Наприкінці лютого 2014 р. Україна опинилася віч-на-віч із низкою
загроз, критичних для самого її існування як держави. Йдеться насамперед
про агресію Російської Федерації, місцями – відкриту воєнну, місцями –
завуальовану під спробу зміни державного устрою України в напрямі
фактичного порушення її територіальної цілісності.
Серйозні завдання перед українським суспільством і новосформованим
політичним керівництвом країни ставила і внутрішньополітична ситуація:
підвищення суспільної напруженості, масове кадрове оновлення органів влади,
легітимація нового політичного керівництва, протидія сепаратизму, боротьба з
економічною кризою, яка почалася ще у другій половині 2012 р. і неминуче
загострилася в умовах політичної нестабільності. Пріоритетним суспільним
дороговказом для політичного керівництва країни стало відновлення й
активізація зусиль щодо підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом.
2014 р. засвідчив серйозні зміни у свідомості українського суспільства,
спричинені Революцією гідності та подальшим опором російській агресії.
Насамперед варто зауважити сплеск патріотизму, бажання демонстрації своєї
належності до спільноти громадян України. Це були як символічні (такі як
активне використання державної та національно-культурної символіки у
побуті), так і дієві прояви, які полягали у протидії проектам політичного
відокремлення від України, захисту України від зовнішньої агресії, зокрема в
регіонах, що тривалий час вважались у суспільній думці “проросійськими”.
Важливою прикметою 2014 р. стало поширення волонтерського руху
соціальної взаємодопомоги, який виник під час Революції гідності, набуття
ним масового характеру. Однак в умовах зростання зовнішньої загрози волонтерський рух був сфокусований переважно на допомозі Збройним Силам України, а також вимушеним переселенцям з окупованих територій
півострова Крим та Донбасу.
2015 р. характеризувався збереженням складної економічної ситуації в
Україні, намаганням керівництва держави зупинити поглиблення
економічної кризи. У політичній сфері рік ознаменувався посиленням впливу
конфлікту на Донбасі на внутрішньополітичну ситуацію. 12 лютого були
укладені так звані домовленості “Мінськ-2” Домовленості було укладено як
підсумок переговорів лідерів України, Росії, Німеччини, Франції і вони
містили, зокрема, положення про підготовку “нової конституції, що
передбачає як ключовий елемент децентралізацію (з урахуванням
особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей,
узгоджених з представниками цих районів)”.
Слід зазначити, що укладання цих домовленостей стало для України вимушеним кроком – унаслідок воєнних невдач у зоні конфлікту.
Слід зазначити, що укладання цих домовленостей стало для України вимушеним кроком – унаслідок воєнних невдач у зоні конфлікту.
Помітними подіями суспільного життя України стали люстрація та
декомунізація. Закон “Про очищення влади” був прийнятий 16 вересня 2014 р.
після жорстких дискусій у Верховній Раді. Документ ухвалювався на тлі
передвиборчої парламентської кампанії, тому розглядався політичними силами
як інструмент загравання з виборцями, налаштованими на кардинальну зміну
влади. Закони про засудження комуністичного (разом із націоналсоціалістичним) тоталітарного режиму та заборона пропаганди його символіки
ухвалені Верховною Радою у квітні 2015 року. Ці рішення парламенту були
покликані стати символічною позначкою безповоротності європейського курсу
України, відмежування від символічного спадку часів СРСР/УРСР. Одним із
важливих політичних наслідків цих рішень стала заборона, з огляду на норми
ухваленого закону, діяльності Комуністичної партії України.
Ще однією політичною ініціативою була “деолігархізація”. Це було
одне з гасел Євромайдану, оскільки великий бізнес був опорою політичного
режиму В. Януковича. Натомість у 2010 – 2013 рр. великі фінансовопромислові групи, на відміну від попереднього періоду 2005 – 2009 рр., мали
значно менше політичного впливу. Для розв’язання цього питання на
порядку денному постало два завдання: демонополізація та боротьба з
корупцією. Демонополізація важлива тому, що через структуру економіки,
яка дісталася у спадок від радянських часів, значна кількість промислових
активів, що перебувають у приватній власності, займають домінуюче
положення на внутрішньому ринку. Тому недопущення зловживання
монопольним положенням фінансово-промислових груп має постійно
перебувати у фокусі відповідних органів державної влади.
