Діти - майбутнє кожної держави. На планеті живе близько 2 млрд. дітей. Як найвразливіша частина суспільства вони потребують особливого захисту й піклування. Від ставлення держави до дітей значною мірою залежить її імідж на міжнародній арені.
Ставлення суспільства до дітей упродовж століть не завжди було однаковим. У ранні періоди людської цивілізації чи не повсякденно практикою було занедбання новонароджених чи навіть їхнє вбивство. До IV ст.н.е. їх топили, спалювали на угоду богам, залишали напризволяще в ущелинах. Особливо часто жертвами дорослих ставали немовлята з вадами розвитку. Надзвичайно високий рівень дитячої смертності спричинювався й численними хворобами.
Хлопчиків вважали набагато ціннішими від дівчаток. Так, французькі фермери, навіть у ХІХ ст., казали: "Я не маю дітей, у мене лише дівчатка", а батьки - неаполітанці вивішували на будинку чорного прапора на ознаку того, що вітання недоречні, бо на світ з'явилася дівчинка.
Фактично до кінця періоду середньовіччя не було суспільної обізнаності стосовно дитинства як окремої категорії. Дітей вважали нічим, такими собі мініатюрними неповноцінними дорослими.
І лише у XVI ст.. у людства в цілому почав пробуджуватися інтерес до дітей. поступово суспільство "відкрило" дитину й дитинство як окремий соціальний феномен, стало розглядати дітей як окрему групу зі специфічною поведінкою.
Перше законодавство про дітей з'явилося на заході наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.. Дітей, беззахисних перед експлуатацією дорослих, почали вилучати з процесу виробництва. Потім було прийняте і законодавство про обов'язкову освіту.
Справжній вибух світової громадської думки викликала поява 1903 р. книги шведської письменниці Еллен Кей "Століття дитини". Таку однойменну назву дали новому, двадцятому, століттю прогресивно налаштовані педагоги. І в світі, і у вихованні почала панувати нова концепція, оскільки дорослі визнали, що до певного віку дитина повинна отримувати їхню допомогу і стимуляцію розвитку.
У 1924 р. в Женеві прийнято Декларацію прав дитини, що стала першим міжнародним інструментом, спрямованим безпосередньо на дітей. у ній визначено обов'язки дорослих стосовно дітей.
Одразу ж по завершенні Другої світової війни, коли 1945 р. утворено Організацію Об'єднаних Націй (ООН), світова спільнота стала приділяти проблемі прав дитини особливу увагу.
У 1948 р. прийнято Загальну Декларацію прав людини. 1959р. усі 78 членів Генеральної Асамблеї ООН одноголосно ухвалили "Декларацію прав дитини", робота над проектом якої тривала 2 роки. Вона була значно досконалішою і ширшою порівняно із Женевською й торкалася не лише життєвих потреб дитини, а й моральних - у любові й розумінні, проголошувала право на ім'я і національність, передбачала обов'язкову і безплатну початкову освіту, заборону дитячої праці до певного віку, право дитини на гру і творчість.
З 1954 р. Генеральна Асамблея ООН запропонувала святкувати 20 листопада Всесвітній День дитини.
У 1982 р. Генеральна Асамблея ООН постановила відзначати 4 червня Міжнародний день безневинних дітей жертв агресії.
Рівно через 30 років після прийняття Декларації прав дитини та через 10 років після проведення Міжнародного Року дитини Асамблея ООН одноголосно прийняла Конвенцію про права дитини (20 листопада 1989 року).
2 вересня 1990 року Конвенція набула чинності. Її підписали й ратифікували 192 держави (з-поміж 193 існуючих на Землі), серед яких однією з перших була Україна.
Відповідно до статті 1 частини 1 Конвенції ООН про права дитини "дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше".
Про здійснення прав дітей йдеться в Європейській конвенції 1995 р. Права дитини визначені у розділі 2 статей 51 та 52 Основного Закону нашої держави - Конституції України.
У квітні 2001 року прийнято Закон України "Про охорону дитинства". Охорона дитинства характеризується як "система державних і громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав".
Особливий внесок у справу забезпечення прав дитини у світі робить Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ). Створений 1946 р., він має повноваження сприяти координації зусиль урядових, недержавних та комерційних організацій зусиль урядових, недержавних та комерційних організацій всіх країн світу задля забезпечення виживання, захисту й розвитку дітей.
