Військово-релігійне співробітництво

Загальні положення методичних рекомендацій щодо удосконалення військово-релігійного співробітництва. Протягом останніх років набуває все більшого значення робота у сфері задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України та членів їхніх сімей. У 2011 році за поданням Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України (далі – РДпО) Міністром оборони України було підписано Концепцію душпастирської опіки у Збройних Силах України, проводяться спільні міжнародні та всеукраїнські духовно-виховні та науково-практичні заходи. Також в рамках реалізації Концепції реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року значна увага приділяється питанням виховної роботи загалом та духовного виховання зокрема. Важливе значення завжди мають питання розвитку у військовослужбовців моральних якостей захисника України. У той же час, потенціал церков (релігійних організацій) у виховній сфері залишається не повністю задіяним.

Світле Христове Воскресіння.

Великдень в Україні – це свято, яке присвячене оновленню природи, пробудженню землі та віри в невмируще життя людського суспільства. Церква вважає це свято основним релігійним явищем року. У Великодні полягає вся глибина і сутність християнського віровчення . Значення Воскресіння Христового величезне. На цій події тримається весь смисл християнського життя : якщо Ісус Христос воскрес , то існує вічне життя , є вічна любов , є вічне блаженство але є й суд Божий , який воздасть по заслугам кожному .

Великдень – це свято, що виникло на слов'янських землях ще в дохристиянську пору. а з запровадженням у нас християнства прижилися і інші назви: " пасха ", " паска" та інші, які походять від давньоєврейського слова " песах " – жертовне ягня . За тогочасним звичаєм в цей день родина повинна була спекти та з’їсти жертове ягня цілком , разом з прісним хлібом . Якщо родина була замала , то кликали родичів , сусідів , щоб з’їсти все м"ясо протягом ночі.За легендою , після свята протягом тижня пекли тільки прісний хліб. З часом прадавні звичаї трохи помінялися і зараз головним атрибутом Великодня є хліб – паска , який виготовляється із здобного дріжівого тіста . Пасок печуть багато , щоб вистачило всій родині та близьким . Починають їх пекти напередодні – у Великодню суботу . За звичаєм , предсв’яткові дні нічого з хати не позичали , щоб у майбутньому не було збитків у господарстві . Якщо пасхи гарно підійдуть , будуть добре спечені – значить , буде все гаразд в родині , коли паска репається або дуже засмагає – чекайте недобрих змін .

Український рушник в обрядах та звичаях народу.

Усе сімейне життя в минулому супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, котрі в образно-символічній формі визначали певні етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім’ї. У відповідності природного циклу існування людини склався і комплекс сімейних обрядів. Основні з них: родильні, які відзначали народження людини; весільні, що освячували шлюб; поховальні й поминальні, що були пов’язані з смертю людини та вшануванням її пам’яті.

У циклі сімейних обрядів сплелися дії, символи, словесні формули та атрибути, виникнення яких сягає різних епох і є притаманними кожній з них соціальними, правовими, морально-етичними, релігійними нормами і поглядами. Витоки формування сімейних обрядів нерідко були пов’язані з магічними актами, що мали різне функціональне призначення. Умовно їх можна поділити на спонукальні та запобіжні. Перші мали забезпечити щастя сім’ї, багатство та плодючість; інші – були спрямовані на захист людини від злих сил.

Новий рік на Запорозькій Січі.

Новий рік на Запорозькій Січі.  На Запорозькій Січі було заведено 1-го січня кожного року скликати Військову, або так звану Генеральну чи “повну” раду, у якій брали участь з однаковими правами всі запорожці. Вона відбувалася за давніми військовими звичаями. Першим про раду сповіщав пушкар, стріляючи з найбільшої гармати. Тоді довбуш брав із церкви литаври і робив один удар. А військовий осавул виносив корогву і ставив її посеред майдану, де збиралося військо, – паланками чи куренями. У XVI ст. на Січі існував звичай неохочих до ради зганяти на майдан силою. За відмову прийти на поважне зібрання могли скарати й на смерть.