Одним із засобів гарантування відповідної державної політики є
запобігання тому, щоб чиновники грубо ігнорували інтереси суспільства та
держави на користь великого бізнесу. Іншими словами – боротьба з
корупцією. Реальний прогрес в антикорупційній діяльності був
продемонстрований лише 2016 р., коли нарешті були сформовані й
розпочали свою роботу нові антикорупційні структури, зокрема, Національне
антикорупційне бюро України (закон про створення НАБУ був прийнятий
14 жовтня 2014 р., але лише у грудні 2015 р. детективи НАБУ внесли до
Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про перші три
кримінальних провадження, які стосувалися схем розкрадання коштів
державних підприємств).
У 2016 р. спостерігалася активізація розслідувань корупційних дій
функціонерів часів президентства В. Януковича та представників окремих
політичних сил, що входили до провладного табору вже після лютого 2014 р.
Подальший успіх антикорупційної політики буде пов’язаний зі здатністю
нових структур запобігати або класти край політичному хабарництву чинних
можновладців, але при цьому не перетворитися на інструмент політичної
боротьби всередині правлячої еліти.
Важливою подією внутрішньополітичного життя України стали вибори
до органів місцевого самоврядування у жовтні–листопаді 2015 р., які
ознаменували своєрідний завершальний етап постмайданного циклу оновлення
політичних еліт разом із президентськими та парламентськими виборами.
У лютому-квітні 2016 р. Україна пройшла через парламентську кризу,
викликану суперечностями між Верховною Радою та урядом А. Яценюка.
Криза завершилась у квітні 2016 р. добровільною відставкою А. Яценюка та
формуванням нового складу Кабінету Міністрів на чолі з В. Гройсманом.
Протягом 2014 – 2016 рр. Україна поглиблювала своє співробітництво
з НАТО. Через агресивну політику Російської Федерації цей оборонний союз
ніби отримав “друге дихання”, забезпечуючи оновлення безпекової
інфраструктури на східному фланзі Європейського Союзу – від Балтійського
до Чорного морів. Відповідно, Україна, яка два роки протистояла російській
агресії, стала одним з ключових партнерів у ході реалізації даної політики.
Безумовно, поки що питання членства України в НАТО не стоїть на
порядку денному, однак започатковано процес фактичної інтеграції: так,
одним із головних практичних підсумків Варшавського саміту стало надання
нашій країні Комплексного пакета допомоги (КПД), який містить 40
напрямів взаємодії, включаючи військове, військово-технічне та обороннопромислове співробітництво. Отже, для України це стало потужним
імпульсом для істотного посилення свого сектора безпеки.
Нормативне закріплення взаємодії з Євросоюзом в форматі асоціації
зумовило поступову видозміну державної політики і суспільних практик у
напрямі узгодження з відповідними європейськими стандартами. Крім того,
необхідність політичних сил – бенефіціарів Революції гідності – слідувати
заданій громадською думкою рамковій вимозі щодо розбудови держави на
основі європейських цінностей зі свого боку сприяло поступовим суспільним
змінам у напрямі цінностей європейської спільноти.
У 2017 році Україна продовжила структурні реформи, створюючи
позитивні тенденції в економічній та соціальній сферах, незважаючи на
внутрішні та зовнішні виклики. Були розпочаті ключові реформи, такі як
пенсійна, медична та у сфері безпеки харчових продуктів. Національний
порядок денний у 2017 році містив цілу низку конкретних завдань щодо
кардинальних змін в одних сферах суспільного життя та збереження і
примноження позитивних тенденцій, яких уже вдалося досягти – в інших.
У 2017 році у зовнішній і внутрішній політиці України зберігалися
тенденції останніх трьох років, які визначали національний порядок денний:
відновлення миру і територіальної цілісності держави;
прискорення процесу реформування всіх сфер суспільного життя;
усунення загроз для державного суверенітету, які є як ніколи
масштабними, діють у багатьох сферах одночасно і мають складний характер.
Більшість із них зумовлені агресивною політикою Кремля. Національна
безпека залишається головним пріоритетом державної політики в
найближчій перспективі.
Перша половина 2017 року стала одним із визначальних періодів на
європейському шляху України. Важливим кроком стала остаточна ратифікація
усіма країнами ЄС Угоди про асоціацію з Україною, підкріплена рішенням ЄС
про надання Україні безвізового режиму пересування громадян. Це все
створило надійну основу для подальшого просування держави в напрямку
глибшої європейської інтеграції. Безвізовий режим, довгий та важкий шлях до
якого завершився у червні, дозволяє нашим громадянам вільно перетинати
міждержавні кордони країн Європейського Союзу без попереднього звернення
до посольства для отримання дозволу. Виконавши у повному обсязі вимоги
Плану дій з лібералізації візового режиму з ЄС, Україна відкрила новий період
розвитку відносин з Європою та підтвердила, що її курс на європейську
інтеграцію залишається незворотним. Лібералізація візового режиму для
українських громадян є одним із найбільш чутливих питань європейської
інтеграції, чинником, який створює відчуття їх приналежності до об’єднаної
Європи та остаточного розриву із радянським минулим.
