначенці, десантники, піхотинці, танкісти, розвідники, інженери, медики, бійці добровольчих батальйонів …
Україна повинна вести мирні переговори, але якщо ворог їх порушує, ми зобов’язані продовжити війну і вести її компетентно, професійно, відповідно до військової науки. Ми зобов’язані показати, що всі спроби Росії атакувати в Донбасі отримають гідну відсіч.
І приклад такої ефективної боротьби дала нам легендарна оборона Донецького аеропорту.