19 січня. Богоявлення. Хрещення Господнє.

Богоявлення. Хрещення Господнє (19 січня). Коли виповнилося Ісусу тридцять років, настав Йому час вийти до людей із своєю наукою. І прийшов Він на ріку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися від Нього. Прихід Ісуса здивував Іоанна. Адже він знав, що Спаситель безгрішний і не потребує спокутування гріхів.

14 січня. Обрізання Господнє і празник Василія Великого

Обрізання Господнє і празник Василія Великого (14 січня).  Найближчою важливою подією і життя Ісуса Христа, що наступає після свята Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Святе Євангеліє про це так говорить: “Як сповнилось вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус, – ім’я, що надав був ангел, перш ніж Він почався у лоні”. Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання.

7 січня. Різдво Христове

Різдво Христове (7 січня).  Коли Діва Марія чекала Сина, Їй і Йосифу довелося несподівано вирушити в далеку дорогу. Жили вони в невеликому палестинському місті Назареті, мешканці якого перебували під владою римлян, кесар якого звелів провести перепис населення на всіх підвладних йому землях. Тому кожен мав повернутися до свого рідного міста. Йосиф і Марія належали до роду царя Давида, і їхнім містом був Віфлеєм, що знаходився за двісті кілометрів від Назарета.

Різдвяний піст – Пилипівка.

Різдвяний піст – Пилипівка. Різдвяний піст остаточно ухвалено на Соборі 1166 року в Царгороді за патріарха Луки Хризоверга і цісаря Мануїла Комнена. Цей Собор приписує сорокаденний піст перед Христовим Різдвом і каже його починати від дня святого Пилипа. Через те він отримав назву святого Пилипа або Пилипівки.

Наша Церква має прадавню традицію, за якою вірні готуються до свята Христового Різдва не тільки молитвою і постом, але й святими таїнством сповіді і святого причастя.

Під час Пилипівки митрополит Георгій приписує такий самий піст і поклони, як у Петрівку: їсти раз на день, без молока і м’яса, а в суботу дозволяє рибу два рази на день.

Успенський піст – Спасівка.

Успенський піст – Спасівка. У грецькій церкві довгий час не було погодженості як що тривання Петрівки і Пилипівки, так і Успенського посту, хоча Успенський піст у давнину був строгіший від вище згаданих, але лагідніший, ніж Великий піст. У понеділок, середу, п’ятницю цього посту наказано споживати суху їжу, тобто хліб, воду й сушені овочі, а у вівторок і четвер дозволялася варена їжа, але без олії. У суботу й неділю був дозвіл на вино й оливу, а в день Господнього Преображення – і на рибу.

Петрів піст – Петрівка.

Святі апостоли молитвою і постом готувалися до Заслання Святого Духа. Вони багато молилися й постили, доки почали проповідувати святе Євангеліє. Він знаний також, як піст святих апостолів, піст Петрів і піст літній. Український народ називає його Петрівкою.

Київський митрополит Георгій (1069-1072) у своєму Уставі не дозволяв під час Петрівки вживати ані м’ясні, ані молочні страви. У середу і п’ятницю він приписує суху їжу, тобто хліб і воду чи сушені фрукти. У вівторок, четвер, суботу й неділю дозволяється їсти рибу два рази на день і пити вино.

Святий Великий піст.

Великий піст – це одна з найдавніших і найбільш священних установ християнської релігії. Історія Великого посту має довгу й багату традицію. Вона сягає апостольських часів. Свята Церква від самого початку освятила число сорок. Передпасхальний піст називають Великим не тільки через його тривалість, але й через його важливість і значення в житті Церкви і кожного християнина.

Великий піст – це для кожного християнина час духовної боротьби, у якій беруть участь і душа й тіло.

Київський митрополит Георгій (1069-1072) наказує такий піст у 40-цю: “Першого тижня посту: суха їда (“сухоєдєніє”), тобто хліб, вода й овочі раз на день і нічого не пити. В інші тижні посту – понеділок, середу й п’ятницю: суха їда раз на день; у вівторок і четвер: каша (сочевиця) з олією оливковою або маковою раз на день; в суботу й неділю: риба два рази денно, на свято Благовіщення: риба.