2017 рік став визначальним і на шляху нашої держави до
Північноатлантичного альянсу. Йдеться передусім про внесення українським парламентом змін до низки законів щодо відновлення цілеспрямованого
курсу Києва на членство в НАТО. Для досягнення цієї мети Україна ще має
пройти довгий та складний шлях трансформацій і не лише досягти
формальних критеріїв, необхідних для вступу в Альянс, а й зробити
незворотним процес кардинального, глибинного і якісного оновлення країни.
Наші євроінтеграційні наміри мають бути підкріплені серйозними
здобутками у справі реформування всіх сфер суспільного життя держави. На
передній план тут виступає комплексна реформа сектору безпеки і оборони
та її складових, яка здійснюється за вагомої підтримки і допомоги наших
партнерів з НАТО. В умовах російської агресії підвищення спроможностей
оборонної сфери – Збройних Сил, інших сил оборони та обороннопромислового комплексу – набуває особливої важливості й актуальності.
З червня 2016 року, після введення в дію Президентом України
Стратегічного оборонного бюлетеня України, оборонна реформа набула
комплексного та спланованого характеру із належним її забезпеченням. Вона
спрямована на практичну реалізацію положень Воєнної доктрини та
Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України. Відбувається
поступове нарощування спроможностей сил оборони до виконання завдань
за призначенням, підвищення ефективності управління ними, удосконалення
їх правового, логістичного, медичного, соціального та іншого забезпечення. І
при цьому наполегливо втілюються у життя відповідні процедури, стандарти
та кращі євроатлантичні практики, що наближає нашу державу до вступу в
НАТО. По шляху реформ рухаються і правоохоронні органи, головним
завданням яких є забезпечення безпеки українських громадян і суспільства.
Головна оцінка, яку має отримати правоохоронний блок у ході
реформування, – це довіра і повага громадян.
Вразливість України щодо зовнішнього втручання визначає наші
головні завдання в енергетичній сфері, у питаннях розбудови інфраструктури
та інформаційній політиці. Цілеспрямовані дії останніх років послабили
критичну залежність України від постачання російських енергоносіїв.
Сформовано інституційні передумови для масштабної енергомодернізації,
реалізації заходів з енергозбереження та підвищення енергоефективності
будівель. Нормативно-правові акти, спрямовані на формування в Україні
відкритого, прозорого та інтегрованого з європейським ринку природного газу, підвищили рівень енергетичної безпеки держави.
В умовах гібридної агресії, яка супроводжується масштабними
інформаційними атаками та операціями, вдалося не просто встояти перед ними,
а й почати вибудовувати ефективну систему протидії, у т. ч. у межах системи
стратегічних комунікацій. Так само значна увага приділяється кібербезпеці 108
держави, зважаючи на те, що агресор використовує Україну як великий
кіберполігон, де намагається відпрацьовувати різні форми й методи кібератак.
Результативність реформування сфери забезпечення національної
безпеки має створити нову її якість в умовах швидких змін міжнародного
безпекового середовища та відсутності надійних зовнішніх гарантій безпеки,
підвищити стійкість держави та її спроможність дати відсіч агресору й
ефективно протистояти масштабним викликам сучасного світу.
Однак, безпека країни сьогодні залежить не лише від стійкості нашої
оборони, ефективності управління сектору безпеки та ресурсного
забезпечення українського війська. Значною мірою наша обороноздатність
формується надійним політичним тилом, довірою громадян до держави,
стабільною соціальною ситуацією, надійною роботою правоохоронних
органів. Найголовніший ресурс національної могутності – це віра українців у
власну державу. Тому нагальним завданням усіх органів влади є зміцнення
цієї віри і подолання всіх проблем і перешкод, які цю віру підривають.
Перш за все йдеться про послідовну й результативну антикорупційну
політику. З 2015 року почався новий етап подолання корупційного “монстра”
в Україні. Згідно з рекомендаціями наших європейських та інших зарубіжних
партнерів, було прийняте прогресивне антикорупційне законодавство,
створені інститути та сучасні інструменти контролю способу життя і
діяльності державних службовців, які вже довели свою ефективність, –
система електронного декларування, електронна система державних
закупівель тощо.