У 1997 р. ЮНІСЕФ відкрив постійне представництво в Україні для допомоги урядові в реалізації різноманітних програм, спрямованих на захист та розвиток українських дітей. одним з важливих проектів співпраці ЮНІСЕФ з Урядом України є "Суспільство на захист прав дитини".
Комплексною проблемою, масштаби якої важко перебільшити, є праця дітей. за оцінками Міжнародної організації праці (МОП), тільки в країнах, що розвиваються, експлуатується близько 250 млн дітей віком від 5 до 14 років. Майже половина з них працюють повний робочий день. Найбільше дитяча праця використовується в Азії, Африці й Латинській Америці. Втім, останнім часом труднощі переходу до ринкових відносин мали наслідком збільшення експлуатації дітей також у Центральній та Східній Європі.
Несприятливі умови праці, великі навантаження справляють негативний вплив на дитячий організм, який тільки-но формується. Виснажлива праця відбирає у дітей не лише їхнє здоров'я, але подекуди й життя. Роботодавець наймає дитину, бо їй можна менше платити, економити на сплачуванні податків. Дитяча праця, породжена бідністю, веде до бідності й в майбутньому, бо дитина не має можливості набути високої кваліфікації.
Улітку 2001 р. в Україні розпочато 2 - річний проект ІПЕК, одним із найважливіших завдань якого стало запровадження дієвих механізмів моніторингу для відслідковування ефективності боротьби проти найгірших форм дитячої праці в нашій державі.
2004 був оголошений Роком сім'ї в Україні. Проте й досі поза увагою підготовчих інституцій залишається найголовніша професія, яку має набути кожна доросла людина, - професія матері та батька, або свідомих, відповідальних батьків.
За визначенням IV Міжнародної конференції з питань народонаселення і розвитку, проведеної ООН 1994 р. в Каїрі, "Планування сім'ї - це система соціальних, культурних, правових і медичних заходів, спрямованих на вільне і відповідальне вирішення подружніми парами і окремими особами питання щодо числа дітей і часу їх народження, на народження здорових і бажаних дітей".
На даній конференції вироблена і підписана Програма дій, наріжним каменем якої став захист репродуктивного здоров'я; розглядалась проблема відповідальності не лише жінок, а й чоловіків, їх важливого місця у репродуктивному процесі.
У травні 1997 року в Україні як громадська благодійна не конфесійна організація розпочав діяльність Християнський дитячий фонд (ХДФ). У 2001 р. його представники брали участь у роботі Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН, що свідчить про визнання фонду як провідної організації, що працює в інтересах дітей на терені України. Місія фонду - забезпечення позитивних змін заради створення середовища, сприятливого для розкриття повного потенціалу кожної дитини в Україні. Серед партнерів ХДФ, окрім численних зарубіжних організацій, - Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді, Міністерство освіти і науки України, Академія педагогічних наук України, 9 університетів та ін.
Утримання й виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Крім усиновлення, як пріоритетної форми, застосовуються також опіка й піклування над дитиною з боку фізичної особи, виховання у дитячих будинках і школах-інтернатах, будинках сімейного типу.
Новий Сімейний кодекс, чинний з 1 січня 2004 року, закріплює право дитини (від 14 років) самостійно звертатися з позовом до суду у справі "позбавлення батьківських прав" (ст.. 165.1), а також "за захистом свого права або інтересу" (ст.. 18.1).
Серед не судових методів захисту прав дитини слід особливо вирізнити інституцію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (у зарубіжній практиці дана посада має назву "омбудсмен"). Обіймає її з 1998 року пані Ніна Карпачова.
На відміну від звернень до суду процедура звернення до Уповноваженого є безплатною, гнучкою, порівняно швидкою й передусім спрямованою на захист інтересів людини. І що дуже важливо: до Уповноваженого можна звертатися і тоді, коли ще не використані обтяжливі судові засоби захисту прав.
Створені Всеукраїнська дитяча лінія (8-800-500-21-80) та система телефонів довіри, що безплатно, конфіденційно й анонімно надають консультації та психологічну допомогу дітям, які постраждали внаслідок жорстокого поводження з ними.
За матеріалами ЦК "Софійність"
Немає коментарів:
Дописати коментар