Українські народні традиції, звичаї та обряди.

Наш східний обряд – це безцінна спадщина і скарб Східної Церкви й усього Українського народу. Він відзначається давнім походженням, глибоким змістом, великою містикою й символікою та урочистими богослужбовими церемоніями. Наш обряд – це дзеркальне відображення святої віри. Він найкраще відображає душу, психіку й характер Українського народу. Багато свят церковного календаря перегукуються з давніми, ще язичницькими обрядами і традиціями нашого народу. І це сталося не випадково. Церква ніби вживляла незнайомі для новонавернених поняття й уявлення у звичні для них сезонні ритуали річного циклу, збагачуючи їх новим смислом, пов’язавши їх з новим християнським способом життя.

Із історії українських звичаїв та культури мовлення…

Лайка суттєво відрізняється у різних етносів і в різні історичні епохи. У ній проглядає суть багатьох стереотипів поведінки та спосіб думання народу. Адже лайка “виголошується” людиною розлюченою, отож піддає образі головні цінності ображуваної людини. А ці цінності, звичайно, перебувають у рамках загальної системи цінностей даного суспільства.

У радянські часи на вивчення лайок було накладено табу, і хоч деякі дослідження проводилися, їх результати, як правило, були доступними лише вузькому колу фахівців. Зараз ці табу знято, і, як наслідок, – з’являються наукові праці, зокрема розвідки Наталі Яковенко, матеріали яких, а також низка власних спостережень, покладені мною в основу цієї статті. Йтиметься тут про пізній період епохи Середньовіччя, оскільки про те, як лаяли один одного наші предки в раніші часи, нам за браком джерел поки що відомо небагато.

Історія традиційного одягу українців.

У цілому знайомство з життям, побутом культурою українського народу різних регіонів нашої держави сприяє розширенню кругозору військовослужбовця, виробленню у них почуття причетності до вирішення завдань подолання негативних явищ у соціально-економічній сфері, готовності зробити особистий внесок в справу розвитку усіх куточків української землі, надійно захищати інтереси рідної держави.

Звичаї та обряди. Календарно-побутова обрядовість.

Звичаї та обряди. Календарно-побутова обрядовість:

- побутова обрядовість зимового циклу;

- побутова обрядовість весняного циклу;

- літні звичаї та обряди;

- осінні звичаї та обряди.

Звичаї та обряди є однією з найдавніших форм духовної культури народу.

Народні пісні – джерело духовності та культури української нації.

Народна мистецька культура українців з її багатовіковим надбанням вражає своїм кількісним виміром і є цінним педагогічним матеріалом на сьогоднішній день.

Всі найвидатніші педагоги світу визнавали, що виховання дитини завжди грунтується, насамперед, на культурно-історичних цінностях своєї нації, тобто від пізнання свого, рідного, національного, до пізнання багатонаціонального, світового.

Зелене свято Трійця.

За церковною версією, свято встановлено на згадку реальної історичної події, зішесття Духа Святого на апостолів, про що розповідається у новозаповітній книзі Діянь апостолів. Автор цієї книги оповідає, як на п’ятидесятий день після воскресіння Христа апостоли зібрались разом, згідно з повелінням Ісуса, яке Він дав перед вознесінням на небо. Бог озброїв таким чином Своїх вірних чад знання різних мов, щоб вони могли нести по світу Євангельське вчення, розповсюджувати християнство та сіяти скрізь насіння єдино вірної віри.

Сім’я і родина обрядовість.

Сім’я і родина обрядовість. (До міжнародного Дня сім’ї)

Усе сімейне життя в минулому супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, котрі в образно-символічній формі визначали певні етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім’ї. У відповідності природного циклу існування людини склався і комплекс сімейних обрядів. Основні з них: родильні, які відзначали народження людини; весільні, що освячували шлюб; поховальні й поминальні, що були пов’язані з смертю людини та вшануванням її пам’яті.