Незворотність змін забезпечується активною участю громадськості в
антикорупційній боротьбі. Активісти, журналісти щодня викривають нечесних
чиновників, суддів, прокурорів і підтримують таким чином необхідний
суспільний резонанс навколо цієї проблеми. Вагомим кроком до подолання
злочинних зв’язків та кругової поруки у діяльності державного механізму стало
створення незалежних антикорупційних органів, що було підтримано нашими
закордонними партнерами та позитивно сприйнято українським суспільством.
В умовах відкритості на нові принципи переходить робота
прокуратури, реформується судова система. Зміни настають не так швидко,
як хотілося б, але ці зміни є, і вони наближають нас до мети – утвердження в
Україні принципів правової держави, підпорядкування діяльності всієї
адміністративної системи інтересам суспільства та кожного громадянина.
Однією з найважливіших реформ, що здійснюються в Україні та
наближають нашу систему влади до європейських стандартів, є процес
децентралізації. Реформа місцевого самоврядування та територіальної
організації влади, про яку теж говорилося впродовж десятиліть, практично
розпочалась у 2015 році. Вона є однією з найрезультативніших серед
проголошених стратегічних реформ і має загалом позитивну оцінку
громадян. Завдяки проведеній бюджетній децентралізації суттєво зросли
доходи місцевих бюджетів, органи місцевого самоврядування отримали
фінансові ресурси для вирішення нагальних питань соціально-економічного
розвитку громад та здійснення капітальних інвестицій. У 2017 році активно
розпочалося впровадження секторальної децентралізації, результатом якої
стане реальна децентралізація управлінських повноважень і формування
системи надання якісних соціальних і адміністративних послуг кожному
громадянину України, незалежно від місця проживання.
Ключове значення для подальшого поступу України мають надважливі
реформи, що визначатимуть самі принципи державної політики в найбільш
чутливих для людей сферах на найближчі десятиріччя. Це – пенсійна
реформа, медична реформа, освітня реформа, запровадження цивілізованого
ринку земель сільськогосподарського призначення.
Перехід до економічного зростання в Україні утруднений багатьма
чинниками, насамперед наслідками торгових воєн, безпрецедентного тиску
та безпосередньої військової агресії, що здійснюються Російською
Федерацією. При цьому йдеться не лише про несприятливі економічні,
фінансові, політичні, інформаційні умови, а й про пряме захоплення і
знищення частини виробничого потенціалу України. На сьогодні можна
стверджувати, що нарешті переломлено економічну стагнацію, яка тривала з
ІІІ кварталу 2012 року, і досягнуто зростання реального ВВП у 2,3 % за
2016 р., 2,5 % у І кварталі та 2,4 % – у II кварталі 2017 р. Утримано
макроекономічну стабільність, яка дозволила забезпечити стійкість
державних фінансів та закласти передумови обережного підвищення
добробуту населення. Так, уперше за три роки гібридної агресії було
досягнуто зростання реальної заробітної плати (на 9,0 % у 2016 р.) після
дворічного падіння у 2014 – 2015 рр. (кумулятивно дворічний спад реальної
заробітної плати становив біля 25,0 %), подвоєно рівень мінімальної
заробітної плати.
Основними здобутками України у фінансовій сфері є: макрофінансова
стабілізація, зупинка девальвації гривні, оздоровлення банківської системи,
зростання міжнародних резервів, стабілізація на безпечному рівні бюджетного
дефіциту, утримання в межах запланованих обсягів державного та
гарантованого державою боргу, підвищення міжнародного кредитного
рейтингу, зниження податкового навантаження на фонд оплати праці,
упровадження системи електронного адміністрування та автоматичного
відшкодування ПДВ, зміцнення ресурсної бази місцевих бюджетів,
упровадження режиму інфляційного таргетування, що створило передумови до
повернення однознакового (менше 10 %) рівня інфляції вже протягом
поточного року.
Зниження залежності від РФ та зміна пріоритетних напрямів торгівлі є
суттєвим, хоча й вимушеним процесом. Ключовим експортним ринком для
товарів України став ЄС, частка якого продовжує зростати (37,1 % – у 2016 р.
і 39,8 % – у І півріччі 2017 р.). Азійський вектор вітчизняного товарного
експорту також суттєво зміцнив позиції (на країни Азії припало 31,2 %
експорту в 2016 р. й 28,4 % – у І півріччі 2017 р.), майже удвічі перевищивши
частку СНД (17,7 % – у 2016 р., 16,8 % – у І півріччі 2017 р.).
Реальний сектор вітчизняної економіки став одним із пріоритетних
об’єктів гібридної агресії, внаслідок якої поступово виснажується виробничий
потенціал країни та посилюються галузеві, виробничі, техніко-технологічні
деформації, ускладнюється стабільне ведення господарської діяльності
підприємств, утворюються розриви у національній транспортній мережі.
Водночас економічна політика держави останніх років, спрямована на
макроекономічну стабілізацію, таргетування інфляції та помірну девальвацію
національної валюти, створили умови для структурних перетворень у
реальному секторі. Як наслідок, у 2016 р. зафіксовано зростання обсягів
промислового виробництва на 2,8 % порівняно з 2015 р., індекс обсягу
сільськогосподарського виробництва зріс на 6,1 %, а транспортом України (без
трубопровідного) було перевезено вантажів на 2,8 % більше порівняно з 2015 р.
З нинішнього періоду випробувань Україна вийде оновленою і сильнішою.
Про це свідчать ті успіхи і позитивні зміни, що відбуваються в гуманітарній
сфері, яка є найбільш чутливим барометром загального стану суспільства. Якщо
говорити про ключові тенденції в гуманітарній царині після Революції гідності та
в умовах російської гібридної агресії, то слід звернути увагу на кілька важливих
напрямків. Зокрема, йдеться про розвиток національного кіновиробництва, що
виражається у щорічному збільшенні числа українських фільмів, які вийшли у
кінопрокат (з 12 фільмів у 2013 р. до 30 – у 2016 р.). Зусиллями як осередків
громадянського суспільства, так і органів влади збільшується число соціально
значущих культурних ініціатив, спрямованих на подолання ментальних наслідків
гібридної війни, зближення між регіонами України.
Україна вчиться захищати свій інформаційний та гуманітарний
простір, державна політика виробляє більш адекватні сучасним умовам
інструменти захисту національних інтересів та запобігання зовнішнім і
внутрішнім спробам дестабілізації. До позитивних змін у культурному та
інформаційному просторі вже привела реалізація положень законів України
“Про внесення змін до деяких законів України щодо частки музичних творів
державною мовою у програмах телерадіоорганізацій” від 16 червня 2016 р.,
згідно з яким збільшено частку українських пісень у програмах
телерадіоорганізацій, а також “Про внесення змін до деяких законів України
щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації” від
23 травня 2017 р., яким збільшується частка фільмів і передач державною
мовою у загальному обсязі мовлення телерадіоорганізацій. Загалом, в
інформаційній сфері Україна на практичному рівні розпочала та реалізує цілу
низку критично важливих проектів, які до цього моменту лише роками
обговорювалися. Передусім, це – створення Суспільного мовлення та
роздержавлення ЗМІ.
Стратегічне значення для національного розвитку мають реформи в
освітній і науковій сферах. З ухваленням концепції “Нова українська школа”,
якою визначено мету, шляхи та етапи реалізації державної політики у сфері
реформування загальної середньої освіти на період до 2029 р., відкривається
шлях до послідовного реформування освітньої сфери. Деякі нові інструменти та
механізми працюють і вдосконалюються вже сьогодні, це насамперед
упровадження електронних навчальних платформ і систем адміністрування
освітньої діяльності, зокрема вступу до ВНЗ. Значні зміни в політиці держави,
спрямованій на підтримку вітчизняної науки та розвитку технологій, пов’язані з
імплементацією Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”. У
цьому напрямі передбачається новий порядок фінансування науки, підвищення
кваліфікації вітчизняних учених і дослідників, розширення співпраці з
міжнародними науковими організаціями тощо. Приходить усвідомлення тієї
визначальної ролі, яку відіграє наука в сучасному світі. Її внесок у розвиток
економіки, в обороноздатність країни, у формування раціональних
прогресивних засад суспільного життя загалом має бути значно більшим, ніж є
сьогодні. Важливо, що ініціатива з налагодження нових зв’язків і подолання
бюрократичної рутини йде від самого наукового співтовариства.
У складних умовах Україна пише свою історію успіху. День у день
стаючи сильнішою, держава має ще багато зробити для того, щоб якісні
зміни повноцінно увійшли у життя кожного українця, забезпечивши
європейські стандарти життя, безпеки та розвитку. Завдання держави, її
виконавчої гілки влади і представницького законодавчого органу –
підтримати цей поступальний рух країни та забезпечити його незворотність.
Необхідна умова реалізації програми реформ – це політичний діалог, тісна
взаємодія з громадським сектором, професійність, відкритість і вимогливість у роботі кожного посадовця і депутата.
Немає коментарів:
Дописати коментар